«Андеграунд» () або «Підземелля», «Підпілля» ()  — копродкуційний трагікомедійний фільм 1995 року, поставлений режисером Емиром Кустурицею за сценарієм Душана Ковачевича, заснованому на його ж п'єсі. Дія стрічки розгортається упродовж приблизно п'ятдесяти років (з 1941-го до початку 1992 року) в Югославії.

У Югославії і Франції фільм також виходив у телевізійній версії під назвою Била једном једна земља («Жила-була одна країна»), загальною тривалістю 5 годин, що складалася з шести серій. У телемережі Німеччини фільм демонструвався під назвою «Underground» і був кілька разів показаний як у повній 5-годинній, так і в скороченій 3-годинній версіяхdvd/filmlexikon/ergebnisse/index.php?filmnr=66813 «Filmlexikon» німецької телекомпанії Kabel-1.

Стрічка здобула Золоту пальмову гілку 48-го Каннського міжнародного кінофестивалю 1995 року .

Сюжет

Пролог Дія фільму починається в ніч з 5 на 6 квітня 1941 року. Двоє приятелів, що підгуляли, — Марко Дрен (Мікі Манойлович) і Петар Попара (Лазар Рістовські) на прізвисько Чорний () — повертаються в Белград. Друзі проїжджають повз будинки Івана (Славко Штімац), брата Марко, і вітають його гучними вигуками. Потім процесія зупиняється біля будинку Чорного, звідки виходить його вагітна дружина Віра (Мір'яна Каранович) і починає докоряти чоловіка, погрожуючи «покинути його, як покинула Марко його дружина». Марко відводить Віру вбік, просить її не піднімати шуму і довірчливо стиха повідомляє їй, що напередодні її чоловіка і найкращого друга Марко — Чорного прийняли в комуністичну партію. Віра не надає його словам великого значення.

Частина 1. Війна

1941 Через декілька годин, уранці, починається перша в ході Другої світової війни повітряна атака німецьких військ на Белград. Жителі міста намагаються знайти притулок від бомб, що падають, а Іван робить спроби врятувати тварин: бомби потрапили і в зоопарк. Марко і Чорний, проте, не відволікаються від своїх занять (перший займається сексом з повією, другий снідає). Після закінчення авіанальоту Чорний вирушає оглянути дуже постраждале місто. По дорозі йому зустрічається Іван, що плаче, з маленьким шимпанзе на ім'я Соні на руках.

Кадри хроніки показують швидку окупацію Югославського королівства німецькими військами. Через деякий час уся країна стає зайнятою нацистською армією.

Чорний залицяється до провідної акторки Національного театру — Наталією Зовков (Мір'яна Йокович). Наталія, як і інші члени трупи, бере участь у розбиранні завалів в напівзруйнованому місті, де її відвідує Чорний. Наталія розповідає йому, що ходять чутки про те, що партизани-комуністи займаються грабежами й показує плакат, який обіцяє винагороду за голову Чорного, а потім від'їжджає в ресторан зі своїм залицяльником, німецьким офіцером Францем (Ернст Штецнер).

В цей же час після пограбування німецького потягу з військовою технікою окупантам стають відомі імена Марко і Чорного, обоє оголошені в розшук по радіо. Нацисти починають активні пошуки партизан. Тоді Марко влаштовує склад зброї і укриття в підвалі будинку його дідуся (Бата Стойкович) і відводить туди Віру, Івана і деяких інших жителів міста (Чорний в цей самий час переховується в лісах).

Коли біженці спускаються у підвал, у Віри починаються пологові перейми. Прямо на сходах, що ведуть до підземелля, вона народжує хлопчика і помирає від пологів, встигнувши лише вимовити свою останню волю — назвати дитину Йованом.

1944 Минуло рівно три роки. У одному з барів Белграда Чорний святкує треті роковини свого сина Йована разом з іншими діячами комуністичного підпілля. У льосі бару Марко, який вже став секретарем місцевої партійної організації, здійснює угоду, продаючи деяким особам зброю і отримуючи за це товсту пачку банкнотів, а потім приєднується до святкування. У розпалі пиятики Чорний вирішує вирушити до Національного театру за Наталією. Там йому вдається проникнути на сцену; Чорний стріляє у Франца і викрадає Наталію.

Чорний з Наталією і Марко (а також супроводжуючий їх духовий оркестр) прибувають на невеликий річковий корабель за межами Белграда, на якому знаходиться велика партія зброї. Вони чекають священика, який повинен повінчати Наталію і Чорного. Коли останній відлучається на декілька хвилин, Марко освідчується Наталії в любові. Вона виглядає так, ніби відповідає йому взаємністю, але після повернення Чорного відразу змінює своє рішення та погоджується вийти заміж за Петара.

Ранком (священник так і не з'явився) прибувають німецькі солдати, і Франц, що залишився живим після пострілів Чорного завдяки бронежилету, вимагає видати йому Наталію. Та негайно погоджується їхати з Францем й покинути Марко і Чорного. Марко втікає з місця подій на кораблі, а Петара захоплюють і запроторюють до психіатричної лікарні, де його катують електрошокером.

Через декілька днів в лікарню проникає Марко. Він вбиває Франца й вивозить з лікарні Чорного та недоумкуватого брата Наталії Бату (Давор Дуймович); Наталія йде разом з ними. Під час втечі Чорний, захований у скрині, випадково упускає дану йому активовану гранату, і вона вибухає. Чорний виживає, але на час лікування його поміщають в те ж підпілля.

Через декілька днів Марко і Наталія в одній з кімнат будинку танцюють під музику, Марко знову говорить Наталії слова кохання (а в цей час Белград знову починають бомбити, цього разу — літаки союзних військ). Вона відповідає йому словами: «Марко, як красиво ти брешеш».

Кадри хроніки показують звільнення Югославії від окупації. У звільненні активну участь бере і Марко. У післявоєнні роки він обіймає важливу посаду в югославському керівництві, стає одним з соратників Тіто, бере участь у міжнародних зустрічах, виступає з промовами та стоїть праворуч від Тіто під час військових парадів.

Частина 2. Холодна війна 1961 рік. Марко Дрен — впливовий політичний діяч, один з соратників Тіто. Чорний, який очуняв після поранень, його син Йован, брат Марко Іван та інші містяни досі знаходяться у підпіллі в упевненості, що зовні все ще триває війна.

Друга частина розпочинається з того, що Марко разом з Наталією (вона вийшла за нього заміж) присутнім на відкритті пам'ятника Петару Попаре, який вважається загиблим під час війни героєм народного опору; потім він спускається у підземелля, прикидаючись побитим і пораненим. Він говорить Чорному, що його катували в Гестапо, і що товариш Тіто просить Петара залишатися в підпіллі, поки не прийде вирішальний момент. Потім він оглядає підпілля і, зокрема, цех з виробництва зброї, який досі активно працює. Єдиний житель підземелля, який знає правду про те, що відбувається, — дід Марко. Він щодня непомітно переводить великий годинник, що знаходиться в підземеллі, назад, через що людям здається, ніби вони провели в підпіллі 15, а не 20 років.

Піднявшись нагору, Марко заводить сирену, через що жителі підвалу думають, що почався черговий авіаналіт, і ховаються у сховище; також він передає сфабриковані зведення новин німецькою мовою, з яких виходить, що війна досі триває, і німці зі змінним успіхом утримуються на Східному фронті. Отримувану з підземелля зброю Марко продає. У той же час щосили відбувається міфологізація історії (Марко і Наталія відвідують знімальний майданчик фільму «Весна скаче на білому коні» () за мемуарами Марко).

Марко підготував для Наталії текст ролі, яку вона повинна розіграти перед Чорним, спустившись у підвал. Спочатку Наталія чинить опір, закликає Марко побоятися Бога, звинувачує його у брехливості; тому проте вдається переконати її, і Наталія здається. Вона покірно виконує побажання Марко у повній відповідності з його сценарієм: спускається в підземелля, де прикидається побитою і зґвалтованою німцями, вимовляє включене в текст освідчення в коханні Чорному.

Цього ж дня в підземеллі відбувається весілля Йована (Срджан Тодорович) з дівчиною на ім'я Єлена (Мілена Павлович), з якою той разом виріс у підпіллі. На свято запрошені Марко і Наталія. На самому початку свята Чорний, виголошуючи промову, дякує Марко за минулі роки, коли той «піклувався» про мешканців підпілля. Коли починається застілля, Чорний відкликає вбік Йована і пропонує йому коли усі нап'ються вибратися нагору.

Наталія швидко напивається і, збуджена алкоголем, говорить Марко, що той вкрав її молодість, що він сам злочинець і залучив у свій злочин її. Марко знову запевняє Наталію, що усе ним скоєне — виключно заради кохання до неї. Наталія, як і двадцять років тому, відповідає йому словами: «Як прекрасно ти брешеш», і вони миряться. Кінець їхньої розмови вдається випадково підслухати Чорному, після чого він дає Марко пістолет і просить накласти на себе руки.

У той час, як Чорний прив'язує Наталію до своєї спини, Марко замість того, щоб пустити кулю собі в голову, кілька разів стріляє в коліно. Шимпанзе Івана Соні залазить у зібраний мешканцями підземелля танк і стріляє у стіну підвалу. У прострелену діру спочатку втікає сама мавпа, потім, слідом за нею, Іван, за ним — Чорний разом з Йованом (Наталію вони відпускають задля її безпеки). Соні та Іван по черзі потрапляють в такий собі підземний тунель, що сполучає різні міста Європи. Соні підіймається на одну з вантажівок, що проїжджають по ньому, і Іван губить її. В цей час Наталія повертається в підпілля, а наречена Йована, дізнавшись, що її наречений вибрався назовні, стрибає в колодязь, що знаходиться в підвалі.

Чорний і Йован вилазять на поверхню, і потрапляють на знімальний майданчик фільму «Весна скаче на білому коні». Чорний упевнений в тому, що війна все ще триває, і спочатку непомітно душить двох статистів у формі німецьких солдатів, а потім убиває виконавця ролі Франца і влаштовує переполох на знімальному майданчику. Коли вранці батько з сином плавають в Дунаї (Чорний учить плавати Йована), з'являється гелікоптер, присланий на розслідування вчорашніх подій на знімальному майданчику. Чорний вибігає на берег і намагається підстрелити людей на гелікоптері з рушниці, а коли ті відлітають, повертається до річки — проте Йована там вже немає.

Марко вирішує, що їм з Наталією немає життя в Югославії. Включивши сирену і дочекавшись, коли мешканці підпілля сховаються в у сховищі, Марко висаджує в повітря будинок разом з підземеллям.

Титр повідомляє, що в 1962 році Марко Дрен таємничо зник. Двадцять років потому помер Тіто; кадри хроніки показують фрагменти похоронів югославського диктатора.

Частина 3. Війна 1992 рік. Іван Дрен перебуває в одній з психіатричних лікарень Берліна. Він і досі шукає шимпанзе Соні та не вірить, що Друга світова війна закінчилася. Тоді один з лікарів (сам уродженець Югославії) показує Івану документи, які свідчать, що Марко і Наталію вже тридцять років розшукує Інтерпол за злочини проти людства і торгівлю зброєю. Тільки тоді Івану стає зрозуміло, що Марко обманював його; він втікає від лікарів і спускається в тунель. Водій автівки, що зустрілася в тунелі, миротворець з ООН, що везе людей з Боснії, говорить, що Югославії більше немає і там відбувається війна. Іван не може в це повірити і вирушає у бік своєї країни пішки. Там він нарешті, після тридцяти років пошуків, зустрічає Соні і вибирається разом з нею назовні.

Іван опиняється в центрі охопленого війною югославського міста (ймовірно, Сараєво). Він заглядає у вікно якоїсь будівлі та бачить там Марко, який намагається продати партію зброї польовому командирові (Емир Кустуриця). Коли Марко у своєму інвалідному кріслі виїжджає з будівлі, його наздоганяє Іван і своєю тростиною забиває брата до нестями, а потім вішається на дзвоновому мотузку найближчої церкви.

Напівбожевільний від горя після втрати Йована Чорний командує невеликою анархістською армією. Один з його солдатів виявляє Марко і Наталію, що тільки-но приїхала до нього, та, згідно з наказом Чорного вбивати на місці торговців зброєю, розстрілює їх, а потім підпалює тіла. Побачивши паспорти убитих, Чорний упізнає в них Марко і Наталію. Розкаюючись у своєму наказі та втративши усе й усіх, Петар йде до підземелля, в якому він провів майже двадцять років. У колодязі Чорному увижається Йован, і він стрибає у воду.

Епілог