Групи захисту інтересів (, також відомі як групи тиску, лобістські групи, групи підтримки політичних кампаній, зацікавлені групи, або групи за інтересами) використовують різні форми адвокації з метою впливу на громадську думку та/або політику. Вони грали і продовжують грати важливу роль у розвитку політичних та соціальних систем. Групи значно різняться за розміром, впливом і мотивами, деякі з них мають широкі довгострокові соціальні цілі, в той час як інші зосереджені і є відповіддю на нагальні питання або занепокоєння.
Мотиви дій можуть бути засновані на спільній політичній, релігійній, моральній, медичній або комерційній позиції. Групи використовують різні методи, щоб спробувати досягти своїх цілей, у тому числі лобіювання, кампанії у ЗМІ, піар, опитування, дослідження і політичні брифінги. Деякі групи підтримуються могутніми бізнесовими чи політичними інтересами та чинять значний вплив на політичний процес, а інші зовсім не мають таких ресурсів.
Деякі групи перетворились на важливі соціальні, політичні інститути і громадські рухи. Деякі потужні групи захисту інтересів були звинувачені в маніпулюванні демократичною системою для вузької комерційної вигоди, а в деяких випадках були визнані винними в корупції, шахрайстві, хабарництві та інших тяжких злочинах; в результаті лобізм стає все більш регламентованим. Деякі групи, як правило, з меншими фінансовими ресурсами, можуть використовувати акції прямої дії й громадянської непокори, тому їх деколи звинувачують у тому, що вони є загрозою для громадського порядку або місцевими екстремістами. Розпочалися дослідження того, як групи захисту інтересів використовують соціальні медіа, щоб сприяти громадянській активності та колективним діям.
Термін Група захисту інтересів — це група або організація, яка намагається впливати на владу, але не займає позицію у владі.
Історія Початок
Початок розвитку груп захисту інтересів пов'язаний зі значними економічними і політичними змінами в Англії в середині 18-го століття, в тому числі політичного представництва, ринкової капіталізації та пролетарізації. Перші масові соціальні рухи каталізувались навколо скандального політичного діяча, Джона Вілкса. Будучи головним редактором газети «The North Briton», Вілкс енергійно атакував нової адміністрацію лорда Б'юта і умови миру, які новий уряд прийняв 1763 року Паризьким мирним договором на завершення Семирічної війни. Вілксу був інкримінований бунтівний наклеп і він заарештований після видачі генерального ордера, що Вілкс засудив як незаконний, а Лорд-Головний суддя в результаті виніс рішення на користь Вілкса. В результаті цього епізоду, Вілкс став фігурою зростаючого руху за народний суверенітет серед середнього класу — люди стали скандувати: «Вілкс і свобода» на вулицях.
Після більш пізнього періоду вигнання, викликаного подальшими звинуваченнями у наклепі і непристойній поведінці, Вілкс балотувався на депутатське місце у Мідлесексі, де була зосереджена більшість його підтримки. Коли Вілкс був кинутий у в'язницю Королівської лави 10 травня 1768, виник масовий рух підтримки, з великими демонстраціями на вулиці під гаслом «Ні свободі — ні королю». Позбавлений права засідати в парламенті, Вілкс став Олдерменом в Лондоні 1769 р., а група активістів під назвою «Товариство прихильників Білля про права» почала агресивно просувати його політику. Це була перша в історії стала соціально-пропагандистська група; вона брала участь у публічних мітингах, демонстраціях, поширенні листівок у безпрецедентних масштабах і масових демонстраціях з вимогами. Однак рух слідкував, щоб не перетнути лінію і не перейти відкрите повстання; він намагався виправити недоліки влади шляхом звернення до існуючої судової практики і був задуманий як позапарламентська форма агітації, щоб прийти до взаємної і конституційної угоди. Сила і вплив цієї соціальної групи захисту інтересів на вулицях Лондона змусило владу поступитися її вимогам. Вілкс був повернутий до парламенту, генеральні ордери були оголошені неконституційними і свобода преси була поширена на висвітлення парламентських дебатів.
Ще однією важливою групою захисту інтересів, які з'явилися наприкінці 18 століття, був британський аболіціоністський рух проти рабства. Починаючи з організованого цукрового бойкоту 1791 року, він очолив другу велику петицію 1806 року, яка призвела до заборони работоргівлі в 1807 р. На думку Юджина Блека (1963), "… Сучасні позапарламентські політичні організації — це продукт кінця XVIII століття і історія епохи реформ не може бути написана без нього.
Зростання та поширення
З 1815 року Велика Британія після перемоги в наполеонівських війнах вступила в смугу соціальних потрясінь, які характеризувались зростаючою зрілістю використання соціальних рухів та груп захисту інтересів. Чартизм став першим в світі масовим рухом зростаючого робітничого класу. Він агітував за політичну реформу між 1838 і 1848 роками, а народна хартія 1838 року була його маніфестом (серед іншого, вона закликала до загального виборчого права і запровадження таємного голосування). Термін «соціальні рухи» було введено німецьким соціологом Лоренцом фон Штайном у його книзі «Соціалістичні і комуністичні рухи після третьої французької революції» (1848 р.), у якій він ввів поняття «соціального руху» у наукові дискусіїTilly, 2004, p. 5 — насправді, позначивши таким чином політичний рух, що бореться за права соціального забезпечення.
Робітничий рух і соціалістичний рух кінця 19-го століття розглядаються як прототипні громадські рухи, що ведуть до формування комуністичних і соціал-демократичних партій і організацій. Ці тенденції були помічені в бідних країнах, коли тиски за проведення реформ продовжувався, наприклад, в Росії з російською революцією 1905 і 1917 року, результатом яких був крах царизму наприкінці Першої світової війни.
У післявоєнний період виникли рухи за права жінок, права геїв, мир, громадянські права, антиядерні і екологічні рухи, які часто називають новими соціальними рухами,Westd, David B. «New Social Movements.»; деякі з яких можуть розглядатися як «групи загальних інтересів», на відміну від груп особливих інтересів. Вони привели, серед іншого, до утворення зелених партій і організацій під впливом нових лівих. Деякі дослідники виділяють появу наприкінці 1990-х років нового глобального соціального руху антиглобалістів.
Діяльність Групи захисту інтересів діють у різних сферах суспільства і політики. Антидифамаційні організації оприлюднюють відповіді або критику реальних або ймовірних образ будь-якого виду (у тому числі словами або насильства) з боку індивіда або групи щодо певної частини населення, яку представляють ці організації. Спостережні групи існують, щоб забезпечити контроль і оцінку дій або засобів різних організацій, як державних, так і корпоративних. Вони можуть також індексувати особистості, організації, товари, діяльність у базах даних, щоб забезпечити охоплення та оцінку цінності або життєздатності таких утворень для своєї цільової аудиторії. Лобістські групи просувають зміну законодавства або впливу того чи іншого закону; великі бізнеси фінансують дуже значний лобістський вплив на законодавців, наприклад в США і у Великій Британії, де лобізм вперше виник. Деякі лобістські групи мають в їх розпорядженні значні фінансові ресурси. Лобіювання регулюється на державному рівні, щоб запобігти найгіршим зловживанням, які можуть перерости в корупцію. Наприклад, в США Служба Внутрішніх Доходів проводить чітку межу між лобіюванням та захистом інтересів. Лобістські групи також витрачають значні суми грошей на передвиборчу рекламу кандидатів, які підтримують погляди їх цільових груп. Групи правового захисту фінансують юридичний захист окремих осіб або юридичні дії проти інших окремих осіб або груп, пов'язані з їх конкретними інтересами або цільовою аудиторією. Це часто відбувається у поєднанні з публічною діяльністю однієї з групи захисту інтересів, зазначених вище.
Вплив У більшості ліберальних демократій групи захисту інтересів, як правило, використовують бюрократію як основний канал впливу, оскільки саме через неї відбувається прийняття рішень. У такому суспільстві мета груп захисту інтересів — намагатися впливати на членів законодавчого органу, щоб вони підтримали їх справу шляхом голосування певним чином у законодавчому органі. Доступ до цього каналу, як правило, обмежується групами зі статусом інсайдерів, такими як великі корпорації і профспілки, оскільки групи без інсайдерів рідко мають нагоду зустрітися з міністрами та іншими представниками бюрократії, щоб обговорити політику. Великі бізнеси мають переваги в основному тому, що вони є основними виробниками в економіці своїх країн і, отже, їх інтереси важливіші для влади. За словами Джорджа Монбіо, вплив великого бізнесу збільшився за рахунок «зростання легкості, з якою корпорації можуть переміщувати виробництво і інвестиції в глобальній економіці». Це дозволяє припустити, що в сучасному світі великий бізнес дедалі збільшує вплив на чиновництво і, у свою чергу, процес прийняття рішень урядом.
Групи захисту інтересів також можуть впливати через виборні органи шляхом лобіювання; групи, що володіють значними економічними ресурсами можуть найняти професійних лобістів. Прикладом такої групи є група захисників навколишнього середовища Грінпіс; будучи організацією з доходом більше $50 млн, вона використовує лобіювання для отримання політичної підтримки для своїх кампаній. Вона піднімає питання про стан навколишнього середовища з метою представлення їх в політиках, таких як урядове стимулювання альтернативної енергетики та переробки відходів.
Судова гілка влади також може бути використана групами захисту інтересів. У державах, де законодавство не може бути оскаржене в суді, наприклад у Великій Британії, групи захисту інтересів обмежені у розмірі їх впливу; у державах, які мають кодифіковані Конституції, як в США, вплив таких груп є більш значним. Наприклад, в 1954 році «Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення» (NAACP) лобіювала проти Ради освіти міста Топіка, доводячи, що расова сегрегація освіти є неконституційною. В результаті групового тиску NAACP, Верховний суд одноголосно постановив, що расова сегрегація в освіті дійсно є неконституційною і така практика була заборонена. Це приклад того, як групи захисту інтересів можуть чинити вплив на судову гілку влади.
Групи захисту інтересів також можуть впливати на політичні партії, головним чином через фінансування виборчої кампанії. Виборчі кампанії консервативних партій часто фінансуються великими корпораціями, оскільки більшість таких партій захищають інтереси бізнесу. Так кампанія Джорджа Буша-молодшого за переобрання в 2004 році фінансувалась головним чином за рахунок великих корпорацій і промислових інтересів, які адміністрація Буша представляла в уряді. І навпаки, ліві партії найчастіше фінансуються організованими праці — коли Британська Лейбористська партія була сформована, її фінансували в основному профспілки. Часто політичні партії насправді утворюються в результаті групового тиску, наприклад, Лейбористи у великій Британії було сформовано з нового профспілкового руху, які виступали за права трудящих.