Операція «Зільберфукс»

Опера́ція «Зі́льберфукс» (, операція «Чорнобурка»; ) — спільна наступальна операція німецьких та фінських військ у Лапландії, на північному фланзі німецько-радянської війни. Тривала з 29 червня до 17 листопада 1941 року. Мета операції — захоплення Мурманська, стратегічно важливого радянського морського портуОперация «Зильберфукс» (I) Концентрация силБоевые действия на Кольском полуострове и в Северной Карелии в 1941 году.

Операцію «Зільберфукс» планувалося провести у два етапи. На першому етапі в ході операції «Реннтір» німецькі гірські війська, що виділялися для проведення наступальної операції на Мурманськ, з території окупованої Норвегії мали захопити під свій контроль регіон Петсамо з його нікелевими шахтами. На другому етапі німецько-фінські війська, за задумом, мали завдати одночасно удари з двох напрямків: в операції «Платинфукс» на північному фланзі планувався наступ німецького гірського корпусу «Норвегія» безпосередньо на Мурманськ, а на південному фланзі за задумом операції «Полярфукс» силами німецького 36-го командування особливого призначення у взаємодії з частинами 3-го фінського корпусу планувалось захоплення міста Кандалакша з подальшим виходом на узбережжя Білого моря.

За результатами тривалого наступу німецько-фінському командуванню частково вдалося виконати поставлені задачі, проте запеклий опір військ Червоної армії зірвав стратегічний задум противника й до листопада 1941 року лінія фронту стабілізувалась. Бої місцевого значення точились на поодиноких напрямках до 1944 року.

Історія

Передумови

Громадянська війна в Росії закінчилась здобуттям Фінляндією незалежності, яку фінам довелось відстоювати у внутрішньому конфлікті та двічі від зазіхань більшовиків та їхніх поплічників у війнах 1918—1920 та 1921—1922 років. У перші повоєнні роки стосунки між переможним антикомуністичним урядом нової країни та Радянською Росією були надзвичайно напружені. Особливо вибухонебезпечним був стан справ на землях Карелії, де протистояння періодично переростало в бої місцевого значення. Протягом 1920-х — початку 1930-х років міждержавні відносини залишались холодними й тільки в 1932 році між СРСР та Фінляндією було підписано договір про ненапад на 10 років.

Після приходу до влади нацистів у Німеччині ситуація в регіоні погіршилась. Фінляндія всіляко намагалась уникнути втягування в збройний конфлікт, що назрівав у Європі. Своєю чергою, Радянський Союз прагнув не допустити можливого німецько-фінляндського альянсу, що нависав би над північними кордонами СРСР і, що найгірше, прямо загрожував Ленінграду. Тому радянська влада намагалася отримати від північного сусіда дозвіл, у разі загрози появи на території Фінляндії німецьких формувань, ввести свої війська. Переговори, що проходили тривалий час, не призвели до позитивного результату й ситуація поступово зайшла в глухий кут.

23 серпня 1939 року СРСР та нацистська Німеччина підписали пакт Молотова — Ріббентропа, який мав секретний протокол про поділ Європи на «сфери впливу». Фінляндія, яку Сталін вважав невіддільною частиною Російської імперії, потрапила до радянської сфери інтересівВехвіляйнен, Оллі (2010). Фінляндія в Другій світовій війні: між Німеччиною і Росією (Українською). Темпора. с. 50. ISBN 978-966-8201-47-9.. За тиждень Гітлер розпочав агресію проти Польщі. В Європі почалась Друга світова війна. Дочекавшись сприятливого перебігу подій, Червона армія завдала нищівного удару в спину Другій Речі Посполитій і два диктаторські режими швидко знищили незалежну державу в центрі Європи, поділивши її між собоюМельтюхов М. И. Упущенный шанс Сталина. Советский Союз и борьба за Европу: 1939—1941. — М.: Вече, 2000..

Під тиском СРСР три Балтійські держави — Естонія, Латвія та Литва — були вимушені підписати так званий Пакт про оборону та взаємну допомогу, яким дозволялося розміщення радянських збройних частин на їхніх територіяхВ. С. Гейн: «Baltic States: A Study of Their Origin and National Development, Their Seizure and Incorporation Into the U.S.S.R».

Сталін, який посмілішав на фоні початкового успіху у розбудові нової комуністичної імперії, висунув нові вимоги до незалежної Фінляндії, примушуючи її до поступок на свою користь і, врешті-решт, на перетворення фінських земель на чергову «радянську республіку».

Фінляндія, єдина з усіх колишніх провінцій Російської імперії, що здобула незалежність після Жовтневого перевороту, відкинула домагання радянських керівників і в листопаді 1939 року між країнами вибухнув кривавий конфлікт, який згодом отримав назву «Зимова війна»Гриневич В. А. Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 // . 105-денна війна призвела до поразки фінів, проте, попри колосальну перевагу СРСР у силах і засобах, порівняно невелика північна країна відстояла свою незалежність ціною втрати 11 % власної території та життя і здоров'я 66 тис. офіцерів і солдатівCasualties in the Winter War.

Але зазіхання СРСР на фінські землі на цьому не закінчились, і розчарований позицією західних союзників фінський уряд почав шукати допомогу сили, що могла б сприяти в протистоянні з більшовиками. Спроба утворити єдину скандинавську оборону із сусідніми країнами наштовхнулась на радянський та німецький опір, які доклали чимало зусиль, щоб зірвати цей рух. Незабаром Третій Рейх окупував Данію та Норвегію й, опинившись у безвиході, Фінляндія почала вживати кроки з налагодження стосунків із гітлерівською Німеччиною для поліпшення своїх позицій і посилення власної оборони.

Верховне командування Німеччини включило Фінляндію до плану «Барбаросса», та розраховувало на співучасть фінських збройних сил у війні, що планувалася проти Росії. Складова частина плану «Барбаросса» на найпівнічнішому фланзі вторгнення, що передбачав проведення наступу на другорядному стратегічному напрямку, отримала назву операція «Зільберфукс»Asbjørn Jaklin: Nordfronten — Hitlers ödesdigra krig i Norge, S. 85 ff. Stockholm 2008. ISBN 978-91-37-13113-9.

Планування На початку грудня 1940 року німецьке командування ініціювало розробку плану вторгнення вермахту до Радянського Союзу. Начальник штабу армії «Норвегія» оберст Еріх Бушенгаген прибув до фінського військового командування та представив перший чорновий варіант плану із загальним задумом застосування німецьких і фінських військ у контексті всієї військової кампаніїПланы и приготовления. А вже 18 грудня 1940 року Гітлер затвердив Директиву № 21, яка вводила в силу загальний задум плану «Барбаросса» з урахуванням завдань, що мали виконуватись фінськими союзниками Рейху.

У січні 1941 року штабом армії «Норвегія» під проводом її командувача генерала Ніколауса фон Фалькенгорста розроблено деталізований план військової операціїПлан штаба армии «Норвегия» «Зильберфукс».

Операцію «Зільберфукс» планувалося здійснити у два етапи. На першому етапі, який отримав назву операція «Реннтір», дві німецькі гірські дивізії гірського корпусу «Норвегія» під командуванням генерала гірсько-піхотних військ Е. Дітля, виділених для проведення наступальної операції на Мурманськ, мали висунутися з території окупованої Норвегії з району Кіркенеса та взяти під контроль регіон Петсамо з його нікелевими шахтами, що грали винятково важливу роль для економіки Третього Рейху.

На другому етапі планувалося безпосереднє вторгнення об'єднаних німецько-фінських військ на територію СРСР. Наступ планувалося провести шляхом завдавання одночасних ударів із двох напрямків. На північному фланзі угруповання проводилась операція «Платинфукс», яка передбачала фронтальний наступ німецького корпусу «Норвегія» на Мурманськ — стратегічно важливий радянський морський порт, який не замерзав цілорічно. До того ж Мурманськ разом з Архангельськом були ключовими точками для доставляння військової допомоги західними союзниками СРСР.

Дві німецькі гірські дивізії, загальною чисельністю 27 500 вояків, за підтримки фінських прикордонників мали наступати з району Петсамо на Мурманськ та прилеглі до нього об'єкти. Додатково німецькі гірські єгері мали захопити півострів Рибальський.

Одночасно на південному фланзі силами вторгнення проводилась операція «Полярфукс». Німецьке 36-те командування особливого призначення генерала Г. Файге у взаємодії з частинами III фінського корпусу генерал-лейтенанта Я. Сііласвуо планували наступ із метою захоплення міста Салла, передане СРСР за умовами Московської угодиTanner V. The Winter War: Finland against Russia, 1939—1940. — Stanford: Stanford U. 1950.. Надалі німецько-фінські сили мали просуватись у напрямку Кандалакші та перерізати стратегічно важливу Кіровську залізницю, що з'єднувала центральну Росію з Мурманськом.

Підтримку з повітря мали забезпечувати авіаційні формування 5-го флоту Люфтваффе, що базувалися на аеродромах Норвегії, та фінські повітряні сили. З початком підготовки до вторгнення частина штабу перемістилася на північ Фінляндії, де розгорнула передовий пункт управління авіацією. Для виконання завдань повітряної підтримки німецький флот виділяв 60 бойових літаків (Ju 87, Ju 88 та He 111), а фінські повітряні сили мали загалом близько 230 літальних апаратів різних типів.

Починаючи з кінця лютого 1941 року, німецькі частини розпочали передислокацію на територію Фінляндії. Німеччині вдалось забезпечити пересування військ залізницею нейтральної Швеції, у результаті чого 2-га генерал-лейтенанта Е. Шлеммера та 3-тя генерал-майора Г. Крейсінга гірсько-піхотні дивізії зосередились у визначених районах у готовності до проведення операції «Реннтір». Основні підрозділи 36-го командування особливого призначення здійснювали перегрупування морем у два етапи: операції «Блауфукс 1» та «Блауфукс 2». Війська завантажувались у Штеттіні та в Осло, звідки їх доставляли до фінського порту Оулу, і далі маршем до Рованіемі. З Рованіемі формування вермахту таємно пересувалися до радянсько-фінського кордону, де займали вихідне положення для наступу.

Початок війни За умовами переговорів між нацистською Німеччиною та Фінляндією фіни виставили суворі умови: вони не вступають у війну, доки радянські війська не атакують їх першими. 22 червня 1941 року німецький вермахт перейшов радянський кордон по всій лінії протистояння від Балтійського моря до Румунії; розпочалась німецько-радянська війна. На півночі німецькі літаки використовували фінські аеродроми для ведення розвідки, одночасно гірські єгері розпочали операцію «Реннтір», захопивши територію Петсамо поблизу фінсько-радянського кордону.

Разом з тим фінська влада ініціювала ремілітарізацію нейтральних Аландських островів. Гельсінкі продовжувало наполягати на своїй позиції невтручання в конфлікт та суворого дотримання нейтралітету. 22 червня на території Мурманської області оголошено воєнний стан та розпочалася масова мобілізація військ; близько 50 000 військовозобов'язаних призвано до лав Червоної армії та флоту. З добровольців та мобілізованих у Мурманську сформували 1-шу Полярну стрілецьку дивізію, а з матросів — бригаду морської піхоти. Цивільне населення масово залучалося до будівництва фортифікаційних споруд на чотирьох рубежах оборони між Західною Ліцою та Кольською затокою.

Зранку 25 червня 1941 року радянська авіація завдала масованих бомбових ударів по аеродромах, містах та селищах нейтральної Фінляндії. Бомбардуванню піддались Гельсінкі, Турку, Лахті. Усі удари завдавалися по південній та центральній частині країні. У північній частині, де реально зосереджувались війська вермахту, авіація Червоної армії не діялаСолонин М. 25 июня. Глупость или агрессия? — М.:Яуза, 2008.- 640 с. (Великая Отечественная: Неизвестная война). ISBN 978-5-699-25300-5. стор. 442—448. Пізнього вечора 25 числа на позачерговому засіданні фінського парламенту ухвалено рішення оголосити війну СРСРMannerheim С.G. Muistelmat. — Helsinki: Otava, 1951-52.. Тепер операція «Зільберфукс» набула підґрунтя для початкуИноземцев, стор.10-12.

Хід операції

Операція «Реннтір»