Сполучені Штати Америки є федеративною республікою, в якій є президент, Конгрес і федеральні суди, які ділять повноваження, зарезервовані для національного уряду, відповідно до Конституції. У той же час, федеральний уряд поділяє суверенітет з державним урядом («штат» з  — держава).

Виконавчу гілку влади очолює Президент, формально вона є незалежна від законодавчої і судової влади. Уряд служить як радники Президента, що складається з віце-президента і глав виконавчих департаментів. Законодавча влада здійснюється двома палатами Конгресу, Сенату і Палати представників. Судова гілка влади, складається з Верховного Суду і нижчестоящих федеральних судів. Судова функція полягає в трактуванні Конституції США та федеральних законів і нормативних актів. Це включає в себе вирішення спірних питань між виконавчою і законодавчою гілками влади. Федеральний уряд описано в Конституції.

Дві політичні партії, Демократична партія і Республіканська партія, що домінували в американській політиці після американської Громадянської війни, хоча є і більш дрібні партії, як Лібертаріанська партія, Партії зелених, і Конституційна партія.

Є суттєві відмінності між політичними системами США і більшістю інших розвинених демократій. Це надає велику владу у верхній палаті парламенту, більш широкі сфери влади проведені Верховним судом, поділ повноважень між законодавчою і виконавчою владою, і домінування тільки двох основних партій. Треті особи мають менше політичного впливу в Сполучених Штатах ніж інші розвинені країни демократії; це через поєднання строгого історичного контролю. Ці елементи керування оформлюються у вигляді державних і федеральних законів, неофіційних ЗМІ, і переможець отримує всі все.

Ця множинність юрисдикцій відображає історію країни. Федеральний уряд був створений державою, що як колонії були створені окремо і регулювались самостійно незалежно від інших. Частини місцевого самоврядування були створені колоніями, для ефективного виконання різних державних функцій. В той час як країна розширювалася, він визнав нові держави за зразком існуючих.

Вчені з Alexis de Tocqueville в даний час знайшли спадкоємність основних американських політичних цінностей з часів американської революції наприкінці 18 століття.

Колоніальне походження Деякі з північноамериканських колоній Британії стали винятковими в Європейському світі своєю бурхливою політичною культурою, які привернули найбільш талановитих і амбіційних молодих людей у політику.Patricia U. Bonomi, A Factious People: Politics and Society in Colonial New York (Columbia U.P., 1971) p. 281 Причини для американської винятковості були: Виборче право було найбільш поширеним у світі, кожна людина, яка володіла певним майном допускалась до голосування. У той час як менш ніж 20 % британських чоловіків могли голосувати, більшість білих американських чоловіків мали право голосувати. У той час як коріння демократії було очевидне, тим не менше повага, як правило, показана соціальним елітам в колоніальних виборах.Richard R. Beeman, "The Varieties of Deference in Eighteenth-Century America, " Early American Studies: An Interdisciplinary Journal, Volume 3#2 Fall 2005, pp. 311–40 Що шанобливість різко скоротилась з американською революцією. У кожній колонії, виборних органах, особливості складання та окружні уряду вирішували широкі кола державних і приватних питань.Patricia U. Bonomi, A Factious People: Politics and Society in Colonial New York (Columbia U.P., 1971) pp. 281–2 Теми суспільного інтересу та дискусій включали земельні ділянки, комерційні субсидії та оподаткування, а також контроль доріг, допомога бідним та школи. Американці витратили багато часу в судах, тому що приватні позови були дуже поширені. Правові питання були під контролем місцевих суддів та присяжних. Це сприяло швидкому розширенню юридичної професії, і тому домінуюча роль адвокатів у політичному житті проявляється в 1770-ті рр.., про що свідчить кар'єри Джона Адамса і Томаса Джефферсона, серед багатьох інших. Північноамериканські колонії були винятковими в світовому контексті, через зростання представників різних груп інтересів. На відміну від Європи, де королівські суди, аристократичних сімей та традиційних церков здійснював контроль, американська політична культура була відкрита для торговців, домовласників, дрібних фермерів, ремісників, Пресвітеріан і багатьох інших ідентифікованих груп. Більше 90 % депутатів, обраних в законодавчий орган жили в своїх районах, на відміну від Великої Британії.

Американці захопились всіма прийнятими політичними цінностями республіканізму, які підкреслювали рівні права, необхідні для доброчесних громадян, і згубні для корупції, розкоші і аристократизму.Bonomi, A Factious People, pp. 281–86 Ні одна з колоній не мала політичних партій, які сформувались у 1790-ті роки, але кожна мала зміщені фракції, які боролися за владу.

Американська ідеологія Республіканізм, поряд з формою класичного лібералізму, залишається панівною ідеологією. Центральні документи, як Декларація Незалежності (1776), Конституція (1787), Докменти федералістів (1788), «Білль про права» (1791), і Авраама Лінкольна Геттисбергська промова (1863), серед інших. Політолог Луїс Харц сформулював цю тему в американській політичній культурі в ліберальній традиції в Америці (1955). Інші, такі як Девід Гордон, в Alabama-based Mises Institute стверджують, що сепаратисти, які утворилися в Конфедерації в 1861 році збергли цінності класичного лібералізму.Hartz, Louis. Серед основних постулатів цієї ідеології є такі:Robert E. Shalhope, "Republicanism and Early American Historiography, " William and Mary Quarterly, 39 (April 1982), pp. 334–56 in JSTOR (registration required) Громадянський обов'язок: громадяни зобов'язані зрозуміти і підтримати уряд, брати участь у виборах, платити податки і нести військову службу. Протидія політичній корупції Демократія: уряд підзвітний громадянам, які можуть змінити представників через вибори. Рівність перед законом: закони не повинні докладати ніякі особливі привілеї для будь-якого громадянина. Урядові чиновники підкоряються закону подібно до того, як інші Свобода релігії: уряд не може ні підтримати, ні придушити релігію Свобода слова: уряд не може обмежити за допомогою закону або дій особового виступи громадянина; У відповідь Харцу і іншим, політолог Роджерс М. Сміт сперечався в Цивільних Ідеалах (1999), що крім лібералізму та республіканізму, американська політична культура історично служила для виключення різних груп населення від заборони до повного доступу для громадянства. Назвавши цю ідеологічну традицію "ascriptive inegalitarianism, "

У той час як у засновників Сполучених Штатів, сільське господарство і малий приватний бізнес домінує в економіці, в уряду Штатів залишилося питання добробуту. Ідеологія політики невтручання багато в чому була закинута в 1930-ті роки під час Великої Депресії. Між 1930-х і 1970-х роках, бюджетна політика характеризувалася Кейнсіанським консенсусом, час протягом якого сучасний американський лібералізм домінував в економічній політиці практично безроздільний. З кінця 1970-х і початку 1980-х років, однак, ідеологія політики невтручання, як пояснив особливо Мілтона Фрідмана, ще раз стали потужною силою в американській політиці.Clark, B. (1998). У той час як американська держава загального добробуту виросла більш ніж в три рази після Другої Світової війни, на 20 % ВВП починаючи з кінця 1970-х років.Alber, J. (1988).Barr, N. (2004). сучасний американський лібералізм, і сучасний американський консерватизм займається постійною політичною боротьбою, що Економіст називає «великим розколом [і] близько, але запеклою боротьбою виборів».

Використання «лівої–правої» політики Сучасний американський політичний спектр і використання термінів «ліві політики», «лібералізм» і «консерватизм» в США відрізняються від решти світу. За даними американського історика Артура Шлезінгера-молодшого (запис 1956 року), «лібералізм в американському використанні має мало спільного зі словом, що використовується в політиці будь-якою європейською країною, за винятком, можливо, Великої Британії». Шлезінгер зазначив, що американський лібералізм не підтримує класичний лібералізмз прихильність суспільства державою і ліберальної економіки.Liberalism in America: A Note for Europeans by Arthur Schlesinger, Jr. (1956) from: The Politics of Hope (Boston: Riverside Press, 1962). Тому що лише дві позиції, а не в цілому підтримали американські консерватори, історик Лев П. Рібуфф зазначив у 2011 році, «що тепер американці називають консерватизмом, значна частина світу називає лібералізмом або неолібералізмом.»Leo P. Ribuffo, «20 Suggestions for Studying the Right now that Studying the Right is Trendy», Historically Speaking Jan 2011 v.12#1 pp. 2–6, quote on p. 6

Виборче право Виборче право є майже універсальним для громадян з 18 років і старше. Всі Штати і округи Колумбії сприяють у виборах голосувати за Президента. Тим не менш, райони і інші американські холдинги, такі як Пуерто-Рико і Гуам, за відсутністю Федерального представництва в Конгресі. Ці групи не мають право вибирати будь-який політичного діяча за межами їхніх областей. Кожна території або району може тільки обрати делегата, щоб служити в Палаті представників.

Жіноче виборче право стало важливим питанням після американської Громадянської війни 1861—1865 років. Після п'ятнадцятої поправки до Конституції США було ратифіковано у 1870 році, даючи афроамериканцям право голосу, різні жіночі групи вимагали право голосу також. Дві основні зацікавлені групи утворились: Національне жіноче виборче об'єднання, утворене Сьюзен B. Ентоні і Елізабет Кеді Стентон, які працювати на виборче право на федеральному рівні і прагнули більших урядових змін, такі, як надання майнових прав одруженим жінкам. Друга група Асоціація американських жінок, утворена Люсі Стоун, покликана дати жінкам право голосу. У 1890 році ці дві групи об'єдналися в Національне американське жіноче виборче об'єднання (NAWSA). NAWSA тоді мобілізувались, щоб отримати підтримку держави, і до 1920 року Дев'ятнадцята поправка до Конституції США була ратифікована, даючи жінкам право голосу.

Студентський активізм проти війни у В'єтнамі в 1960-х запропонував встановлення двадцять шостої поправки до Конституції США, яка знизила віковий ценз з 21 до 18 років, і заборонена дискримінація за віком у кабіні для голосування.

Державна влада Уряди Штатів мають право приймати закони, які не надано Федеральним урядом або відмовлено в Штатах американської Конституції для всіх громадян. Вони включають освіту, Сімейне право, договірне право, і більшість злочинів. На відміну від федерального уряду, який має тільки ті повноваження, надані йому Конституцією, державний уряд має властиві повноваження, які дозволяють йому діяти, якщо обмежені Положенням про державну або національну Конституцію.

Як федеральний уряд, урядів Штатів мати три гілки: виконавчу, законодавчу і судову. Глава виконавчої влади держави є всенародно обраний губернатор, який, як правило, займає свою посаду протягом чотирирічного терміну (хоча в деяких країнах цей строк складає два роки). За винятком Небраски, яка має однопалатну законодавчу владу, усі держави мають двопалатний законодавчий орган, верхня палата зазвичай називається Сенатом, а нижня палата називається палатою представників, в палаті делегатів, Збори або щось подібне. У більшості Штатів, сенаторів служать чотири роки, а члени нижньої палати строком на два роки.

Конституції різних держав відрізняються в деяких деталях, але, як правило, слідують за схемою, схожою на федеральну Конституцію, в тому числі утвердження прав народу і план для організації уряду. Однак, держава, Конституції, як правило, більш докладна.

Місцеве самоврядування