Лесбія () — псевдонім, яким давньоримський поет Гай Валерій Катулл називає в ліриці свою кохану (50-ті роки до н. е.). З середини XIX століття традиційно вважається, що прообразом Лесбії була скандально відомаЦицерон. римська матрона Клодія Пульхра Терція.
Слідами прославленого поетичного циклу ім'я Лесбія стало прозивним, що символізує творчу і одночасно руйнівну силу Жіночності, яка породжує душевний біль і незадоволеність бажань чоловіка через спрямованість потягу коханої не на нього, а на когось іншого. В такому сенсі ім'я Лесбії використовується у творах наступних епох.
Особистість Лесбії
Про Лесбію немає ніякої достовірної інформації, крім тієї, яку можна виявити у віршах Катулла. Вважають, що їй присвячено 25 з 116 збережених його віршів, в тому числі найвідоміший — «Odi et amo» (Ненавиджу і люблю). Вірші демонструють широкий діапазон почуттів, які відчував поет до своєї коханої: від ніжної любові через смуток і розчарування до гіркого сарказму.
Ким саме була жінка, до якої були звернені одночасно любов і ненависть поета, могло б назавжди залишитися невідомим і викликати питання і припущення дослідників. Сучасний письменник В. Отрошенко так характеризував образ Лесбії, що склався у віршах:
Обставини могли б скластися так, що дослідники ніколи б не встановили, ким була героїня цієї історії. За віршам Катулла, де в образі Лесбии зосереджені одночасно вся чарівна краса небесних богинь і все буйне блядство шинків і провулків Риму, її можна було б представляти ким завгодно — хльоркою з вулиці Субура, якоюсь-небудь вільновідпущеницею, римською гетерою або якоюсь лесбоською дівчиною (мешканкою острова Лесбос) — ось такий точний сенс псевдоніму Lesbia, який Катулл дав коханій.
Проте можна виявити деякі натяки. Крихти додаткових відомостей витягують з творів пізньоантичних письменників. Сідоній Аполлінарій (V століття) згадує про поетичний дар Лесбії: «часто Корінна завершувала рядок за Назоном, Лесбія за Катуллом, etc.»Sidonius Apollinaris Epistulae 10.6 Письменник Апулей (II століття) помітив, що її справжнє ім'я — Клодія (див. нижче). В якій мірі ця інформація заснована на чутках, а в якій — є істинною, оцінити неможливо, тим не менш, зауваження Апулея стало благодатним ґрунтом для створення численних теорій.
Походження псевдоніму Вибраний Катуллом псевдонім — жіноче ім'я, що передбачало літературні та еротичні конотації, пов'язані з островом Лесбос, батьківщиною шанованої автором поетеси та композиторки Сапфо. Традиція використовувати вигадане ім'я коханої замість цього була досить поширена. «Це був поетичний етикет: вигаданими іменами користувалися, по-перше, щоб не наврочити, а по-друге, щоб не скомпрометувати особу, що оспівувалася. І це була психологічна гра з самим собою: вона підкреслювала, що поезія і життя — речі різні і що у віршах поет пише не стільки про те, що з ним було, скільки про те, що він хотів би, щоб з ним було», вказує Михайло Гаспаров.
Вважається, що цей псевдонім вперше вжито поетом у вірші, зверненому до коханої, але який при цьому одночасно був перекладом з грецької рядків Сапфо до своєї коханки (див. нижче), тобто псевдонім був придуманий під впливом знаменитих віршів поетеси. Жодних конотацій, пов'язаних з лесбійством, для римського поета цей псевдонім не ніс, ніяких лесбійських алюзій вірші до Лесбії не мають, і ніким з дослідників в наступні століття вони не малися на увазі.
Клодія Пульхра Терція Згідно з найбільш поширеною версією, відомої завдяки АпуліюApuleius, Apologia 10 (II столітті н. е.), в реальному житті Лесбію звали Клодія. Звинувачений перед судом у чорнокнижництві і розпусній поведінціАпулей сумел жениться на богатой вдове, которая до него всем отказывала, чем вызвал гнев её родственников., Апулей заявив у своїй захисній промові, що якщо він і згадував у своїх віршах реальних осіб, то тільки під вигаданими іменами, подібно до того, як «Катулл називав Лесбією Клодію, а Тіцида Метеллу Періллою, а Проперцій під ім'ям Кінфії приховував Гостію, а у Тібулла була Планія на розумі і Делія на язиці». Припускають, що Апулей черпав свою інформацію з незбереженної праці Светонія De poetis або ж з роботи Галія Юлія Гігіна, який слугував Светонію основним джереломWiseman, T Peter: Cinna the Poet and other Roman Essays (Leicester University Press, 1974): 104.
Цю Клодію прийнято ототожнювати з одною з найбільш одіозних сучасниць Катулла — з Клодією Пульхрою Терцією, яка була одружена з покровителем поета Метеллом, своїм двоюрідним братом. Рідна її сестра була в шлюбі з полководцем Лукуллом, зведена — з самим Помпеєм. А її рідним братом був той самий Публій Клодій Пульхр, який проник у жіночій сукні на обряди Доброї Богині і скомпрометував дружину Цезаря, що викликало її розлучення. Саму Клодію звинувачували в інцестуальному зв'язку з власним братом. Відомі два прізвиська Клодії: «Боопіда» (Волоока) і «Квадрантарія» (Вартістю у чверть гроша)Плутарх («Цицерон», 29) пишет, что Клодию «прозвали Квадрантарией за то, что кто-то из её любовников, насыпав в кошелёк медных денег, послал ей вместо серебра»..
Після смерті чоловіка у Клодії був роман з приятелем Катулла, багатим і красивим Целієм Руфом. Вони були коханцями з 59 до 57 року до н.е. і жили в сусідніх будинках на Палатинському пагорбі. Перервавши з ним зв'язок, Клодія через підставних осіб звинувачувала Целія Руфа в спробі її отруєння, а також в інших численних злочинах. Адвокатом обвинуваченого виступив ворог її брата Цицерон, виголосивши на цьому суді в березні 56 р. до н. е. одну з найвідоміших промов — Pro Caelio. Більшість непривабливих фактів біографії Клодії відомо саме з цієї промови. Цицерон характеризує її як «загальну подружку» і як особу «не тільки знатну, але і загальновідому», згадує про її інцест, коханців і підозрілу смерть чоловіка. Целій був виправданий, а репутація Клодії — знищена. Після цього ніякої інформації про життя Клодії не з'явилося. Відомо тільки, що 44 р. до н. е. вона була ще жива (існує запис про те, що цього році вона має якісь ділові переговори про нерухомість із тим же Цицероном)Marilyn B. Skinner, «Clodia Metelli», TAPA 113 (1983) 281-3.. Жоден з сучасних Катуллу письменників не згадує її ім'я у зв'язках з поетом.
Версія про те, що згадана Апулеєм два століття потому Клодія є Клодією Пульхрою Терцією, була введена до наукового обігу 1862 року німецьким вченим Л. Швабе (Ludwig Schwabe)Ludwig Schwabe.. Головні коментаториA. Baehrens 1885, B. Schmidt 1887, R. Ellis 1889. XIX століття прийняли реконструкцію Швабе, і хоча ХевлокE. A. Havelock, The Lyric Genius of Catullus, Oxford, 1939. кинув виклик багатьом з цих припущень, коментаториFordyce 1961, Quinn 1970. другої половини XX століття, в тому числі і Михайло Гаспаров, все ще здебільшого дотримуються саме цієї версії.
Вірші до Лесбії Вірші до Лесбії збереглися у знайденому в Середньовіччі манускрипті у Вероні. Цей збірник — «Книга Катулла Веронського» — був довільно складений якимсь його веронським земляком у період пізньої античності і містить 116 віршів, розташованих поза будь-якої хронологічної послідовності та датування. Цикл віршів до Лесбії розкиданий по книзі безладно, тому історію відносин з Лесбією доводиться реконструювати.
Список віршів до Лесбії
Вірші про Лесбію датуються здебільшого 57—55 рр. до н.е. Дослідники вказують, що не потрібно вважати Лесбію єдиною (або «єдиною справжньою») любов'ю Катулла і відносити до неї всі, які можна, безіменні любовні згадки в його поезії. Лесбія згадується за іменем тільки в 13 віршах Катулла. Датувати більшість з них неможливо, але багато вочевидь написані перед іншими. Зразкове хронологічне розташування (за М. Гаспарову)Что именно входит в цикл, может оспариваться. Так, Джулия Дайсон причисляет к циклу Лесбии следующие стихи: 2, 3, 5, 7, 8, 11, 13, 36, 37, 43, 51, 58 и 60, затем 68, 70, 72, 75, 76, 79, 83, 85, 86, 87, 92, 104, 107 и 109.: (№ 51) «Лесбіє, тільки я тебе побачу, як весь обмираю, — вірно, це від неробства!». (№ 5) «Лесбіє, будемо цілуватися, не рахуючи поцілунків, — щоб не наврочили!» (№ 7) «Запитаєш, Лесбіє, скільки поцілунків вистачить мені» (№ 86) «Квінтія — і та гарна лише частинами, а моя Лесбія — вся» (№ 43) «Як, якусь дівку хтось порівнює красою з моєї Лесбії?» (№ 92) «Лесбія мене сварить — значить, кохає: провалитися мені, адже я теж!» (№ 83) «Лесбія сварить мене перед чоловіком — тим гірше, якщо йому невтямки, що це означає!» (№ 79) «Лесбія воліє мене іншим, а у нього смердить з рота!» (№ 87) «Лесбіє, я тебе кохав і був вірний, як ніхто!» (№ 107) «Лесбія знову поступилася моїм бажанням — о, блаженство!» (№ 72) «Я тебе кохав, Лесбіє, не як коханку, а як рідну; але тепер я знаю тебе, і хоч кохаю, але вже не так по-доброму» (№ 75) «До того ти мене довела, що вже не можу по-доброму, але не можу і не кохати» (№ 58) І нарешті: «Лесбія, так колись мною кохана, блудить тепер у підворіттях!» До цього ряду примикає ще десяток віршів. Ім'я в них не згадано, але перегук мотивів, а також аналіз вживаних епітетів, прив'язує їх до попередніх (з чим погоджуються практично всі тлумачі, спираючись на лінгвістичні порівняння): + Вірш № 51Сапфо (пер. з грец. мови)Катулл (пер. з лат. мови) Богу рівним здається мені на щастя Людина, яка так близько-близько Перед тобою сидить, твій ніжнозвучний Слухає голос
І чарівний сміх. У мене при цьому Перестало відразу б серце битися: Лише тебе побачу, я вже не в силах Вимовити слова.
Але німіє відразу ж язик, під шкірою Швидко легкий жар пробігає, дивляться, Нічого не бачачи, очі, у вухах же — Дзвін безупинний. Думається мені, він бог, а не смертний образ, Думається, нехай грішно, він вище за бога: Поблизу тебе сидить, не відводить погляду, Слухаючи жадібно
Сміх гуркочучий цих губ. А мені-то Як терпіти! Трохи, бувало, зустріну Лесбію — душа геть із тіла. Слово Промовити важко.
Німий язик. Тремтячи бубоню. Під шкірою Тонким вогником пробігає тремтіння, І у вухах бринить, і в очах темнішає — Світла не бачу. Лінь твоя, Катулл, для тебе смерть, Лінь породжує примху про блаженство уявне, Лінь володарів колишніх і держав багатих Скільки згубила?Переклад С. В. Шервинського+ (№ 2) «Ах, милий горобчик, над яким мила розважає своє ловлення!» (№ 3) «Бідний горобчик, ти помер, і очі милої тепер заплакані!» (№ 70) «Мила клянеться мені у вірності — але такі клятви писані на воді» (№ 109) «Мила пропонує мені любов на все життя — о, якщо б вона могла виконати обіцянку!» (№ 104) «Не можу сказати поганого слова про милу: якщо б міг, мені стало б легше» (№ 36) «Ми примирилися — спалимо за обітницею купу поганих віршів, тільки не своїх, а чужих!» (№ 85) «І ненавиджу і люблю одночасно — яка мука!» (№ 91) «Геллій, навіщо ти вступив у зв'язок з тією, до кого мене снедала зла любов» (№ 37) «Дівчина, яку любив я більше всіх у світі, тепер навперебій кохається з багатіями» (№ 76) «Я був чесний в любові — надайте ж мені, боги, допоможіть вилікуватись!» (№ 8) «Кріпись, Катулл: вона не любить — не люби і ти, їй же гірше!» (№ 11) «Передайте їй, друзі: нехай надриває всіх своїх коханців, але про мене забуде: вона підкосила мене, як квітка» Крім того, ряд паралелей з віршами до Лесбії, важливих для розуміння їх літературного контексту та датування, а також співвідношення реальної особистості Катулла і його ліричного героя, мають кілька любовних віршів Катулла, звернених до Ювенції.
Перший вірш до Лесбії