Я́ків Бори́сович Гальпе́рін, також знаний під псевдонімами Яків Галич та Микола Первач (квітень 1921 — 16 квітня 1943, Бабин Яр) — російсько- та українськомовний поет і публіцист єврейського походження.

Життєпис Народився, либонь, в Києві, де його сім'я — батько, мати, він та сестра — проживала на Малій Васильківській вулиці (нині вулиця Шота Руставелі), займаючи дві суміжні кімнати у бельетажі комунальної квартири. Мати, Любов Вікторівна, працювала вчителькою, а сама родина була гуманітарною та, вочевидь, російськомовною.

Українська стала для хлопчика другою рідною, що й не дивно, адже той кінчив 6-ту середню (трудову) школу з українською мовою викладання, розташовану на Урядовій площі (тепер у цім перебудованім приміщенні міститься Дипломатична академія України).

Потяг віршувати привів Я. Гальперіна к літературному гуртку при Київському палаці піонерів та жовтенят, що розташовувавсь в будівлі колишнього Купецького зібрання (зараз Національна філармонія) і котрим керував об тій порі літературний критик Євген Адельгейм (швед за походженням, а не єврей, як дехто уважав). Серед іншого, там відбувались зустрічі з українськими поетами, обговорювалися нові твори гуртківців тощо.

Яків став, за означенням історика Павла Поляна, «визнаною зіркою адельгеймового палацу»: «його поетичний талант, його творча вітальність оприявнювалися у всьому». Він обзавівся широким колом друзів, особливо близько товаришуючи з Семеном Гудзенком, Марком Бердичевським та Нехем'є (Наумом) Манделем (Н. Коржавіним). Двоє останніх лишили спогади про свого старого київського товариша. Вони описували його так: «Невисокого зросту, кругловидий, з кучерявим темно-русявим волоссям і розумною, ледве уїдливою посмішкою. Зуби великі, але рідкі, можливо тому, ховаючи їх, завжди щільно їх стискував — очевидно, аби надати обличчю виразу жорсткості. Незважаючи на сильну кульгавість, ходив швидко, легко». Була й «прекрасна наречена, однокласниця Надя Головатенко»Яков Гальперин (Яків Галич, Микола Первач) // Пятнадцать поэтов — пятнадцать судеб.— Киев, 2002.— С. 78.

Взагалі Гальперін почав друкуватись у 1938 році, щоправда його ранні вірші і досі не розшукані. 1939 р. він став учасником та лауреатом Всеукраїнського літературного конкурсу, присвяченого 125-літтю від дня народження Т. Шевченка, за що дістав стипендію Народного комісаріату освіти УРСР. Більшість його вцілілих творів датуються 1940/41 роками, коли Яків навчався на філологічному факультеті Київського державного університету. Викладачами в нього були, зосібна, професори Олександр Оглоблин і Костянтин Штепа, з котрими доля іще зведе юнака у роки Другої світової війни. Вірші тієї доби, за словами Марка Бердичевського, сповнені «трагічного передчуття війни, що насувається». 20 червня 1941, в передгроззі нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, побачила світ Гальперінова стаття «Про ямб і штамп» у «Літературній газеті»; автор писав: «Ми вимагаємо від поета тільки одного: шукати нового, не повторювати заучене. Це мінімальна вимога. Мислима, якщо не обов'язкова, боротьба в поезії напрямів, які проводять щось нове і обстоюють старе, вже встановлене, але не повинно бути застою та квітнення всесильного штампу».

З огляду на кульгавість — наслідок дитячого поліомієліту — Якова не визнали придатним до військової служби. Разом з тим, він і не трапив в евакуаційні списки. За спогадами приятеля Н. Манделя, Гальперін «вступив чи то в ополчення, чи то у винищувальний батальйон — добровільну формацію, що несла охоронну службу і виловлювала парашутистів-диверсантів». Достоту невідомо, скільки Яків пробув у лавах батальйону і які саме завдання він виконував (мабуть, його залучили до риття окопів й протитанкових рвів).

Під час відступу РСЧА з Києва Я. Гальперін зоставсь в українській столиці. Він дещо романтично сприймав ту буремну мить і якось прохопився: «Еренбург був єдиним радянським письменником, який бачив, як німці увійшли до Парижу, я хочу бачити, як вони увійдуть у Київ».

Певний час після приходу німецьких військ переховувався в родині Світозара Драгоманова. З допомогою його та Ізидори Косач-Борисової, сестри Лесі Українки, яка мала тісні контакти з працівниками міської управи, членами похідних груп ОУН(м), Гальперін зміг одержати посвідчення особи на ім'я «Яків Галич» і легалізуватися. Він почав співпрацювати з оунівськими газетами «Українське слово», «Літаври» під псевдонімом «Микола Первач», став членом Спілки українських письменників, яку організувала Олена Теліга. Вже після заборони мельниківських газет і перших хвиль арештів оунівців у Києві, Теліга в одному з останніх своїх листів від 15 січня 1942 року до діяча ОУН О. Лащенка, розповідаючи про події і настрої в окупованому гітлерівцями Києві, пише: "Я[ків]  засипає мене тепер дуже добрими віршами з присвятами і без присвят мені, але віршами наскрізь «нашими». Очевидно, з подачі О. Теліги у празькому журналі «Пробоєм» № 1 за січень 1942-го поруч із віршами авторів «Літаврів» Анатолія Верхівця та Михайла Ситника надруковано поезію Миколи Первача «Ти, люта ненависть, володарка моя…». Це остання з відомих прижиттєвих публікацій поета. Ти, люта ненависть, володарка моя.Я тут — чужий, тут ворог — кожен стрічний.Лиш назову своє ім'яІ буду проклятий аж тричі.Але мовчу, кривляючи уста,І зуби зціплю — хай конає слово.Вогнем дихнула б річ —І не минула б злого,Та — знаю — час ректи ще не настав.Він прийде ще на вістрі злих мечів,І ви почуєте ще знов і зновуПоетову пророчу мову,Де слово кожне корчить біль і гнів.Вірш датовано 1940 роком, що може засвідчувати настрої автора ще в умовах «щасливого радянського життя». Арешти київських оунівців в період грудень 1941 — лютий 1942, зокрема Теліги та інших співробітників української преси й членів СПУ, обійшли Якова Галича. Гестапівці заарештували його навесні 1943 року за доносом довоєнного знайомого — сусіда Лівітіна.

Публікації Яків Галич. Про ямб і штамп // Літературна газета. Київ. 20 червня 1941 р. Микола Первач. Крізь піт, сльози і кров // Українське слово. Київ. № 30. 14.10.1941. С. 3. Ш. 1-3. Микола Первач. Слова і діла Йосифа Сталіна // Українське слово. Київ. № 34. 18.10.1941. С. 1. Ш. 2-5. Первач Микола. Хуга йде! (вірш І, ІІ) // Літаври. Київ. № 1. 16.11.1941. С. 2. Ш. 1. Первач Микола. Література в закутні: стаття перша // Літаври. Київ. № 2. 23.11.1941. С. 3. Ш. 1-3. Первач Микола. Сміх (вірш) // Літаври. Київ. № 3. 30.11.1941. С. 2. Ш. 4-5. Микола Первач. «Ти, люта ненависть, володарка моя…» (вірш) // Пробоєм. Прага. 1942. № 1 (102), січень. С. 3.

Примітки

Література Гальперін Яків Борисович / Р. З. Заславський // Енциклопедія Сучасної України / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — DOI: 10.5281/zenodo.19914491

Посилання Журнальна зала