Друга палаталізація задньоязикових приголосних або друге пом'якшення задньоязикових приголосних — друга зі слов'янських палаталізацій, зміна задньоязикових приголосних [g], [k], [x] на передньоязикові зубні [dz'], [c'], [s'] перед голосними переднього ряду дифтонгічного походження. Звук [dz'] («дзь») у більшості слов'янських мов (окрім староцерковнослов'янської, польської, македонської і полабської) надалі перейшов у [z'] («зь»).
Друга палаталізація відбувалася набагато пізніше, ніж перша палаталізація, що відбулася ще до монофтонгізації дифтонгів. Цим і пояснюються різні результати пом'якшення тих же самих приголосних. У часи існування немонофтонгізованих дифтонгів перші їхні складові були голосними непереднього ряду, тому не впливали на звучання попередніх задньоязикових. Після монофтонгізації склалися умови для чергової палаталізації.
Деякі мовознавці відносять до другої палаталізації і явища третьої палаталізації, вважаючи їх складовими одного процесу.
Походження
Друга палаталізація проходила в період, коли праслов'янська мова вже не становила одного цілого, бувши роздрібненою на окремі діалекти. Це пояснює і різницю в її рефлексації в різних групах слов'янських мов.
В. М. Чекман вважав осередком поширення другої палаталізації ті говори праслов'янської, з яких надалі розвинулися сербська, хорватська, словенська і македонська мови.
Суть явища Друга палаталізація — перехід задньоязикових приголосних [g] («ґ»), [k] («к»), [x] («х») у ясенні (передньоязикові зубні) [dz'] («дзь») > [z'] («зь»), [c'] («ць»), [s'] («сь») перед голосними переднього ряду. До голосних переднього ряду, що спричинювали пом'якшення, відносять два звуки, що виникли з монофтонгізованих дифтонгів: i — від дифтонга oi̯ у закритому складі при спадній інтонації, а також наприкінці слова. ě («ять») — звук, що в цьому разі мав двояке походження: Від дифтонга oi̯ у закритому складі при висхідній інтонації: пор. *věmь (раніша форма *vědmь) — («знаю»). Походження ě від oi̯ підтверджують і дані внутрішньої реконструкції: праслов. *pěti («співати», «пі́ти») походить від ранішої форми *poi̯ti — пор. форма першої особи однини *pojǫ < *poi̯ǫ («співаю», «пію»); дієслово *děliti («ділити») походить з ранішої форми *doi̯liti — пор. іменник *dolja («доля»). Від дифтонга ai̯ у закритому складі: пор. праслов. *sněgъ («сніг») — гот. snaiws.
Ефекти другої палаталізації частіше спостерігають перед закінченнями іменників давального і місцевого відмінків однини, називного множини, називно-знахідного двоїни і наказовому способі, але трапляються вони і в коренях.
Перехід *g у *dz' Звук [g] перед голосними першого ряду переходив у [dz'] («дзь»). Надалі африкат [dz'] зберігся тільки в староцерковнослов'янській, польській і полабській мовах, а в інших слов'янських він перейшов у [z']. Наприклад, (пор. — «різкий, їдкий, мстивий», — «буйний», — «любострасний», — «радувати», — «хтивий») > *gělo > *dzělo > *zělo (пор. — «сильний», — «дуже», , , дав.-чеськ. zielo). Другим пом'якшенням [g] пояснюються і фонетичні чергування г/з, ґ/дз, наприклад, нога/на нозі (староукр. ), ґерлиґа/ґерлидзі, а також у множині слова «друг» — друзі.
Перехід *k у *c' Звук [k] перед голосними першого ряду переходив у [c'] («ць»). Наприклад, (пор. «здоров'я», «здоровий, цілий») > *kělъ > *cělъ (, , , ); ранньо- («ціна», «вира», пор. , — «помста», — «вира») > праслов. *cěna («ціна»); *kĭrkū (від ) > *cьrky («церква»; в цьому разі пом'якшення відбулося перед редукованим ь, який за походженням є коротким i, докладніше див. нижче). Другим пом'якшенням [k] пояснюються також фонетичні чергування к/ц, наприклад, рука/на руці (староукр. ). У давньоруській мові подібне чергування існувало також у називному і місцевому відмінках множини ().
Перехід *x у *s' Звук [x] перед голосними першого ряду переходив у [s'] («сь»). Наприклад, (пор. ) > *хěrъ > *sěrъ (пор. , , , , , ). Другим пом'якшенням [x] пояснюються також фонетичні чергування х/с, наприклад, дух/у дусі (староукр. ), пряха/прясі (староукр. ), порох/у поросі (староукр. ). У давньоруській мові подібне чергування існувало також у називному і місцевому відмінках множини ().
Друга палаталізація у сполученнях *kv, *gv, *xv Відображенням другої палаталізації була зміна [g], [k], [х] на у сполученнях [gv], [kv], [xv]. При монофтонгізації дифтонгів пом'якшений [v] більше впливав на [g], [k], [х] і призводив до зміни задньоязикових перед голосними [ī], [ě] дифтонгічного походження на [z´], [c´], [s´], напр.: > *dzvězda > *zvězda > , *kvŏi̯tŏs > *cvětъ > , *vl̥svŏi̯ > *vl̥xvŏi̯ > *vъlsvi > . Це явище засвідчено в східних та південних слов'янських мовах, але у східнослов'янських воно є суперечливим, бо в них трапляються [gv], [kv] і [zv], [cv] (з [xv] — лише слова «волхв» і «лихва»), а робити певні висновки важко, бо слів з такими сполученнями виявлено мало (квіт — цвіт; квітень — цвітень). Окрім того, форми з kv засвідчені і в російських північно-західних діалектах (кветка, квести)Псковский областной словарь с историческими дан- ными. Вып. 14: Кармазинный –– кологородье / Под ред. Л. А. Ивашко, Л. Я. Костючук, И. С. Лутовиновой. –– СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. — 388 с.. Дані говорів засвідчують, що форми на [gv], [kv] були більш поширені в північній та східній частинах України, а форми на [zv], [cv] — у південно-західних говірках. Існує навіть гіпотеза, що палаталізація сполучень *kv, *gv, *xv східнослов'янським мовам була так само невластива, як і західнослов'янським, а лексеми «цвіт» і «звізда» є церковнослов'янізмами.
У західнослов‘янських мовах первісні [g], [k] не палаталізувались і збереглися до сьогодні (напр. , ).
У цілому число слів з сполученнями *kv, *gv, *xv перед [ī], [ě] було в праслов'янській обмеженим: *květъ, *kviliti («квилити»), *gvězda, а також граматичні форми слів *vъlxvъ і *lixva («лихва»). Не зовсім ясна ситуація з лексемами ономатопеїстичного характеру *gvizdati («свистіти») і *xvějati («гойдати», «хвіяти»).
Друга палаталізація у сполученнях *sk, *zg Сполучення *sk, *zg, якщо вони знаходилися перед голосними першого ряду, теж зазнали пом'якшення. У східнослов'янському і західнослов'янському мовних ареалах ці сполучення перейшли відповідно в šč і ždž, а в південнослов'янському — у sc і zdz, причому з тенденцією до спрощення цих сполучень напочатку слова. Від — архаїчної форми давального і місцевого відмінків хороніма Polska (сучасна форма цих відмінків — Polsce) походить і назва цієї країни в східнослов'янських мовах (, , — з ранішого Польща).
Рефлекси Більшість науковців вважає, що звуки [dz'], [c'], [s'], утворені у результаті другої палаталізації, були м'якими (тому їх часто записують з апострофом) і лише надалі стверділи. Проте, деякі мовознавці припускають, що наслідки цієї палаталізації м'якими якраз не були (тобто c, dz, s/š, а не c', dz', s'/š'), на відміну від рефлексів третьої палаталізації (слід зауважити, що третя була прогресивною, тобто умовою для неї є перебування *k, *g, *x у положенні після певних голосних, а не перед, як для другої). Уперше таке припущення висловлене А. Лескіном, а пізніше розділене Р. Нахтігалом, Н. ван Вейком і С. Б. Бернштейном. Не всі славісти погодилися з ними: так, В. М. Чекман вважає цю гіпотезу неправдоподібною.
Граматична аналогія у російській і словацькій У більшості слов'янських мов наявне чергування приголосних звуків основи у формах різних відмінків. Так, основа форм давального і місцевого відмінка однини відрізняється від основ інших відмінків: , , , , .
Але у російській і словацькій мовах таке чергування відсутнє: , . Припускають, що це явище виникло внаслідок аналогії, вирівнюванням основи різних відмінків. У разі з відсутністю чергування у російській мові не виключається і вплив північноросійських діалектів, де друга палаталізація взагалі не відбулася.
Хронологія
Відносна хронологія Друга палаталізація історично пізніша, ніж перша — вже після монофтонгізації дифтонгів. Наслідки другої палаталізації, як і першої, також збереглися в усіх слов‘янських мовах.
Деякі мовознавці (С. Б. Бернштейн) вказували, що термін «друга палаталізація» слід вважати неточним: існують підстави припускати, що третя палаталізація передувала другій, тобто «другу» правильніше називати «третьою», а «третю», навпаки, «другою». Інші припускають, що друга і третя палаталізації відбувалися водночасно, а деякі взагалі не виділяють третьої палаталізації. вважаючи другу і третю частинами одного процесу.
Абсолютна хронологія до I ст. н. е. (О. Брюкнер) до II—IV ст. н. е., (Т. Лер-Сплавінський) до III—IV ст. н. е. (Ф. Філін) не раніше за 600 рік (Х. Бірнбаум); VI—VII століття нашої ери (Ю. В. Шевельов, Ф. Славський, З. Штібер від V по X ст. н. е. (В. М. Чекман) VI—IX ст. нашої ери (М. Шеклі)
Дані пам'яток У VI ст. н. е. візантійський історик Менандр Протектор записав ім'я одного з антських вождів як , ототожнене польським мовознавцем Є. Налепою зі слов'янським ім'ям *cělogostъ. На думку Налепи, це є доводом на користь того, що друга палаталізація здійснилася не раніш, ніж у VII ст..
Дані топонімів Для уточнення хронології другої палаталізації австрійський мовознавець і германіст використав дані альпійської топономії. Оскільки річка Гайль ( — з ранішого *Gīla) словенською звучить як Zílja (діал. Zila), він зробив висновок, що на момент перших контактів слов'ян і германців в Альпах (найраніше бл. 600 р. н. е.) процес другої палаталізації у слов'янських мовах ще не закінчився.
Р. Екблом звернув увагу чеське передавання назв Регенсбург і Реген: Řezno і Řezná, у яких німецькому g відповідає рефлекс другої палаталізації z. Назва міста є слов'янською адаптацією . Зважаючи на те, що слов'яни заселили Чехію близько 500 р. н. е., З. Штібер вважав, що у VI ст. друга палаталізація ще діяла у західнослов'янських мовах.
Дані запозичень Друга палаталізація відбувалася не тільки в питомо слов'янських словах, але й у праслов'янських запозиченнях з інших мов: *cěsar'ь («цар», «цісар») < < («цезар», «кесар»); *cьrky («церква») < чи *kirkō < . У даному разі друга палаталізація відбулася не перед «ятем» або [i] з дифтонга, а перед редукованим ь — з короткого [i]. Наявність рефлексу другої палаталізації замість першої пояснюється порівняно пізнім характером запозичення; *cęta («дрібна монета», «цятка») < («сотня») — прямо чи через посередництво .
Відсутність другої палаталізації у давньоновгородському діалекті Друга палаталізація відбулася у всіх праслов'янських діалектів, окрім новгородсько-псковського, який, на думку низки дослідників (А. А. Залізняк), корінним чином відрізняється від інших східнослов'янських, наближуючися за низкою ознак до західнослов'янськихЗализняк А. А. Древненовгородский диалект. / Изд. 2-е. — М., 2004 .. Уперше на це вказав на початку XX ст. Б. М. Ляпунов, який звернув увагу на форму давального відмінка однини в Новгородській Мінеї 1096 року: рабу своѥму Дъмъкѣ (замість належного Дъмъцѣ). Ідея Ляпунова не знайшла підтримки в інших науковців, бо ця форма є одиничною, але надалі з'явилися нові аргументи на її користь. С. М. Глускіна у 1966 році вказувала на дані живих північно-західних говорів російської мови, які зберегли лексеми без слідів другої палаталізації у коренях слів, що не можна пояснити граматичною аналогією (вона пояснює лише відсутність другої палаталізації у закінченнях, як у літературній російській і словацькій). Крапку в цьому питанні поставило вивчення новгородських берестяних грамот, значний внесок у яке зробив А. А. Залізняк. У грамотах трапляється постійне «порушення» закону пом'якшення задньоязикових перед і . Зокрема, Залізняку вдалося розшифрувати доти незрозуміле місце з найдавнішої грамоти (№ 247): а замъке кѣле а двьри кѣлѣ (), ототожнивши форми кѣле і кѣлѣ з .
На відсутність другої палаталізації у давньоновгородському діалекті вказують і лексикографічні дані сучасних російських північно-західних говірок: кеп («ціп»), кедить («цідити»).
Графіка