Какань (, ) — місто в середній частині Боснії і Герцеговини, у Зеніцько-Добойському кантоні Федерації Боснії та Герцеговини, адміністративний центр однойменної громади, промисловий центр.
Історія
Какань як назва населеного пункту вперше в історії згадується в грамоті короля Степана Дабіші, виданій воєводі Хрвоє Вукчичу Хрватиничу 15 квітня 1392 року, у якій сказано, що за виявлену доблесть у бою проти турків дарується воєводі Хрвоє Вукчичу два села, а саме: село Какань у жупі Трстівніці та село Храст у жупі Лука.
Какань згадується 1468 року як поселення з 90 хатами. Старе історичне ядро міста знаходиться в селі, яке тепер носить назву Доні-Какань (Нижній Какань) і яке ще за турецьких часів було місцем розташування суду і базару.
1900 року в Какані закладено вугільну шахту, яка запрацювала в 1902 році. У наступні сто років місто забудовувалося стихійно, не за нормами містобудування, спочатку навколо шахти, а згодом уздовж берегів річок Згоща і Босна.
Події та наслідки Боснійської війни На початку Боснійської війни обстановка в Какані була досить спокійною. Місто опинилося посеред боснійської, контрольованої владою у Сараєві території, на шляху сполучення із Зеницею. Більшість сербської меншини незабаром покинула Какань, а у місто прибули босняцькі біженці з контрольованих сербами міст. Після підписання між хорватами і босняками Вашингтонської угоди та утворення Федерації Боснії і Герцеговини ситуація в Какані покращилася, але втікачі не повернулися. Медико-санітарні умови були поганими, хоча й не критичними; в 1994 році зафіксовано спалах гепатиту. Продовольчу безпеку вдалося взяти під контроль завдяки гуманітарній допомозі, хоча ціни залишалися непомірно високими, а більшість сімей виживали за допомогою пайків за місцем роботи та присадибних ділянок. Майже все виробництво зупинилося, ніхто не одержував зарплатню, тільки щомісячні продуктові набори.
Після війни, з 1995 по 1998 рік, кількасот хорватів поодинці повернулися в Какань, прибули назад до своїх домівок і 3 000 біженців-босняків. Економічне життя в Какані, попри обіцянки, не налагоджувалося. Цементний завод працював не на повну силу, шахта видобувала вугілля, неконкурентоздатне через домішки. Чимало молодих людей залишали місто, працювали гастарбайтерами в Німеччині або деінде і не збиралися повертатися. З понад 16 тис. жителів міста понад 4 тис. були безробітними.
Населення Какань рік перепису 1991 1981 1971 мусульмани 4.977 (41,44%)3.224 (38,56%)2.053 (36,36%)хорвати2.387 (19,87%)1.984 (23,73%)2.109 (37,35%)серби 2.053 (17,09%) 1.337 (15,99%)1.026 (18,17%)югослави1.841 (15,33%)1.266 (15,14%)230 (4,07%)інші та невизначені750 (6,24%)549 (6,56%)228 (4,03%)style="background: bgcolor="#F5DEB3" |загалом|12.008|8.360|5.646'''Nacionalni sastav stanovništva - Rezultati za Republiku po opštinama i naseljenim mjestima 1991.", statistički bilten br. 234, Izdanje Državnog zavoda za statistiku Republike Bosne i Hercegovine, Sarajevo
Економіка
Какань — одне з найзначніших промислових і туристичних міст Боснії і Герцеговини.
У Какані міститься одна з чотирьох теплових електростанцій Боснії і Герцеговини, один із двох на всю країну цементних заводів та найуспішніша нині шахта бурого вугілля.
Постаті У Какані народився хорватський футболіст Младен Бартулович.
Примітки
Посилання Офіційний сайт