Середньовічний театр позначає театралізовані вистави в Західній Європі в період між падінням Західної Римської імперії в 5 столітті н. е. і початком Відродження приблизно в 15 столітті н. е. Середньовічний театр охоплює всі драми (постановки), створені в Європі за тисячу років, і стосується різних жанрів, у тому числі літургійної драми, містерії, мораліте, фарсів і маскарадів. Починаючи з Гросвіти з Гандерсхайму в 10 столітті, середньовічна драма була здебільшого дуже релігійною і моральною за темами, постановкою і традиціями. Найбільш відомі приклади з середньовічної п'єси є англійські цикли драм, Йоркські містерії, Честерські містерії, Вейкфілдські містерії і Містерії міста N, а також мораліте «Обиватель». Одним з найбільш ранніх збережених прикладів світських п'єс англійською мовою є «Інтерлюдія про студента і дівчину» (бл. 1300 р.).
Через відсутність збережених записів і текстів, низького рівня грамотності населення, і спротиву духовенства деяким видам постановок, існує мало збережених джерел про середньовічну драму раннього і високого Середньовіччя. А от в кінці періоду, драма і театр стали більш світськими і збереглося більше записів про п'єси та вистави.
Театр Раннього Середньовіччя
Зіткнувшись з проблемою пояснення нової релігії в основному неграмотному населенню, церква в ранньому Середньовіччі стала створювати театралізовані варіанти конкретних біблійних подій у певні дні року. Ці інсценування були включені для того, щоб оживити щорічні урочистостіBrockett and Hildy (2003, 76); символічні об'єкти і дії (облачення, вівтарі, кадильниці, і пантоміма у виконанні священиків) нагадували про події, які відзначав християнський ритуал. Це були великі набори візуальних знаків, які могли бути використані для спілкування з переважно неграмотною аудиторією. Виступи переросли в літургійні драми, найбільш ранньою з яких є великодній троп «Кого ви шукаєте» (Quem-Quaeritis), що датується бл. 925 р. Літургійну драму співали дві групи і вона не мала акторів — уособлень персонажів. Проте, десь між 965 і 975 роками, Етельвольд Вінчестерський написав Regularis Concordia (Монастирську угоду) , який містить невелику п'єсу в комплекті з вказівками для виконання.Brockett and Hildy (2003, 77)
Перехід від Риму, 500—900 роки Коли Західна Римська імперія остаточно зруйнувалась у 4-му і 5-му століттях н. е., римська влада перейшла до Константинополя і Східної Римської імперії, що пізніше дістала назву Візантійської. Хоча свідоцтв про візантійський театр збереглося небагато, вони показують, що мімічні сцени, пантоміма, сценки або читання уривків з трагедій і комедій, танці та інші розваги були дуже популярні. Константинополь мав два театри, які були у використанні принаймні до кінця 5-го століття н. е. Однак, справжнє значення Візантії в історії театру є збереження нею багатьох класичних давньогрецьких текстів і складання масивної енциклопедії Суда, з якої було отримано великий обсяг сучасної інформації про давньогрецький театр.Brockett and Hildy (2003, 70) Але в 6 столітті імператор Юстиніан I закрив всі театри.
Згідно бінарного мислення ранніх послідовників християнства, все, що не відносилось до Бога, належало дияволу; тому всі нехристиянські боги і релігії були визнані сатанинськими і були докладені зусилля у багатьох християнських країнах того періоду не тільки навернути євреїв і язичників, але і знищити дохристиянської установи і впливи. Твори грецької і римської літератури були спалені, тисячорічна Академія Платона була закрита, Олімпійські ігри були заборонені, і всі театри були закриті. Театр розглядався як диявольська загроза християнству через його незмінну популярність в Римі навіть серед новонавернених. Отці церкви, такі як Татіан, Тертуліан та Аврелій Августин охарактеризували сцену як інструмент диявольської змови, щоб згубити душі людей, а акторська гра була визнана грішною, тому що вважалася висміюванням Божого творіння.Wise and Walker (2003, 184)
Християнська Церква намагалась придушити театральні видовища шляхом прийняття законів, що забороняли і виключали римських акторів. Їм заборонялося мати контакт з християнськими жінками, власних рабів, або носити золото. Вони були офіційно відлучені від церкви, позбавлені таїнств, у тому числі шлюбу і поховання, обмовлялись і принижувались по всій Європі. Протягом багатьох століть потому священнослужителі наставляли паству не дозволяти цим раптом мандрівним акторам виступати в межах їх юрисдикції.
З 5-го століття Західна Європа поринула в період загального хаосу, який тривав (з коротким періодом стабільності в Імперії Каролінгів в 9 столітті) до 10-го століття н. е. Організована театральна діяльність в Західній Європі зникла. Невеликі мандрівні трупи, ймовірно, подорожували по Європі протягом всього періоду, але немає ніяких доказів, що вони зробили нічого, крім грубих сценок.Brockett and Hildy (2003, 75)
Гросвіта (бл.935-973), аристократичний канонік та історик в Північній Німеччині, написала шість п'єс за зразком комедій Теренція, але з використанням релігійних суб'єктів у 10-му столітті н. е. Комедії Теренція здавна використовувались в монастирських школах як приклади розмовної латини, але вони були сповнені розумних, спокусливих куртизанок і звичайних людських занять, таких як секс, кохання і шлюб.McAlister, Linda. «Hypatia's Daughters: 1500 Years of Women Philosophers.» Hypatia Inc. Для попередження критики з боку церкви, Гросвіта у передмові до свої колекції написала, що її моральною метою було врятувати християн від вини, яку вони відчувають під час читання класичної літератури. Їй рішення було імітувати «похвальні» подвиги жінок в п'єсах Теренція і викинути «стидобу».Wise and Walker (2003, 190) Ці шість п'єс є першими відомими п'єсами, складеними жінкою-драматургом і перші ідентифіковані західні драматичні твори пост-класичної епохи. Вони були вперше видані в 1501 році і мали значний вплив на релігійні та дидактичні п'єси XVI століття. Наступною за Гросвітою була Гільдеґарда Бінгенська (пом. 1179), бенедиктинська абатиса, яка написала Латинську музичну драму під назвою «Ordo Virtutum» 1155 року.
Анонімна язичницька п'єса «Querolus», написана бл.420 р., була адаптована у 12-му столітті Віталісом Блуа. В 12 ст. були написані і інші світські латинські п'єси, в основному у Франції, але також і в Англії («Babio»). Звичайно, існували й деякі інші вистави, які не були повноцінним театром; вони, можливо, були успадковані від оригінальних язичницьких культур (як відомо із записів духовенства, які не схвалювали таких фестивалів). Відомо також, що міми, менестрелі, барди, билинники і жонглери подорожували в пошуках нової аудиторії та фінансової підтримки. Не так багато відомо про репертуар цих виконавців і вціліло лише кілька письмових текстів. Одна з найвідоміших світських пєс є музична «Le Jeu de Robin et Marion», написана Адам де ла Аль в 13 столітті, для якої повністю зберігся оригінальний манускрипт з текстом, нотним записом і ілюмінуванням на полях — зображенням акторів в русі. Адам також написав ще одну світську пєсу, «Jeu de la Fueillee» в місті Аррасі (Франція), в якому театр процвітав наприкінці 12 та 13 століть. Вціліла пєса з Арраса — «Jeu de saint Nicolas» Жана Боделя (бл.1200).
Театр Високого і Пізнього середньовіччя
Після того як в середині 11 ст. припинилися завоювання вікінгів, літургійна драма поширилася Європою від Русі до Скандинавії до Італії. Тільки в завойованій мусульманами Іспанії літургійні драми не представлені взагалі. Незважаючи на велику кількість літургійної драми, які збереглися з тих часів, насправді багато церков давали виставу лише один або два разів на рік, а багато драм взагалі ніколи не ставились.Brockett and Hildy (2003, 78)
Для розвитку комедії особливо важливим стало Свято дурнів. Фестиваль змінив статус малого духовенства і дозволив їм висміювати своїх начальників і рутину церковного життя. Іноді п'єси ставилися в рамках цієї нагоди і певна кількість Бурлеску і комедії, можливо, потрапила до літургійної драми внаслідок впливу свята.Brockett and Hildy (2003, 80)
Виконання релігійних п'єс поза церквою почалося десь у 12-му столітті за допомогою традиційно прийнятого процесу злиття коротших літургійних драм у більші п'єси, які потім були переведені на народну мову і виконувались мирянами і, таким чином, стали доступними для широких верств суспільства, включаючи робочий клас. «Таємниця Адама» (1150 р.) надає правдоподібність цій теорії, оскільки її повна режисура дозволяє припустити, що її ставили на відкритому повітрі. Зберігся ряд інших п'єс з тієї епохи, в тому числі «La Seinte Resurrection» (норманська), «Вистава волхвів-царів» (іспанська) і «Sponsus» (французька).
Економічні та політичні зміни у високому Середньовіччі призвело до формування гільдій і зростання міст; це призвело до значних змін в театрі, починаючи з цього часу і до пізнього Середньовіччя. Торгові гільдії почали ставити вистави, як правило, пов'язані з релігією, і часто про біблійну історію, яка згадувала їх професію. Наприклад, гільдія булочників ставила реконструкцію Таємної вечері.A History of English literature for Students, by Robert Huntington Fletcher, 1916: pp. 85-88 На Британських островах відомо про вистави в 127 різних міст у Середні віки. Ці народні «містерії» були написані в циклах великої кількості п'єс: Йоркські містерії (48 п'єс), Честерські (24), Вейкфілдські (32) і Невідомі (42), в Англії. У Франції та Німеччині збереглася більша кількість вистав того періоду, але якийсь вид релігійної драми виконувався у майже всіх європейських країнах пізнього Середньовіччя. Багато з цих п'єс містили комедію, чортів, лиходіїв і клоунів.Brockett and Hildy (2003, 86)
Більшість акторів у цих виставах були з місцевого населення. Наприклад, в Валансьєнні в 1547 році понад 100 ролей були надані 72 особам.Brockett and Hildy (2003, 95) Вистави ставилися на сценах-телегах, які були платформами, встановленими на колеса, що використовувались для переміщення декорацій. Часто вдягнені у свої власні костюми, артисти-аматори в Англії були виключно чоловіками, але в інших країнах виступали і жінки. Сцена-платформа дозволяла швидку зміну місця розташування.
Мораліте виникло як особлива драматична форма близько 1400 року і процвітала до 1550. «Замок наполегливості», яка зображує прогрес людства від народження до смерті. Хоча «Обиватель», можливо, є найвідомішим з цього жанру, він нетиповий у багатьох відношеннях. Обиватель отримує заклик смерті, намагається втекти і, нарешті, упокорюється з необхідністю. Попутно його полишають рідні, блага і дружба — тільки добрі справи йдуть з ним у могилу.
Світська драма в часи Середньовіччя також ставилась, першою з яких є «П'єса про альтанку» Адама де ла Аля 1276 року. Вона містить сатиричні сцени і народні оповіді, такі як феї та інші надприродні явища. Фарс також різко зріс в популярності після 13 століття. Більшість з цих п'єс походять з Франції і Німеччини і схожі за змістом і формою, підкреслюючи секс і тілесні виділення.Brockett and Hildy (2003, 96) Найбільш відомим драматургом фарсів був Ганс Сакс (1494—1576), що написав 198 драматичних творів. В Англії «Друга п'єса Пастухів» Вейкфілдського циклу є найбільш раннім відомим фарсом. Однак самостійно фарси з'являються самостійно лише в Англії 16 століття з творчістю Джона Хейвуда (1497—1580).
Значними предтечами розвитку Єлизаветинської драми були Камери риторів в Нижніх країнах.Brockett and Hildy (2003, 99) Ці товариства займалися поезією, музикою і драмою і проводили конкурси, щоб побачити, яке товариство може створити найкращі драми на задану тему.