Іва́н Фе́дорович Прока́єв (*2-га половина XIX століття, с. Чукали-на-Вєжнє Симбірської губернії — †1959, м. Уфа) — ерзянський педагог, методист, лінгвіст. Вихованець школи просвітителя фіно-волзьких країн Європи Михаїла Євсевьєва.
Жертва сталінського терору.
Біографічні відомості
Закінчив 2-класне початкове училище, Казанську учительську інородческу семінарію (1908). Учень М. Є. Євсевьєва. Працював учителем в Актюбінській області (Казахстан). У 1913 р. вступив до Казанського вчительського інституту.
Учасник Першої світової війни (з 1916).
З 1918 — викладач курсів для мордовських вчителів у с. Мачкаси (тепер Шемишейського району Пензенської області).
Працював викладачем рідної мови та літератури від створення Мордовського педагогічного технікуму в м. Петровську Саратовської області.
На початку 30-х рр. переїхав до Саранська, де працював у Мордовському педагогічному інституті.
У березні 1937 незаконно заарештований бандою НКВД СССР, засуджений та висланий на 8 років до концтаборів у районі міста Котлас.
1945 повернувся до Петровська, працював у вечірній школі.
1956 реабілітований.
Наукова діяльність
Брав участь у розробці основ ерзянського мовознавства. На Всеросійській мордовській методичній конференції (1935) виступав із доповіддю про принципи мордовської орфографії.
Автор підручників із мови та літератури для ерзянських шкіл.
Праці Литературная хрестоматия.— М., 1933 Эрзянь келень грамматика (в соавт.).— М., 1933
Джерела Прокаев В. Первая кузница мордовских педагогических кадров // Созвездие.— Саранск, 1985 Мордовия. Кто есть кто. Энциклопедический словарь—справочник. — Ульяновск, 1997. — с. 329.