Причини Голодомору — предмет наукових і політичних дискусій. Деякі історики висловлюють припущення, що голод був негаданим наслідком економічних проблем, пов'язаних із докорінними змінами в господарюванні, впровадженими у період радянської індустріалізаціїС. Уиткрофт, "О демографических свидетельствах трагедии советской деревни в 1931—1933 гг." , "Трагедия советской деревни: Коллективизация и раскулачивание 1927-1939 гг.: Документы и материалы. Том 3. Конец 1930-1933 гг.", Российская политическая энциклопедия, 2001, ISBN 5-8243-0225-1, с. 885, Приложение № 2https://web.archive.org/web/20030429084514/http://www.unimelb.edu.au/ExtRels/Media/UN/archive/1998/319/stalinismwasacollective.html 'Stalinism' was a collective responsibility - Kremlin papers], The News in Brief, Університет Мельбурна, June 19, 1998, Vol 7 No 22Станіслав Кульчицький, «Голодомор 1932 — 1933 рр. як геноцид: прогалини у доказовій базі», День, 17 лютого 2007, російською мовою, українською мовою і не був спланований саме тільки проти українського населення. Інші стверджують, що радянська політика, яка спричинила голод, була продуманим наступом на український націоналізм, або в ширшому сенсі, на всіх селян з метою відвернути бунти. Дехто гадає, що голод може підпадати під правове визначення геноцидуPeter Finn, Aftermath of a Soviet Famine, The Washington Post, April 27, 2008, "There are no exact figures on how many died. Modern historians place the number between 2.5 million and 3.5 million. Yushchenko and others have said at least 10 million were killed."Станіслав Кульчицький, "Holodomor-33: Why and how?", Дзеркало тижня, November 25—December 1, 2006, українською..
Науковий дискурс За словами , попередній консенсус науковців класифікує радянський голод (принаймні в Україні) як геноцид, тоді як стверджує, що консенсус науковців класифікує Голодомор як політичну помилку, яка вплинула на багато націй, а не на якусь одну чи окремі як план геноциду. Вчені кажуть, що це залишається важливою проблемою в сучасній політиці, і сперечаються, чи радянська політика підпадатиме під юридичне визначення геноциду. Кілька вчених не вважали, що голод був актом геноциду проти українського чи якогось іншого народів, у тому числі Стівен Віткрофт, Роберт Вільям Девіс і Марк Таугер. Гетті каже, що «переважна думка серед вчених, які працюють над новими архівами [...] полягає в тому, що жахливий голод 1930-х років був результатом сталінської хитрості та жорсткості, а не якогось плану геноциду». Віткрофт каже, що політика радянського уряду під час голоду була злочинною діяльністю шахрайства та ненавмисного вбивства, хоча й не відвертого вбивства чи геноциду.
Передумови У 1930-ті роки Радянським Союзом правив Йосип Сталін, який агресивним економічним плануванням силкувався докорінно змінити радянське суспільство. Як вождь СРСР він вибудував масивну бюрократію, яка несла відповідальність за мільйони смертей унаслідок репресивної політики. Будучи керівником Радянського Союзу, Сталін часто використовував свої каральні органи, в'язниці та майже необмежену владу, щоб переродити радянське суспільство.
У 1929—1932 роках розгорнулася кампанія політичних репресій, включаючи арешти, депортації і розстріли заможних селян та їхніх сімей. Багатих селян назвали «куркулями» та «підкуркульниками» і зарахували до «класових ворогів». Понад 1,8 мільйона селян у 1930–1931 роках було депортовано.1930–1931 (1986) Жнива скорботи: Радянська колективізація і терор голодом. Oxford University Press. ISBN 0-19-505180-7.Nicolas Werth, Karel Bartošek, Jean-Louis Panné, Jean-Louis Margolin, Andrzej Paczkowski, Stéphane Courtois, The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression, Harvard University Press, 1999, hardcover, 858 pages, ISBN 0-674-07608-7Lynne Viola The Unknown Gulag. The Lost World of Stalin's Special Settlements Oxford University Press 2007, hardback, 320 pages ISBN 978-0-19-518769-4 ISBN 0195187695 Заявленою метою кампанії було побороти контрреволюцію і побудувати соціалізм на селі. Цю політику здійснювали одночасно з колективізацією, і вона дала змогу охопити державним управлінням усе сільське господарство в Радянському Союзі.
27 грудня 1929 Сталін оголосив про «ліквідацію куркульства як класу». Це рішення оформилося в резолюцію від 30 січня 1930 «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Куркулів було розділено на три категорії: ті, яких буде розстріляно або ув'язнено за рішеннями місцевих органів політичної спецслужби; ті, яких належало після конфіскації їхнього майна заслати в Сибір, на Північ, Урал або в Казахстан; та ті, кого слід було виселити зі своїх домівок і використовувати у трудових колоніях у межах своїх районів.
Поєднання ліквідації куркульства, колективізації та інших заходів репресивної політики спричинилося до масового голоду в багатьох частинах Радянської України і загибелі, щонайменше, 7—10 мільйонів селян у 1930–1937 рр.
Плани реквізицій
Такі джерела, як «Британська енциклопедія» твердять, що для голоду в Україні не було ніяких природних передумов і що радянська влада встановила для України надзвичайно високі норми. Голод породили акції реквізиції продовольства, які проводили радянські органи влади. Урядові плани централізованого збору зерна в Україні було знижено на 18,1 % відносно плану 1931 року. Від колгоспів очікували заготівлі 132 750 тонн збіжжя — кількість, яку було надано навесні 1932 року у вигляді допомоги. Було ухвалено план хлібозаготівель на липень 1932 року в розмірі 19,5 млн пудів. Фактичний стан заготівель був катастрофічним, і під 31 липня було зібрано всього 3 мільйони пудів (проти 21 млн у 1931 році). Загальна кількість зерна, зібраного на 5 лютого 1933 року, становила лише 255 млн пудів (порівняно з 440 млн пудів 1931 року).
1930 року Україна забезпечувала 27 % всесоюзного обсягу врожаю і при цьому 38 % його поставок. У 1931 році частка поставок зросла до 42 %. Тим часом, ужинок України впав із 23,9 млн тонн до 18,3, але план у 7,7 млн тонн залишився незмінним — зібрано ж було 7 млн т. 1932 року знову вимагалося 7,7 млн т, норму було скорочено до 6,6, але зібрали лише 4,7.Alan Bullock, Hitler and Stalin, pages 293-4
Збір колосків поза законом Таке явище, як підбір залишених на хліборобських нивах колосків після завершення жнив або на ділянках, де жати урожай економічно не вигідно, заохочували деякі стародавні культури, вбачаючи в цьому таку собі ранню форму системи соціального забезпечення. Зате в СРСР люди, які підбирали і роздавали залишене на полях, ризикували постати перед судом, адже «закон про п'ять колосків» оголошував таке діяння протизаконним під страхом смертної кари або десятьох років примусових робіт у винятково тяжких умовах.
Деякі джерела засвідчують, що було кілька законодавчих актів, прийнятих для того, щоб посилити голодування в Українській РСР. 7 серпня 1932 року Радянський уряд ухвалив закон «Про збереження соціалістичної власності»,Konchalovsky and Lipkov, The Inner Circle, Newmarket Press, New York: 1991, p.54 який за будь-яке розкрадання соціалістичної власності накладав покарання, починаючи від десятьох років тюремного ув'язнення і аж до смертної кари.Potocki, c. 320.Serczyk, c. 311.Andrew Gregorovich, «Genocide in Ukraine 1933», part 4: «How Did Stalin Organize the Genocide?» , Ukrainian Canadian Research & Documentation Centre, Toronto 1998. Сталін особисто приписав застереження: «Людей, які зазіхають на соціалістичну власність, слід вважати ворогами народу». За цим законом за перші п'ять місяців після його ухвалення було ув'язнено 54 645 людей, а 2 110 засуджено до смертної кари. Початкова редакція указу «Про боротьбу зі спекуляцією», ухвалена 22 серпня 1932, призвела до повсюдних ситуацій, коли за такі незначні дії, як обмін тютюну на хліб, складалися акти як за правопорушення, яке карається 5 роками позбавлення волі. Після 1934 року на вимогу НКВС покарання за незначні проступки було обмежено штрафом у розмірі 500 рублів або трьома місяцями виправних робіт.
Такий закон поширювався навіть на найменше привласнення зерна селянами для особистих потреб. Трохи більше ніж через місяць закон було переглянуто, оскільки протоколи Політбюро засвідчили, що початковий указ від 16 вересня 1932 було згодом змінено таємними рішеннями. Політбюро схвалило міру покарання, яка конкретно звільняла дрібне розкрадання соціалістичної власності від смертної кари, заявляючи, що «засудженими до страти без суду і слідства будуть організації і угруповання, які руйнують державну, суспільну і кооперативну власність в організований спосіб шляхом підпалу, підриву і масового знищення майна», та перелічило низку випадків, у яких куркулі, колишні торговці та інші соціально чужі елементи будуть заслуговувати на смертну кару. «Трудящі селяни-одноосібники і колгоспники», які вкрали колгоспне майно та зерно, будуть засуджені на десять років, смертна кара буде застосовуватися тільки за систематичне розкрадання зерна, цукрових буряків, тварин тощо."Davies and Wheatcroft, pp.167-168, 198—203
Радянські очікування урожаю зерна 1932 року були завищеними через небувалий урожай України в попередньому році, який радянська влада розцінила як норму. Та коли з'ясувалося, що поставки зерна в 1932 році не виправдали очікування уряду, знижений обсяг сільськогосподарського виробництва було спершу списано на «куркулів», потім на агентів і шпигунів іноземних спецслужб, «націоналістів», «петлюрівців», а з 1937 року — на троцькістів. Згідно з доповіддю голови Верховного суду від 15 січня 1933, відповідно до положень указу від 7 серпня було засуджено аж 103 000 осіб (понад 14 тисяч в Українській РСР). Зі 79 000 засуджених, чиї вироки були відомі Верховному суду, 4 880 були скарані на смерть, 26 086 — на десять років позбавлення волі, і 48 094 засуджено до інших покарань.
8 листопада Молотов і Сталін видали розпорядження, де заявлялося, що «від сьогодні відправлення товарів на села» всіх областей України «припиняється, доки колгоспи і одноосібники не почнуть чесно і сумлінно виконувати свій обов'язок перед робітничим класом і Червоною Армією поставляти зерно».Davies and Wheatcroft, p. 174.
24 листопада Політбюро розпорядилося вислати у трудові табори всіх засуджених в Україні до трьох або більше років ув'язнення. Це також спрощувало процедуру підтвердження смертних вироків в Україні. Політбюро також направило в Україну на шість місяців Балицького з повними повноваженнями ОДПУ.Davies and Wheatcroft, p. 175.
Система чорних дощок У грудні 1932 року Радянський Союз вдався до практики спеціальних санкцій та блокади підрозділами НКВС, що призвело до повного винищення голодом деяких сіл і районів. Окремі села і колгоспи, які вважалися «відстаючими» у хлібозаготівлях, було занесено на «чорну дошку», що ставило їх у надто суворі умови: «негайне припинення постачання товарів, повне зупинення кооперативної та державної торгівлі в селах, а також вилучення всіх наявних товарів з кооперативних і державних крамниць. Повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів і колгоспників, так і для приватних землеробів. Припинення будь-якого кредитування і вимога дострокового погашення кредиту та інших фінансових зобов'язань.»Rajca, p. 321.Меморандум зі зернової проблеми, Додаток до протоколу Політбюро [засідання] № 93. Резолюція щодо сіл, занесених на «чорну дошку». Грудень 1932 Спочатку такі санкції застосували тільки до шістьох сіл, але пізніше їх було застосовано до численних сільських поселень і районів. Для селян, які не були членами колгоспів і які «відставали» у хлібозаготівлях, було вжито спеціальних заходів. Щоб селяни досягали норми хлібозаготівель, було організовано 1 100 бригад, які складалися з активістів, часто із сусідніх сіл, які або вже виконали свій план хлібозаготівель або були близькі до його реалізації.