Село Наумівка - село, що стало частиною села Білокопитове Глухівського району Сумської області.

Село є основою виробництва Крейди в Сумській області, адже навкруги крейдяних Покладів пізніше розбудували Заруцький вапняковий завод.

Географія

Село знаходиться за 15 км від районного центру міста Глухів і є частиною села Білокопитове Глухівського району Сумської області

Історія

Володіння Заруцьких Наприкінці 1667 року ці землі за універсалом лівобережного гетьмана Івана Брюховецького землі на південний схід від міста Глухова одержав бунчуковий товариш Новгород-сіверський Олексій ЗаруцькийЛазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Т.2. Полк Нежинский. — Киев: Типография К. Н. Милевского, 1893 г. — С. 478—479 старовинною Рильською дорогою на правому березі річки Клевені, що протікала по кордону з Курською губернієюНазарова В. В. Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10. — Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017. — С. 285.

Інше джерело вказує, що за указом та жалуваною грамотою московського князя Олексія Михайловича було дано «за довгу його службу» Олексію Заруцькому, дружині його та дітям безповоротно ці землі. Пізніше, за царювання московських князів Іоанна та Петра Олексійовичів, 9 травня 1683 року була ними дана ще одна грамота Олексію Заруцькому на ці земліРГАДА, ф. 1350, оп. 1, ч. 2, спр. 5434. арк. 9 зв. Ці володіння охоплювали майже 1300 десятин землі з сільцем Білокопитовим, що розташовувалися на них, і слобідками Старою Наумовкою і Білокопитівкою. У слобідці Білокопитівці на річці Клевені на місці броду, яким проходила стара Рильська дорога, Олексієм Заруцьким була побудована гребля і млин при ній. З усіх людей, що проїжджали по греблі, бралося Заруцьким «від воза по дві гроші». Заруцький же володів берегами з обох боків річки Клевені і мав одноосібне право вздовж річки Клевені сіно косити та рибу ловити. Йому ж за річкою Клевень у Крупецькій волості Курської губернії в дров'яних угіддях дозволялося лежаче дерево на дрова брати, щоб «йому і дітям його було з чого на Государевій службі служити»РГАДА, ф. 1350, оп. 1, ч. 2, спр. 5435. стор. 127—128 зв..

13 листопада 1708 року син Олексія Заруцького Афанасій за промову у Глухові, який засуджував «изменические дела» Івана Мазепи у присутності царя Петра І і новообраного гетьмана Івана Скоропадського отримав нагороду від царяНазарова В. В. Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10. — Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017. — С. 286: царську жаловану підтвердну грамоту на сільце Білокопитове та інші землі, а також угіддя, що належали його батькові в Глухівському та Новгород-Сіверському повітах. У двох верстах від сільця Білокопитова в слобідці Білокопитівці Заруцькі збудували собі будинок, і місце це стало називатися хутір Заруцький, а село, що виникло поруч, стало іменуватися Клевень, абсолютно витіснивши з вживання колишню назвуРГАДА, ф. 1350, оп. 1, ч. 2, спр. 5437, арк. 1.

Після смерті Афанасія Заруцького всі його володіння були поділені між синами Олексієм, Андрієм та Іваном ЗаруцькимиЗемский сборник Черниговской губернии. — Чернигов. — № 12. — 1900. — С. 403., двом останнім дісталися землі у Глухівському повіті. Іван успадкував слобідку Стару Наумовку, а Андрій отримав сільце Білокопитове і село Клевень з хутірцем батька.

Після цього почалася низка позовів за цю спадщину. Вдова Афанасія Заруцького була незадоволена марнотратством свого сина Андрія та його дружини, тому, наблизивши до себе свого племінника, тодішнього ділка, Петра Васильовича Валькевича, і розділивши з сином володіння, свою частину, у тому числі й сільце Білокопитове з селом Клевень, заповідала Валькевичу.

Після смерті Андрія Афанасовича Заруцького його вдова, дізнавшись про цей заповіт, скаржилася 1734 року князю Шаховському: «Свекруха моя, будучи хвора, ствердила духовну свою племіннику Петру Валькевичу, за деяким своїм недобробутством на мене і на дітей моїх, с. Ковпинку, х. Клевень з сільцем Білокопитовим, які маєтності з суду військового віддані мені та дітям моїм декретом; а цю духовну сам Валькевич, надиктувавши в домі своєму, прислав писарем своїм до свекрухи моєї хворої… яку духовну послала вона свекруха до Стародубського магістрату для вписання до книги… Того заради прошу наказати… щоб свекрухи моєї духовної, як неправильно Валькевичем складеної і бути йому, Валькевичу, посесором маєтків Заруцького, бо є премії тих добрих законні спадкоємці, чоловіка мого діти, такої духовної не приймають…».

Справа ця була вирішена генеральним судом у 1736 році на користь Валькевича, але коли в 1740 році приїхав до Глухова «правителем» масон Кейт, відомий своєю правдивістю, то справа ця, за скаргою Заруцької, була вирішена в генеральній канцелярії на користь Заруцьких. Валькевич скаржився до сенату, де ця справа знову розглядалася вже за Розумовського, і знову було вирішено на користь Заруцьких.

Розвиток після селянської реформи 1861 року

Село Наумівка знаходилася на правій стороні річки Занькови Криниці та до 1861 року повністю знаходилася у володінні Варвари Миколаївни Шечкової. У селі було 9 селянських дворів та панська садиба Шечкової. Місцевість цієї дачі досить гориста. Із заходу на схід та південний схід пролягає глибокий яр, від якого за різними напрямками йдуть неглибокі одвірки. По всіх схилах вапняний ґрунт і він становить всю масу височини. По яру та одвірках ріс переважно дубовий ліс із чагарником. У цьому яру від ключів утворилася річка, що отримала назву Занькова Криниця, яка й текла яром. Наприкінці яру, біля самого села, було влаштовано греблю, при якій існував млин. Від греблі річка вузьким струмком текла на південь і впадала в Клевень. Від млина берега річки були болотисті. Довжина її течії була до 3 верст. По східній стороні дачі села Наумівка протікала на південний захід річка Клевень, її береги були дуже топкі і вкриті дрібним листяним чагарником. В обох річках водилися удосталь карасі та раки. Судноплавства по мілководді не існувало.

Жителі села Наумівки переважно займалися хліборобством, господарство було трипільне та жодних удосконалених знарядь праці не застосовувалося. Засівались, головним чином, овес, гречка, жито та горох. При середньому врожаї з десятини збирали по 7 коп., та якщо з копини отримували 4,5 – 5 пудів зерна. На городах селян була засіяна здебільшого коноплі, картопля, капуста та буряк, які йшли для домашнього вживання, лише частина конопель при гарному врожаї продавалася у Глухові. Поміщиця більшу частину хліба та овочів продавала. Селяни жили бідно, хліба та інших продуктів ледь вистачало на їжу. Окрім занять хліборобством, селяни через відсутність поблизу промислових закладів іншої роботи не мали. Поміщиця ж, крім торгівлі хлібом, ще мала на річці Занькові Криниці млин на 2 поставах, а на лівому березі тієї ж річки за 2 версти від маєтку добувала вапно, яке обпалювалося у влаштованих там же печахРГАДА, ф. 1350, оп. 1, ч. 2, д. 5950. арк. 152-155. Для випалювання вапна було зведено три печі (по одній для кожного власника цих місць): одна у володінні поміщика Дергуна, друга у володінні поміщиці Шечкової та третя у володінні поміщиці БетхерРГАДА, ф. 1350, оп. 2, ч. 1, спр. 5397. арк. 36 зв.. Роботи ці проводилися влітку, восени та навесні. Піч топилася 6 днів, при цьому йшло 30-33 сажнів дров. З печі виходило від 250 до 300 чвертей вапна гарної якості. Ціна вапна була від 70 коп. до 1 руб. за чверть. У східній частині села Наумівка розташовувався ще один цвинтарНазарова В. В. Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10. — Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017. — С. 289.

Село відоме з початку XIX ст.: за 7 верств від Глухова по Курському поштовому тракту і річці Клевень знаходилися "крейдяні гори". Так називали поселення з 20 Кріпацьких дворів ,в яких проживали 115 чоловік і було 10 дворів. Після відміни кріпацтва в 1862 році Поміщики Радченко и Бек відкрили Завод по переробці Крейди в селі Заруцьке. Іван Федорович Дочевський відкрив Завод по переробці Крейди в селі Наумівка. Бек Петро Вільгельмович володів селі Заруцьке 865 десятинами землі. З часом два заводи в селі Заруцьке та в селі Наумівка були здані в оренду купцю Ізраїлю Абрамовичу Янпольскому, який керував заводом 30 років. Крейдяні заводи в той час обслуговували 20 робітників. У Янпольского служили і багато жителів сіл Заруцьке та Наумівка, у тому числі і євреї. Добуття крейди велося ручним способом: крейду нагружали в спеціальні ємкості і на мотузках піднимали наверх по стіні карьєра.

Ось як описував цей процес А.Петровский в газеті «Черниговские губернские ведомости» в 1889 році:

«Известковые пласты, за малыми перерывами, чуть не сплошь расположены вдоль ссеверо-восточной и северной стороны Глуховского  уезда, неглубоко от поверхности и в расстоянии 5, 12 и 20 верст от г. Глухова. В былое время, хотя и не в значительном количестве, но известковая промышленность производилась во многих местах уезда здешнего, о чем и поныне свидетельствуют сохранившиеся развалины «выжигальных» печей и вскопаные места в «Калиновом кусте», «Яценковом хуторе, у бывшей Редьковщине» (около Кучеровке) и других местах. С годами промышленность почему-то прекращается то в одном, то в другом месте и в настоящее аремя сосредоточилась почти исключительно около дер. Наумовки, в имении г. Радченко, меловую гору которого арендует Ямпольский; да в этом году вновь возобновил добывать мел и изготовлять известь Локанцов во вновьприобретенном им хуторе «Яценковом», в 5-ти верстах от Глухова. В этом хуторе и ранее этого существовал известковый завод, равно такой же был и в соседнем «Клиновом кусте», но они прекратили свое существование по бездоходности, каковая участь постигла и другие известковые заводы уезда, кроме «Свеского» г. Неплюева, который существует для хозяйственных нужд собственного сахарного завода и имения владельца, и в сбыте не заинтересован.Чуть не повсеместное прекращение этой промышленности в уезде, а равно сосредоточие и расширение ея лишь около дер. Наумовки, у руках арендатора Ямпольского, невольно останавливает мое внимание, и я постарался лично побывать на месте разработки, осмотреть производство промышленности и хотя отчасти ознакомиться с теми условиями, которые так благоприятствуют развитию здесь этой промышленности, пагубно влияя в тоже время на такие же предприятия других; вместе с сим постарался распросить других владельцев, в имениях коих существовал известковый промысел, о причине прекращения сей промышленности в их имениях.