Білору́ські прі́звища () — прізвища білорусів, що сформувалися в контексті загальноєвропейського процесу. Найдавніші з них датуються кінцем XIV — початком XV століття, коли Білорусь сформувалася як Велике князівство Литовське — шляхетська демократія із Великим князем на чолі держави. Результатом складного і тривалого шляху розвитку антропонімії в різних регіонах стала різнорідність білоруських прізвищГурская Ю. А., «Имя собственное: этимология, национально-культурный потенциал, концептуализация»: Автореф. дис. … канд. филол. наук. — , 2009. — C.32. — 44 с. . Основний корпус білоруських прізвищ з'явився в XVII—XVIII століттях, проте вони не були стійкими, обов'язковими. Строго спадковими і юридично закріпленими вони стали тільки в 1930-х рокахБирилло Н. В., «Белорусская антропонимия»: Автореф. дис. … докт. филол. наук. — , 1969. — С.10. — 48 с. .
Історія походження Білоруська прізвищна система повною мірою відображає складне й різноманітне політичне життя країни, і несе в собі сліди численних культурних впливів. З цієї причини в основах білоруських прізвищ можуть бути у переважній більшості власне білоруські слова,а також пов'язані з насамперед українською мовою, під впливом якої формувалася старобілоруська книжна мова, а також литовською, польською, татарською мовами і т.ін. Із сусідніх народів лише латиші не залишили якогось помітного сліду в білоруському прізвищному фонді.
Перші стійкі прізвищні найменування приймалися магнатськими родами Великого князівства Литовського (ВКЛ) з другої половини XV століття. Стародавні родові імена: Сапега, Тишкевич, Пац, Ходкевич, Глібович, Немиро, Йодко, Ільїнич, Горностай, Громико — широко поширені серед білорусів і сьогодні.
Однак основна маса представників шляхетської верстви в першій половині XVI століття продовжували користуватися найменуваннями по-батькові, типу Гневош Творіянович або Бартош Олехнович, втім як і селяни. До кінця XVI століття більшість шляхетських родів вже використовували постійні родові імена. Хоча приклади зміни родового найменування траплялися часто, наприклад рід Довойно став носити прізвисько Сологуб і т. д..
Прізвища шляхти могли виникнути від по-батькові або назви дідичини (на -ович / -евич) — Войнилович, Федорович, від назви маєтку або вотчини (на -ський / -цький) — Белявський, БоровськийЗгідно «Перепису війська ВКЛ» 1528 р. іменування на -ович/-евич становили 83,46 %. Це зумовило широке поширення форм на -ович/-евич при формуванні білоруських прізвищ. Прізвища на -ський/-цький, утворені від назв місцевості, переважали на південному заході (бл. 80 %), що пов'язано з впливом польської антропонімічній системи. На різних територіях формат -ич охоплював від 80 % до 97 % іменувань. Відсутність соціальних обмежень в його використанні забезпечували високу продуктивність цього суфікса протягом всього періоду XV—XVIII століть. Антропонімічні матеріали білоруського Полісся XVI століття демонструють тотальність, монолітність в його використанні, що об'єднує їх з антропонімією українського Полісся, а також з сербською та хорватською. У X—XIII століттях іменування на -ський строго регулювалися соціальною приналежністю пойменованого і утворювалися від назви спадку або майна князя. У давньоруських пам'ятках іменування на -ський охоплювали 5 %. Поступово їх питома вага росла. Ця обмеженість збереглася в російській мові і в XVI—XVII століттях. У той час як з XVII століття їх кількість в білоруських джерелах різко зростає внаслідок зменшення патронімічних іменувань на -ич, що зумовлено впливом польської мови., або від прізвиська прабатька — Вовк, Нарбут. Сформована в цей період прізвищна номенклатура у своїх рисах продовжує існувати в Центральній і Західній Білорусі донині. Майже 60-70 % споконвічних білоруських прізвищ з цього ареалу зустрічаються в польських гербовниках і їх носії є однаковим прізвищем, а найчастіше нащадками славних дворянських родів, що мають багату історію, що йде корінням до самих витоків ВКЛ.
Прізвища селян закріплювалися в західній і центральній частинах Білорусі протягом XVIII століття. Основи для селянських прізвищ найчастіше черпалися з того ж фонду шляхетських прізвищ, або могли брати початок від чисто селянських прізвиськ — Бурак, Когут. Тривалий час прізвище селянського роду було нестійким. Часто одна селянська родина носила два або навіть три паралельно існуючих прізвиська, наприклад, Максим Ніс, він же Максим Богданович. Однак на основі інвентарів маєтків кінця XVII, початку XVIII століть можна стверджувати, що основна частина селянських прізвищ продовжує існувати безперервно в ареалах своєї фіксації з XVII—XVIII століть до нинішнього дня.
На землях Східної Білорусі, що підпали під владу Російської імперії внаслідок першого поділу Речі Посполитої в 1772 році, прізвища утворилися, як мінімум на сотню років пізніше. На цій території фамільні суфікси -ов/-ев, -ін, властиві для російської антропоніміки, існували з давніх-давен, але під владою Російської імперії саме цей тип прізвищ став домінуючим на схід від р. Дніпра й на північ від р. Західної Двіни. Через пізнє виникнення прізвищні гнізда тут менші, ніж у західній частині країни, а кількість прізвищ, що відзначаються в одному населеному пункті, як правило, вища. Такі прізвища, як Козлов, Ковальов, Новиков повторюються від району до району, тобто місць виникнення неспоріднених фамільних гнізд багато, і, відповідно, число носіїв високе. Це добре видно в списку найчастіших білоруських прізвищ, в якому універсальні східні прізвища на -ов/-ев домінують, хоча число носіїв прізвищ на -ов/-ев серед всієї білоруської популяції не перевищує 30 %.
На відміну від Росії, прізвища на -ов/-ев у Східній Білорусі не повністю монопольні, а охоплюють близько 70 % населення. Цікавим є те, що споконвічні білоруські прізвища на -ьонок, тут не оформлялися суфіксом -ов, а українізувалися. Наприклад: Гончарьонок — не Гончаренков, а Гончаренко, Курільонок — не Куриленков, а Куриленко. Так для Смоленської області (історична білоруська земля) прізвища на -енко є найхарактернішими. В цілому, прізвища на -енко носить від 15 % до 20 % населення Східної Білорусі.
У білоруській антропонімії як прізвища використовуються численні загальні іменники без додавання спеціальних суфіксів (Жук, Мороз, Шелег). Поширені подібні прізвища (часто з тими ж основами) і в українській антропонімії.
Остаточно білоруська фамільна система оформилася до другої половини XIX століття.
Форми білоруських прізвищ
Прізвища на -ов/-ев Існує стійка думка, що прізвища цього типу не є споконвічно білоруськими, а їх присутність в Білорусі зумовлено суто процесами російського культурного і асиміляційного впливу. Це вірно лише частково. Прізвища на -ов/-ев були витіснені з шляхетського прізвищного фонду, але продовжували активно використовуватися серед селянства на східній периферії ВКЛ (Полоцьке і Мстиславське воєводства). З іншого боку, з приєднанням білоруських територій до Російської імперії поширеність цієї морфологічної форми на Сході стала домінуючою, і сьогодні на північному сході Вітебської області, а також у східних частинах Могильовської і Гомельської областей прізвища на -ов/-ев охоплюють більшість населення. У той же час, в іншій частині країни цей тип прізвищ не є споконвічним, а їх носії є вихідцями зі східної частини країни або етнічними росіянами (такі прізвища як Смирнов і Кузнецов не властиві для білорусів, але в той же час представлені в списку 100 найчастіших прізвищ), або нащадками людей, що росифікували прізвище (зазвичай внаслідок неблагозвучності) за часів СРСР.
Іноді причини пізньої росифікації взагалі не піддаються поясненню. Мотиви деяких прикладів росифікації зрозумілі: Херовец — Хоров (Борисовський район), і повсюдно Баран — Баранов, Козел — Козлов, Кот — Котов тощо.
Більшість прізвищ на -ов/-ев ідентичні російським: Іванов (), Козлов (), Баранов (), Алексєєв (), Романов ().
Деякі прізвища свідчать про білоруське походження присутністю в основі білоруських фонетичних ознак: замість , замість , замість , замість тощо.
Багато прізвища утворені від білоруських слів: Ковальов, Бондарев, Пранузов, Ягомостев, Єзовітов, Масянзов.
Інші від особистих імен, невідомих в російській антропоніміці: Самусев, Костусев, Войцехов, Казимиров.
Прізвища на -ович/-евич До найхарактерніших білоруських прізвищ належать прізвища на -ович/-евичСтанкевіч Я., Збор твораў у двух тамах. Т.1. — Менск: Энцыклапедыкс, 2002. — С.37—43. — 552 с. — ISBN 985-6599-45-8 Рогалёв А. Ф., «Историческая антропонимия Гомеля и окрестностей». — Гомель: «Барк», 2009. — C.67. — 166 с. — 150 экз.— ISBN 978-985-6763-49-9 Чучка П. П., «Прізвища закарпатських українців»: Історико-етимологічний словник. — Львів: «Світ», 2005. — C. XIV. — 704 с. — ISBN 966-603-279-1.. Такі прізвища охоплюють до 17 % (близько 1 700 000 осіб) білоруської популяції, і за поширеністю найменувань на -ович/-евич серед слов'ян білоруси поступаються лише хорватам і сербам (у останніх суфікс -ич сягає майже до 90 %)