Сочевицеподібне ядро () — парне ядро, яке належить до базальних гангліїв і складається з лушпини і блідої кулі. Це відносно велика лінзоподібна маса сірої речовини латеральніше внутрішньої капсули.
Структура На горизонтальному розтині, деякою мірою, форма ядра дещо нагадує двоопуклу лінзу, а на корональному розтині його центральної частини, контур виглядає трикутним.
Сочевицеподібне ядро коротше, ніж хвостате ядро і не виступає так далеко вперед.
Межі Сочевицеподібне ядро знаходиться латеральніше хвостатого ядра і таламуса, і його видно тільки в розтинах півкулі мозку.
Латеральніше самого ядра знаходиться пластинка білої речовини, що називається зовнішньою капсулою (), за нею ще латеральніше — тонкий шар сірої речовини, що називається огорожа ().
Передній кінець сочевицеподібного ядра переходить без розриву в нижню частину голівки хвостатого ядра і прилягає до передньої продірявленої речовини ().
Компоненти На вінцевому (корональному) розтині через середину ядра проходять дві медулярні пластинки, що поділяють його візуально на три частини.
Латеральна більша частина має червонуватий колір, і відома як лушпина, в той час, як медіальна і проміжна мають жовтуватий відтінок, і разом складають бліду кулю; всі три частини відрізняються тонкими радіальними волокнами, які найменш виражені в лушпині.
Сучасні погляди Довгий час бліду кулю однозначно пов'язували з лушпиною. Проте, деякі сучасні дослідники вважають, що вони є структурами неоднорідної анатомічної сутності, й лушпина є частиною стріатума, а не палідума. Percheron, G.,Yelnik, J. and François. Yelnik, J., Percheron, G., and François, C. (1984) A Golgi analysis of the primate globus pallidus. Fox, C.A., Andrade, A.N. Du Qui, I.J., Rafols, J.A. (1974) The primate globus pallidus. di Figlia, M., Pasik, P., Pasik, T. (1982) A Golgi and ultrastructural study of the monkey globus pallidus. Зв'язок з pars reticulata чорної субстанції було підкреслено ще в ранніх дослідженнях через схожість в дендритних розгалуженнях (через що вони іноді й називаються палідонігральною системоюSurmeier, D.J., Mercer, J.N. and Savio Chan, C. (2005) Autonomous pacemakers in the basal ganglia: who needs excitatory synapses anyway? ), але, попри переконливі докази, це твердження залишається спірним.
Додаткові зображення
Примітки
Посилання Онлайн-версія Анатомії Грея