Антін Дикий (1 серпня 1900, село Велика Андрусівка Херсонської губернії, тепер Кіровоградської області — 31 грудня 1937, Харків) — український письменник, драматург, член літературної організації «Плуг» та ВУСПП. Директор Харківського історичного музею. Жертва сталінського терору.
Біографічні відомості Народився в родині селянина Василя Дикого. Батьки рано померли, осиротілий Антін разом із сестрою наймитували по людях. Потім працював у кузні. За два роки влаштувався у місті на чавунно-ливарний завод.
З початку революції 1917 року записався добровольцем до Червоної гвардії, де прослужив приблизно п'ять років. Під час Національно-визвольних змагань України 1917—1921 років — у складі більшовицьких збройних формувань брав участь у боях з Армією УНР. Член РКП(б).
З 1923 року проживав у Харкові. Закінчив Комуністичний університет у Харкові. До 1937 року працював директором Харківського історичного музею.
Сучасники критично оцінювали поетичну творчість Дикого, закидаючи йому авантюризм та поверховість. Дикий був членом літературних організацій «Плуг», а згодом ВУСПП та «Нової генерації». Друкувався переважно в «Універсальному Журналі».
Автор збірки поезій «Огонь цвіте» (1927), п'єси «Сухий закон» (1932; у співавторстві з Олексієм Полторацьким). Співпрацював з радянськими органами державної безпеки.
Заарештований співробітниками НКВС СССР 12 жовтня 1937 року. Розстріляний у тюрмі НКВС 31 грудня 1937 року, напередодні нового 1938 року.
28 травня 1959 року посмертно реабілітований.
Джерела
Івченко Б. Антон Дикий. Портрет письменника на тлі сталінської епохи : матеріали до біографії : [зб. документів та матеріалів]. Львів : Антоняк Б., 2018. 335 с.