Зна́м'янка — місто в центральній Україні, адміністративний центр Знам'янської міської громади Кропивницького району Кіровоградської області. Важливий залізничний вузол. Візитівкою міста також є урочище Чорний ліс.
Назва 1730 року переселенці з Центральної Росії заснували селище Знам'янка (тепер Знам'янка Друга).
Існує п'ять версій походження назви міста: назва походить від особливо шанованої переселенцями-старообрядцями ікони Знамення Богородиці; можливо, вихідці назвали місто на честь села Знам'янського Орловської губернії, у якому вони жили до виселення; імовірно, переселенці принесли з собою якесь знамено, назвавши місто на його честь (найменш імовірна версія); козацька версія — запорожці заховали тут свої клейноди серед яких було бойове знамено, а потім загинули в бою з турками, поселення отримало свою назву від добре збереженого прапора (легенда) назва міста означає «знак».
Географічне розташування Місто розташоване на північному сході області, на вододілі басейнів Інгулу, Інгульця й Тясмину, за 40 км на північний схід від обласного центру міста Кропивницького.
Рельєф Рельєф міста відзначається хвилястістю та рівнинністю і визначений геологічною будовою. Місто розташоване між лісостеповою (на північ) та степовою зонами (на південь від міста), у межах Придніпровської височини. На південному заході міста, на ставку Копанка, бере початок річка Балка Орлова, притока Бешки, а на північ, між смт Знам'янка Друга та містом Знам'янка у лісі починається річка Рудка, пряма притока Інгульця.
Площа території міста становить 1480 га.
Біля Знам'янки, на території Чорного лісу, розташований ландшафтний заказник «Чорноліський» загальнодержавного значення. Відстань до найближчих населених пунктів автошляхами великі міста села та селища Кропивницький (41,8 км) Суботці (17 км) Мала Виска (109 км) Богданівка (15 км) Кам'янка (63 км) Цибулеве (20 км) Чигирин (46,4 км) Дмитрівка (11 км) Світловодськ (67 км) Пантаївка (17 км) Олександрія (35 км) Петрове (36 км)
Клімат
Клімат помірно-континентальний. У місті діє метеостанція. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік.
Населення
1894 року у місті проживало 2500 осіб, здебільшого залізничники й ремісники
1926 року в Знам'янці жило 9035 осіб, а 1930 — 11143 жителі, 30 % яких працювали на залізниці.
За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року в місті проживало 29 200 осіб. Це на 7,9 % менше, ніж було в 1989 році.
На 1 січня 2014 року в місті проживало 23 743 осіб.
Національний склад Національний склад населення за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці83,50 %росіяни14,16 %білоруси0,49 %вірмени0,46 %молдовани0,27 %роми0,22 %татари0,10 %інші/не вказали0,80 %
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 рокуБанк даних — перепис 2001: МоваЧисельність, осібВідсотокУкраїнська24 58784,10 %Російська4 32214,78 %Вірменська1220,42 %Білоруська440,15 %Ромська420,14 %Румунська300,10 %Болгарська60,02 %Польська20,01 %Німецька20,01 %Інші/Не вказали770,27 %Разом29 234100 %
Історія Стародавні часи Терени міста населяли скіфи. Пізніше сармати, алани, готи, гуни. Під час Великого переселення народів на цих землях з'явились слов'яни. У період княжої доби тут мешкало східнослов'янське плем'я уличів. У XIII столітті ці землі входили до складу Королівства Руси, а після Битви на Синіх Водах до складу Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтійського. З кінця XV століття ці терени входили до сфери впливу Війська Запорозького та з середини XVII століття — Гетьманщини. За Андрусіївським миром Правобережжя відійшло до Речі Посполитої. Це викликало посилення гніту православного населення та виникнення гайдамацького руху (один з гайдамаків на початку XVIII століття заснував тут село Орлова Балка, що нині включене до складу села Петрове).
У першій половині XVIII століття ця територія входила до сфери впливу Війська Запорозького Низового, у середині XVIII століття тут з'явилася Нова Сербія. Тоді переселенці з Балкан заснували села Суботці, Мошорине, Гостинне, тощо. Після руйнування Січі та знищення запорізького козацтва у 1775 ці земли опинились під безпосередньою владою Російської імперії.
Заснування
Знам'янка як залізнична станція утворилася 1869 року, після відкриття руху поїздів на лінії Одеса — Харків. Назвали станцію так само, як і невелике селище, що за 3 км від неї, — Знам'янка (нині — Знам'янка Друга), засноване 1730 року переселенцями з Центральної Росії (ймовірно — із села Знам'янського Орловської губернії). Переселенці займалися теслярним, токарним і меблевим ремеслами.
Існує й інша версія походження назви, згідно якої під час війн з Туреччиною запорізькі козаки перед тим як вступити у черговий бій з противником заховали на одній з галявин Чорного лісу свої клейноди: бунчук і знамено, а згодом загинули. На честь надійно збереженого знамена, начебто, і з'явилася назва поселення Від Знаменки початку XVIII століття до сучасної Знам'янки Другої.
Станцію Знам'янка з вокзалом та конторськими спорудами побудовано на галявині Чорного лісу, через який проходила залізнична колія Одеса — Харків. Чорний ліс розташований на правому березі верхів'я Інгульця, а його південно-західна частина виходить на вододіл між річками Інгулець та Інгул.
За часів татарських набігів на Київщину та Поділля поблизу проходив Чорний шлях, яким пересувалися нападники. У самому лісі вони зосереджували свої загони перед набігами, робили засідки. У 1764 — 1781 роках термін «чорний» застосовувався до значної території ліквідованого Знам'янського району (з 2020 року — Кропивницький район), яка входила до військових поселень Чорного гусарського полку. Природознавці пов'язують назву Чорний ліс з тим, що він густий і дуже затінений, оскільки в ньому переважають великі дубово-грабові масиви.
За часів Російської імперії Через чотири роки після заснування Знам'янки, у серпні 1873 року, відкрито рух поїздів на новозбудованій дільниці Знам'янка — Миколаїв, а ще через три роки — до Фастова. Тож протягом семи років станція стала важливим транспортним вузлом на перехресті залізничних колій Харків — Одеса та Київ — Миколаїв. Його розширення наступними роками зумовило швидке зростання населення пристанційних селищ.
Тривалий час Знам'янка була залізничною станцією 3-го класу, її депо спочатку налічувало 4 паровози. У грудні 1883 року тут закінчилося будівництво нового приміщення депо. Відтоді в ньому перебувало 29 паровозів та працювало 92 особи.
У 1890-х роках XIX століття вузол щороку відвантажував до портових міст та в північному напрямку близько 600 тисяч пудів хліба, а 1913 року — 5 млн пудів. Того ж 1913 року було одержано 2 млн пудів різних товарів.
Одночасно з розбудовою станції на землях, які в поміщиків Осипових орендували переселенці з сусідніх сіл та з інших повітів, постало невелике селище залізничників — Осипове (центр нинішньої Знам'янки). 1886 року тут було 24 приватні будинки, землянка, 6 торговельних закладів. На той час у селищі мешкало 143 особи. На межі XIX — ХХ століть на південь від станції (також на землях, взятих в оренду) виникає ще одне селище — Ліницьке (пізніше — Наталівка, Козьми). Розширення залізничного вузла наступними роками зумовило швидкий приріст населення пристанційних селищ. 1913 року в Осиповому і Ліницькому налічувалося близько 6 тисяч жителів.
Селище Осипове, що прилягало до вокзалу від проспекту до вулиці Радянської (колишньої поліцейської).
Селище Лінницьке від вулиці Вокзальної до вулиці Рози Люксембург (колишньої Наталіївської) і до вулиці Селянської. Всі вулиці селища Лінницького було названо іменами членів поміщиці: вулиці Леніна і Карла Маркса були названі Ганнівською (мати поміщиці), вулиці Селянської і Рози Люксембург — Наталіївською (сама поміщиця), Червона площа — Анатоліївською (чоловік поміщиці), вулиця 40 років Жовтня — Юрівською (син поміщиці).
Наприкінці XIX століття Знам'янка стала важливим торговельним осередком півдня Російської імперії, з чого мали значний прибуток місцеві поміщики та купці. Водночас тут сформувався один із найбільших на півдні Російської імперії ринків робочої сили.
У 1910-х роках XX століття в Знам'янці були відкриті контори трьох акціонерних банків і товариство взаємного кредиту, обіг якого за перший же рік діяльності становив 8 млн. карбованців. Значно розвинулися лісові промисли: деревообробний, меблевий, теслярний, і токарний.
30 квітня 1892 року у Знам'янці почав діяти лікувально-продовольчий пункт. Його працівники реєстрували заробітчан, здійснювали санітарний нагляд за ними, подавали амбулаторну допомогу хворим, давали дешеві обіди. Першим завідувачем Знам'янського лікувально-продовольчого пункту став лікар залізничної лікарні, брат видатного українського композитора Миколи Лисенка — Андрій Лисенко, досвідчений фахівець.
З історією Знам'янки кінця XIX — початку XX століття пов'язано життя і діяльність відомих діячів української культури. Улітку 1892 року тут перебували сім'ї композитора Миколи Лисенка та драматурга Михайла Старицького. В Орловій Балці Микола Лисенко зустрічався з Каролем Шимановським — майбутнім видатним польським композитором, працював над оркестровкою опери «Тарас Бульба». Теплу згадку про Знам'янку й Орлову Балку залишив польський письменник Ярослав Івашкевич. Михайло Старицький написав тут драму з народного побуту «Без світу».
За порадою і творчою допомогою Старицького Андрій Лисенко 1898 року зорганізував серед робітників станції і депо аматорський музично-драматичний гурток. Однією з перших гуртківці поставили п'єсу «Не судилось». Тут провів своє дитинство і артист Юрій Лисенко, який згодом працював у театрі разом з Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським та іншими видатними акторами.
Напередодні Першої світової війни завдяки загальному економічному пожвавленню в країні зросло значення Знам'янки як вузлової станції.
Період визвольних змагань 1917—1921 років
Під час Української революції 1917—1921 років Знам'янка перебувала під владою різних військових формувань: уповноважені тимчасового уряду (меншовики), більшовики, представники Центральної Ради, Директорії УНР, Української держави, повстанці, представники Холодноярської Республіки.
Після Лютневої революції, 3-го березня 1917 року солдати з військових ешелонів роззброїли відділи жандармерії, захопили установи царської адміністрації і оголосили про результат революції на станції Знам'янка.
Наприкінці 1917 — на початку 1918 року після Третього і Четвертого Універсалу у Знам'янці діяла адміністрація УНР і базувалися частини Вільних козаків.
19 січня — 20 березня 1918 року у Знам'янці діяла адміністрація більшовиків — ревком.
4 листопада 1918 — 5 лютого 1919 року у Знам'янці діяла адміністрація Директорії Української Народної Республіки.
3-23 травня Знам'янка перебувала під контролем формувань Никифора Григор'єва.
13 серпня — 22 грудня 1919 року Знам'янка перебувала під владою «білої армії».
У 1920 Знам'янку знову захопила радянська армія.
На окрему розповідь заслуговує діяльність загону Кібця, який діяв з 1920 року у Чорному лісі, узяв участь у Знам'янському повстанні. Загін Кібця на станції Знам'янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Галембу, який закатував його дружину й сина. У листопаді Кібець знову здійснив наліт на вузлову станцію Знам'янка. До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам'янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧКРоман Коваль Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. — Київ, «Правда Ярославичів», 1998.
У 1922—1923 на території сучасних Знам'янської та Дмитрівської громад діяли холодноярці під проводом отаманів Дениса Гупало, Максима Терещенка та отамана на прізвисько Чорний Ворон
Радянський період Після радянсько-української війни у місті була остаточно встановлена радянська влада.