Моріц Альбрехт Франц Фрідріх Федор фон Бок (; 3 грудня 1880, Кюстрін — 4 травня 1945, Ольденбург) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1940) Вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1918) та Лицарського хреста Залізного хреста (1939). Командувач групи армій «Північ» у 1939 році під час завоювання Польщі, групи армій «В» у 1940 році Французької кампанії, групи армій «Центр» у 1941 році й групи армій «Південь» у 1942 році в ході війни проти СРСР.
Фон Бок відомий завдяки командуванню головною ударною силою німецьких військ — групою армій «Центр» — із початку вторгнення нацистської Німеччини до Радянського Союзу та під час невдалої операції «Тайфун» — спроби захопити Москву взимку 1941 року. У грудні 1941 фон Бок через поразку під Москвою пішов із посади командувача групою армій «Центр». Але вже в січні 1942 фон Бок був вдруге особисто фюрером запрошений на службу та знову призначений на головний напрямок німецького наступу — на південне крило німецько-радянського фронту. Проте через млявий стиль керівництва військами під час ведення операції «Блау», фельдмаршал був усунутий з посади командувача та відправлений у відставку.
Фон Бок не належав до числа видатних полководців сучасності, але був здібним воєначальником, про що переконливо свідчать його численні перемоги на бойовищах Другої світової війни. Фельдмаршал не мав особливих талантів, але володів твердою волею, завидною холоднокровністю і надзвичайною наполегливістю при вирішенні завдань. Авторитет фон Бока в армії був досить високий, попри його суворість і сухуватість; він мав певну повагу і популярність серед представників генералітету нацистської Німеччини завдяки своїм успіхам на полі битви та характеру стоїка. Водночас у середовищі німецьких солдатів, через свої постійні заклики про високу честь померти за німецьку батьківщину, отримав прізвисько — (буквально «вмираючий»). Фон Бок був переконаним прибічником монархії й явним противником нацизму, але постійно тримався осторонь політики. Хоч особисто він не любив Гітлера, брати участь у заколоті та замаху на його життя відмовився.
4 травня 1945 генерал-фельдмаршал Федор фон Бок разом із дружиною та єдиною донькою загинули в результаті повітряної атаки британського винищувача-бомбардувальника на Кільському шосе поблизу міста Ольденбург на шляху до Гамбурга. Фон Бок став єдиним із гітлерівських фельдмаршалів, хто загинув унаслідок бойових дій.
Біографія
Родина фон Бока Моріц Альбрехт Франц Фрідріх Федор фон Бок, Turney, p.3 народився 3 грудня 1880 року в Кюстріні (Бранденбург, сучасна Польща) в аристократичній протестантській прусській сім'ї спадкового військового Моріца фон Бока. Родина, що вела свій родовід із часів тевтонських лицарів, мала також своє коріння в генеалогічному древі королівського роду Гогенцоллернів. Його батько, Карл Моріц фон Бок, командував полком під час франко-прусської війни і був нагороджений за мужність у битві при Седані. Він був поранений, але продовжував керувати діями полку з лазарету і вирушив у тил тільки тоді, коли бій закінчився перемогою пруссаків. Командувач прусськими військами в тій битві генерал Август фон Гебен представив фон Бока-старшого до нагороди, але кайзер Вільгельм вважав за благо дати йому замість ордена дворянство.
Його дід служив у прусській армії і брав участь у наполеонівських війнах, відзначився в битві під Єною та Ауерштедтом, а пра-прадід — в армії короля Фрідріха Великого. Мати фон Бока також належала до не менш великоможного роду Фалькенгайнів. Так серед її родичів був Еріх фон Фалькенгайн — військовий міністр (1913—1914) та начальник Генерального штабу Німецької імперії (1914—1916). Сімейства Боків та Фалькенгайнів володіли великими маєтками у Східній Пруссії і були пов'язані родинними зв'язками не лише з німецькою, але і з російською аристократією. Тому багато хто з них мав російські імена. Коли народився Бок, то його за сімейною традицією теж назвали російським іменем — Федорhttp://s-s.name/bok.html Бок Фёдор Мориц Альбрехт.
Дитинство Федор провів у старовинному місті-фортеці Кюстрін на річці Одер, казарми якого існували ще за часів Фрідріха Великого. Годинами хлопчик грав на березі фортечного рову, пізнаючи військову історію Пруссії. З раннього віку, під впливом батька, фон Боку було прищеплене почуття патріотизму, відданості державі і військовій професії, що своєю чергою наклало відбиток на всю його подальшу кар'єру, поведінку та вчинки за часів двох світових воєн, Turney, p.5. Сенсом життя фон Бока стала ціль: за будь-яку ціну досягти найвищих посад в армії. У ньому так ніколи і не викорінилося презирство до всього, що не мало відношення до Пруссії або до армії. Зокрема, одного разу фон Бок зізнався, що з усіх видів мистецтва його могла розчулити тільки гра духового оркестру. Байдужий до гарної їжі і напоїв він міг постити впродовж кілька днів, але продовжував виконувати свої обов'язки із завзяттям, що доходило до фанатизму. Внаслідок отриманого в родині виховання фон Бок виріс надзвичайно ам6іційним, зарозумілим, свавільним, абсолютно серйозним, начисто позбавленим почуття гумору чоловіком.
Початок військової кар'єри Федор із дитинства був покликаний для військової служби, що в сімействі фон Боків вважалася спадковою, та вже у восьмирічному віці хлопець вступив на навчання до Грос-Ліхтерфельдського кадетського корпусу в Потсдамі, де він відзначився ґрунтовними знаннями академічних предметів, іноземних мов, математики, історії. Вільно розмовляв французькою, і доволі вільно англійською та російською мовами, Turney, p.4.
У 17-річному віці, після закінчення кадетського корпусу, фон Бок прибув на посаду кандидата в офіцери до 5-го гвардійського Потсдамського піхотного полку. Через рік він став офіцером і отримав звання лейтенанта. Спочатку службу в гвардії фон Бок проходив на посадах командира взводу. 1904 року Ф. фон Бок став ад'ютантом батальйону, а в 1906 році — ад'ютантом полку.
На товаришів по службі фон Бок справляв враження серйозного чоловіка, який рідко посміхався. Його також характеризували, як зверхнього, дещо амбітного офіцера, який дуже серйозно ставився до військової справи, де він не став видатним теоретиком, але відзначався надзвичайною цілеспрямованістю та старанністю. Його найвідомішим висловом стало твердження, що найвищою славою для німецького солдата може бути тільки смерть заради Батьківщини. За такі якості товариші по службі прозвали його «Святий вогонь Кюстріна».
1906 фон Бок вступив на навчання до Військової Академії в Берліні. 1910 року він її закінчив і отримав призначення на стажування до Імперського Генерального штабу. 22 березня 1912 після закінчення програми курсу він був призначений на посаду офіцера Генштабу і підвищений в гауптмани. У Генеральному штабі він приєднався до Патріотичної армійської ліги, де зійшовся у поглядах та став близьким товаришем з іншими молодими німецькими офіцерами, такими як Вальтер фон Браухіч, Франц Гальдер і Герд фон Рундштедт. 1913 року призначений головним інтендантом гвардійського корпусу.
У 1905 році Федор фон Бок одружився з Маллі фон Райхенбах () — дворянкою зі знатного прусського роду, з якою він зустрічався раніше в Берліні.. Весілля відбулося в традиційному військовому стилі в Потсдамському гарнізоні. Два роки по тому народилася дочка.
Перша світова війна Протягом всієї Першої світової війни фон Бок служив переважно в ролі офіцера Генерального штабу на Західному фронті, за винятком короткого періоду, який він провів на передовій на посаді командира батальйону 4-го Прусського гвардійського полку. У 1914–1916 роках фон Бок на штабних посадах у групі армій кронпринца Рупрехта Баварського, з яким перебував у приятельських стосунках. У 1914—1915 роках Ф. фон Бок був начальником оперативного відділу штабу 6-ї армії, підпорядковуючись начальнику штабу графу Фрідріху фон дер Шуленбургу. Був нагороджений Залізним хрестом 1-го і 2-го класів.
У 1917 році Ф. фон Бок нетривалий час був командиром батальйону 4-го гвардійського (прусського) полку, який прозвали «батальйоном смертників». Брав участь у битвах на Соммі та під Камбре, де продемонстрував відмінні командирські якості. 1918 року за мужність, проявлену в битві при Соммі, він став кавалером ордена «За заслуги» («Pour le Mérite»). В офіційному поданні про нагородження нічого не вказано про обставини, що послугували до заохочення молодого офіцера, але коли описувалася хоробрість фон Бока, замість звичайного для таких випадків прикметника «видатна» було використано інше — «неймовірна», що для імперської армії було вже само по собі унікальноW. Е. Hart Hitler's Generals Garden City: N. Y,: Doubleday, 1944 р. 160. Подальша його служба пройшла старшим офіцером Генштабу у 20-й піхотній дивізії в Південній Німеччині, що була резервним формуванням і не дотягувала до стандартів гвардії. Тут фон Бок зіткнувся з ненавистю з боку всіх офіцерів штабу. І надалі збереглася подібна тенденція: ніхто із соратників ніколи не любив фон Бока і не відчував до нього великої поваги, а той сприймав це як само собою зрозуміле. Проте справи в дивізії йшли непогано. В одному з повідомлень американської розвідки 1918 року вона була названа «…однією з найкращих дивізій німецької армії». Війну Федор фон Бок закінчив у чині майора.
За два дні до перемир'я він зустрівся з кайзером Вільгельмом II у Спа (Бельгія). Він переконував кайзера повернутися до Берліна і придушити повстання в Кілі, проте марно.
Між світовими війнами Після капітуляції Німеччини та розпуску кайзерівської армії Федор фон Бок був залишений служити в рейхсвері — армії Веймарської республіки. Навесні 1919 брав участь у комісії з примирення на Паризькій мирній конференції. Надалі служив у штабі начальника управління сухопутними військами Рейхсверу генерала Ганса фон Зекта. Пізніше був призначений начальником штабу 3-ї піхотної дивізії — 3-го військового округу (Берлін), підвищений в оберст-лейтенанти. З колегами по службі у Ф. фон Бока відношення складалися вкрай важко через його надзвичайну зарозумілість та амбітність.
На початку 1920-х фон Бок увійшов до числа довірених осіб начальника управління Сухопутними військами генерала Г. фон Зекта і взяв найактивнішу участь у створенні так званого «чорного рейхсверу» (незаконні військові формування, що в порушення умов Версальського мирного договоруWheeler-Bennett, John The Nemesis of Power, London: Macmillan, 1967 pages 93-92. були створені для повалення республіки і відновлення монархії). Фон Бок разом із Куртом фон Шлейхером, О. Оттом та Куртом фон Хамерштайн-Еквордом, членами таємної групи, відомої як «Зондергрупа R» () відповідав за комплектування напіввоєнізованих формувань, що допомагали Німеччині уникнути вимог частини V Версальського договору, яка обмежувала чисельність збройних сил Німеччини 100 000 вояками. Офіцери цій команди здійснювали підтримку та зв'язок із так званими «Робочими командами» (), які офіційно призначалися для надання допомоги в реалізації цивільних проєктів, але насправді були погано замаскованими підрозділами колишніх військових. Це дозволило Німеччині перевищувати обмеження на чисельність військ встановлених ВерсалемWheeler-Bennett, John The Nemesis of Power, London: Macmillan, 1967 page 92.. «Чорний рейхсвер» став сумнозвісним завдяки своїй практиці вбивств всіх тих, кого німці підозрювали у співпраці як інформаторів із представниками Союзницької контрольної комісії, що несла відповідальність за виконання Німеччиною умов договоруWheeler-Bennett, John The Nemesis of Power, London: Macmillan, 1967 page 93.. Ці вбивства були замовлені співробітниками «Зондергрупи R».