«Вангард» ( — «авангард») — британський лінійний корабель періоду Другої світової війни. Був спроєктований у 1939—1941 роках у зв'язку з прогнозованим пізнім терміном уведення в дію лінкорів типу «Лайон». Планувався для термінової побудови з використанням 381-мм гарматних установок, що зберігалися на складах з 1920-х років. Незважаючи на нагальну потребу, закладений у 1941 році лінкор ввести в дію до кінця війни не встигли, а після війни його добудова сповільнилася і він був взятий на озброєння лише у 1946 році, ставши останнім лінкором в історії, а також найбільшим з британських лінкорів. Післявоєнна історія корабля, як і інших лінкорів, виявилася порівняно недовгою. У перші повоєнні роки «Вангард» неодноразово використовувався як королівська яхта, здійснюючи походи у ПАР та Середземномор'я. Крім цього, лінкор деякий час використовувався вже як навчальний, а в окремі періоди служив флагманським кораблем Флоту метрополії. З 1954 року корабель був виведений у резерв і залишався в ньому аж до зняття з озброєння та продажу на злам в 1960 році.
Історія розробки Станом на 1939 рік терміни будівництва нових лінкорів типу «Лайон» зривалися. У першу чергу через великі терміни розробки і доведення нових 406-мм гармат, які у 1939 році існували лише на папері. Розробка 356-мм башт для лінкорів типу «Кінг Джордж» супроводжувалася постійними проблемами і стан її був близький до критичного. До того ж ці гармати не задовольняли адміралів за своєю потужністю. Оцінка передбачуваного балансу сил на морі, викладеного в меморандумі від 3 березня 1939 року, також була песимістичною. Франція мала нейтралізувати італійський флот на Середземному морі. До кінця 1943 року передбачалося, що німецьким «Шархнорсту», «Гнейзенау» і 5-ти наступним лінкорам протистоятимуть два «Лайони», п'ять «Кінг Джорджів», «Худ», «Ріпалс» і «Рінаун». Достеменних даних про будівництво лінкорів типу «Ямато» англійська розвідка не мала, але передбачалося що на додаток до 10-ти старих лінкорів японці введуть у дію чотири нових лінкори з 406-мм гарматами і два лінійних крейсери з 320-мм гарматами. Англійці на цьому театрі могли протиставити їм лише два «Лайони», два «Нельсони», п'ять модернізованих «Куін Елізабет» та три тихохідних лінкори типу «Рівендж». Лінійні крейсери передбачалося тримати на європейському театрі, тому особливо гострою була нестача швидкісних важких кораблів.
Передбачуване співвідношення сил на кінець 1943 рокуБританія у Європі Німеччиналінкори програми 1939 рокуЦе були б лінкори типу «Лайон», але на момент складання меморандуму, у березні 1939 року, остаточне рішення по них ще не було прийняте. 2 нові лінкори«Бісмарк», «Тірпіц» та три «типу H» 5«Кінг Джордж» 5 «Шарнхорст» 2 Лінійні крейсери«Худ», «Рипалс» і «Рінаун» 3 «Дойчланд» 3 РАЗОМ 10 РАЗОМ 7 + 3Британія на Далекому Сході Японія«Лайон» 2 нові лінкориБританці припускали, що це будуть лінкори із 406-мм гарматами. Реальні «Ямато» і «Мусасі» мали озброєння з 460-мм гармат 4«Нельсон» 2 «Нагато» 2«Уорспайт» 3 «Фусо» 2«Бархем» 2 «Конго» 4«Ройал Соверен» 3 нові лінійні крейсери 2РАЗОМ 12 РАЗОМ 16
У цій ситуації звернули увагу на чотири 381-мм башти Мk I, що залишилися від переобладнаних на авіаносці лінійних крейсерів типу «Корейджес». Як дешеве паліативне рішення запропонували використати ці башти для створення швидкохідного, добре захищеного лінкора з водотоннажністю 40 000 т і швидкістю 30 вузлів. Після модернізації передбачуваний час експлуатації башт мав становити не менше 25 років. Основним завданням нового корабля мало стати полювання за японськими крейсерами: потенційними 320-мм лінійними крейсерами і численними вже існуючими 203-мм важкими крейсерами. І якщо наявність перших була гіпотетичною, то другі були явною загрозою, тому що британські важкі крейсери явно програвали їм за всіма параметрами. Це, по суті, була відроджена концепція лінійного крейсера, такий собі «нео-Худ». За цього, за задумом, за необхідності він мав стати у лінію і протистояти 406-мм лінкорам. Якби отриманий гібрид вийшов вдалим, можна було будувати однотипні йому кораблі, використовуючи 381-мм башти, що вивільнялися при виведенні згідно з договорами зі складу флоту лінкорів типу «Рівендж».
Пропозицію було розглянуто й схвалено Морським штабом. Відділу військово-морського проєктування було поставлено завдання розробити попередній проєкт лінкора з водотоннажністю 40 000 т, швидкістю у 30 вузлів і вісьмома 381-мм гарматами. Було сформовано три попередніх проєкти. Проєкт «15А» мав водотоннажність близько 38 000 т. Проєкт «15С» від проєкту «15В» відрізнявся лише тим, що пропонувалося використовувати силову установку, розроблену для «Лайона». Креслення для неї вже були розроблені і це значно скорочувало терміни розробки. Сам відділ розробки рекомендував варіант «15В», але будувати вирішили «15С», сподіваючись скоротити терміни будівництва. Відділ військово-морського проєктування отримав завдання почати розробку детального проєкту.
Розробку зупинив початок Другої світової війни. 11 вересня 1939 року всі роботи за проєктом було припинено. До проєкту повернулися в грудні 1939 року, коли ним зацікавився Вінстон Черчилль. Йому сподобалася можливість у стислі терміни отримати лінійний корабель, брак яких постійно відчував флот Британії. У лютому 1940 року за розпорядженням Черчилля роботи було відновлено. 27 лютого 1940 року на нараді Адміралтейства було внесено уточнення в технічне завдання. Зокрема, виникла вимога встановити тонкий пояс по краях корабля, збільшити товщину бронювання підбаштових відділень середнього калібру, обладнати броньований допоміжний пост керування в кормі. До складу озброєння включили чотири установки протиповітряних некерованих 178-мм ракет UP. Установки були важкими і пізніше їх було визнано малоефективними. Єдиною перевагою включення їх у проєкт став запас водотоннажності, що з'явився після їх демонтажу.
З урахуванням цих вимог було розроблено проєкт «15D» (41 200 тонн). Він був затверджений 20 травня 1940 року. У проєкт вносилися численні зміни, пов'язані з отриманим досвідом експлуатації лінкорів типу «Кінг Джордж». Затягуванню проєктування сприяло і припинення з червня по жовтень 1940 рік робіт через завантаженість бюро. Зміни вилилися в остаточний проєкт «15Е», який Радою Адміралтейства ухвалила 17 квітня 1941 року.
Замовлення на будівництво було видано 14 березня 1941 року фірмі «John Brown & Company». Повний комплект креслень надійшов на верф через 10 днів і 2 жовтня відбулось офіційне закладення лінкора. 3 листопада новий корабель отримав назву «Вангард». Напад на Перл-Гарбор, потоплення «Принца вельського» і «Ріпалса» зробили будівництво нового лінкора питанням першого пріоритету. Адміралтейство розраховувало ввести його в дію до кінця 1944 року. Чисельність зайнятих на його будівництві робітників довели до 3,5 тис. Але навіть за умов припинення робіт над крейсером «Беллерофон» і торгових суден «John Brown & Company» для побудови лінкора не вистачало кваліфікованих кадрів. Роботи помітно відставали від початкового графіку. У середині 1942 року навіть виникла ідея переробити напівготовий лінкор на авіаносець. Але, розуміючи низьку бойову ефективність такого перебудованого авіаносця, від цієї ідеї відмовилися.
У процесі будівництва врахували досвід потоплення «Принца вельського» і поліпшили протиторпедний захист, а кількість зенітних автоматів збільшили до 76-ти 40-мм і 12-ти 20-мм. Стандартна водотоннажність стала такою ж як у «Худа», сягнувши 42 300 т, а запас палива збільшився до 4850 т. 30 листопада 1944 року «Вангард» був спущений на воду. Церемонію хрещення проводила принцеса Єлизавета. Добудову на плаву до закінчення другої світової війни завершити не встигли. Після війни темп робіт сповільнився і лінкор вийшов на приймальні випробування лише в квітні 1946 року. Загальна вартість будівництва становила £ 11 530 503. У цю вартість входили також £ 3 186 868 за озброєння, без урахування вартості башт головного калібру.
Дані проєктів лінкора «Вангард»проєкт 15А 15В 15С 15D 15Е «Вангард» вересень 1942 «Вангард» 1946Довжина максимальна, м 236,4 245,5 245,5 246,7 246,7 247,8 248,2 Ширина, м 31,7 32 32 32,2 32,9 32,9 32,9 Осадка середня, м 8,8 9,1 9,1 9 8,9 9,09 9,38 Потужність максимальна, к.с. 110 000 143 000 130 000 130 000 130 000 130 000 130 000 Швидкість максимальна, вузли29,2 31 30 30,25 30,25 30 Запас палива, дов. т 3800 3800 3800 3800 4100 4850 4950 Розподіл ваг, дов. т Корпус14300 15500 15500 15600 16100 16500 18657 Бронювання 14000 14450 14300 15500 15200 15350 14741 Енергетична установка2750 3450 3200 3250 3250 3150 3251 Озброєння5900 5900 5900 5750 5950 6100 6718 Обладнання1100 1100 1100 1100 1100 1200 1247 Стандартна водотоннажність38 050 40 400 40 000 41 200 41 600 42 300 44 614
Конструкція
Корпус Спочатку форма корпусу «Вангарда» мало відрізнялася від форми «Кінг Джорджів». Через вимоги забезпечити можливість ведення вогню головного калібру за нульового кута піднесення прямо вперед, палуба останніх не мала підйому в носі. Через це палубу постійно заливало і «Кінги» вважалися «мокрими» кораблями. Однак на практиці такий вогонь приводив до руйнування палуби, що робило її непридатною. Тому від такої вимоги відмовилися і новий лінкор отримав похилий форштевень та значний підйом палуби в носі. Хоча висота надводного борту в середині корабля 6,9 м була практично такою ж як на «Кінг Джорджах», поблизу форштевня вона становила 11,2 м проти 8,45 м. Більшою вона була і в кормі — 7,8 м проти 7,2 м. «Вангард» мав три хвилерізи — один на середині півбака та два перед носовими баштами. Завдяки всьому цьому він не занурювався носом у воду на хвилюванні, був «сухим» навіть за поганої погоди і мав добру морехідність аж до повного ходу у 30 вузлів. За цим показником вважався найкращим лінкором Британії, а то й світу.
Порівняльна висота надводного борту британських лінкорів, мКорабель «Кінг Джордж V» «Лайон» проєкт 15D проєкт 15Е «Вангард» 1942 «Вангард» 1 946 ніс 8,46 8,53 9,91 9,91 11,18 11,28 центр 6,93 6,86 6,86 7,01 6,91 7,01 корма 7,24 7,47 7,47 7,62 7,52 7,77
«Вангард» вважався досить стійкою гарматною платформою — період хитавиці становив 14,3 с, приблизно стільки ж як у «Кінг Джорджа». Через довгий корпус маневреність не була ідеальною, але особливих нарікань не викликала. Корабель добре слухався керма і на повному ходу за максимальної перекладки керма на борт у 35° мав діаметр тактичної циркуляції 1000 м. Максимальний крен становив 7,5°. На повному ходу після подачі команди «повний назад» час повної зупинки становив 4,75 хв. Єдиним неприємним моментом була вібрація за повної перекладки керма на швидкостях близько 20 вузлів, через що вона не рекомендувалася.
Параметри остійності при кренуванні в червні 1946 року при наявності пробоїн вище від броньової палуби (1946 рік) стандартна водотоннажність полегшений корабель бойова водотоннажність повна водотоннажність полегшений корабель повна водотоннажність водотоннажність, дов. т 44500 45116 50145 51420 45116 51420 метричних 45212 45838 50947 52243 45838 52243 метацентрична висота, м 1,76 1,80 2,28 2,50 1,10 1,89 кут максимального відновлюючого моменту, ° 35 35 34,4 35 14 10 кут втрати остійності, °60,5 60,7 65,3 68 25 18
У порівнянні з попередніми типами було покращено поділ на відсіки. Кількість водонепроникних відсіків довели до 27. Вперше водонепроникні перегородки довели до головної палуби і по краях корпусу. У всіх цих відсіках були водонепроникні вертикальні шахти. Загальна кількість водонепроникних приміщень нижче від головної палуби дорівнювала 1059. 10 перегородок вище від середньої палуби для запобігання швидкого поширення води також були водонепроникними.