«На березі» () — постапокаліптичний роман, який написав Невіл Шют в 1957 році. Був двічі екранізований.

Назва Назва роману походить від стійкого виразу, що вживається в побуті у Королівському військово-морському флоті, де фраза «на березі» — означає «пішов у відставку». Ця назва також посилається до поеми Томаса Стернза Еліота «Порожні люди», яка містить рядки:

Роман містить уривки з поеми на титульній сторінці, як епіграф, у тому числі наведені й завершальні рядкиShute, Nevil. «On The Beach». William Morrow and Company, NY, NY, 1957.:

Сюжет У 1961 році всю північну півкулю було знищено ядерною війною. Війна почалася з ядерного нападу Албанії на Ізраїль. Єгипет напав на Сполучені Штати, а Велика Британія напала на Єгипет. Це спровокувало війну між НАТО та Радянським Союзом, після чого Радянський Союз та Китай знищили один одного. Всі люди і тварини в північній півкулі загинули, а хмара радіоактивних опадів рухається на південь. Єдиними частинами планети, де ще можна жити, лишилися Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка та південні частини Південної Америки. Але забруднення дістенеться й туди і мешканцям Австралії лишається декілька місяців. Їхнє життя за відсутності палива та новин, а головне перспектив, безцільне.

Атомний підводний човен «Скорпіон» ВМС США, що перебував на час війни в Австралії. Австралійці виявляють безладний радіосигнал, схожий на азбуку Морзе, що надходить із американського міста Сіетл, штат Вашингтон, на західному узбережжі США. «Скорпіон» під командуванням Двейта Тауерса, відправляють туди в надії, що там хтось міг вижити. Підводний човен відвідує портові міста на півночі Австралії, включаючи Кернс, Квінсленд, Порт-Морсбі в Папуа-Новій Гвінеї та Дарвін, Північна територія, але там уже нікого немає. З американським екіпажем пливуть двоє австралійців: лейтенант Пітер Холмс, військово-морський офіцер зв'язку з американцями, та професор Джон Осборн, вчений.

Тауерс прив'язався до Мойри Девідсон, молодої австралійки, далекої родички Осборна. Тауерс попри те залишається вірним своїй дружині та дітям у Сполучених Штатах, про долю яких він нічого не знає. Він купує своїм дітям подарунки та уявляє, як вони дорослішають. Однак він зізнається Мойрі, що знає: його родина швидше за все мертва. Уряд Австралії надає громадянам безкоштовні таблетки та ін'єкції для самогубства, щоб уникнути тривалих страждань від променевої хвороби. Поступово радіаційне забруднення насувається з півночі, зв'язок з містами зникає, але це називають евфемізмом «відімкнення». Дружина Пітера, Мері, заперечує неминучу загибель. Пітер, хоча дружина йоо не слухає, пояснює їй як убити себе й дочку, якщо він не повернеться вчасно. Неодружений Осборн проводиться більшість часу, реставруючи гоночні авто, які він придбав разом із запасом бензину після початку війни.

«Скорпіон» вирушає до Аляски, де рівень радіації, попри розрахунки, лишається високим. Це спростовує теорію, що на півдні Австралії чи в Антарктиді можна буде перечекати поширення забруднення. Підводний човен наближається до Сан-Франциско, спостерігаючи за берегом у перископ. Місто зруйноване, але район П'юджет-Саунд, звідки надходить радіосигнал, вцілів завдяки протиракетній обороні. Один з членів екіпажу сходить на берег, аби померти в рідному місті.

Експедиція пливе до покинутої військово-морської школи на південь від Сіетла. Моряк, відправлений на берег у захисному костюмі та з запасом кисню, виявляє, що населення вимерло, проте місцева гідроелектростанція працює в автоматичному режимі. Він знаходить джерело сигналу: розбита віконна рама через вітер вдаряє по телеграфному ключу. Мандрівники повертаються до Австралії, зупиняючись на шляху у Перл-Гарборі на Гаваях.

Осборн приймає свою таблетку для самогубства, сидячи у своєму авто, щоб розбитися. Пітер робить Мері та їхній доньці смертельну ін'єкцію. Тауерс та решта його екіпажу вирішують затопити «Скорпіон» в океані після того, як екіпаж помирає від променевої хвороби. Мойра спостерігає за відправленням підводного човна у своєму авто, припаркованому на вершині сусіднього пагорба, та приймає смертельну таблетку.

Відгуки Нью-Йорк Таймс назвала «На березі» «найбільш моторошним описом світу, що вмирає від радіації після атомної війни». «Галактика фантастів» назвала книгу «емоційним убивцею. Це повинно бути обов'язковим читанням для всіх професійних дипломатів і політиків».https://archive.org/stream/galaxymagazine-1958-03/Galaxy_1958_03#page/n119/mode/2up Рецензент з «Хроніки Сан-Франциско» назвав роман «найбільш шокуючим твором фантастики, який я прочитав в останні роки. Що найбільш шокує, це сама ідея, і та майстерність, з якою Шют доносить цю ідею до читача». «Дейлі Телеграф» назвав його «найбільшим досягненням Шюта» і не раз заявляв, що роман є «найбільш пам'ятним романом, що описує світ після ядерної війни». «Гардіан» зазначив, що такий «твір, як, наприклад, „На березі“ грають важливу роль у підвищенні обізнаності людства про загрозу ядерної війни. Ми витріщилися в безодню, і потім відступили від краю прірви». Лос-Анджелес Таймс описав роман як «своєчасний та іронічний…, що має незгладимо сумний фінал, який залишає вас плакати і турбуватися». Журнал «Економіст» назвав його «як найбільш зворушливу історію за останні півтора століття».

У романі нереалістично описані наслідки глобальної ядерної війни, які на той час були погано вивчені. У ньому не зображено жодної форми ядерної зими. This updated, online version of the published work, Nuclear Holocausts: Atomic War in Fiction (1987), contains extensive discussion of Shute's book. У посібнику з виживання «Навички виживання в умовах ядерної війни» Крессон Керні називає роман «псевдонауковим» і «деморалізуючим», стверджуючи, що він і подібні твори увічнюють міф про те, що будь-яка широкомасштабна ядерна війна неминуче знищить усе людське життя. Цей міф, стверджує Керні, є небезпечним, оскільки він відштовхує людей від вжиття запобіжних заходів, які могли б врятувати життя у випадку ядерної атаки, помилково вважаючи, що будь-яка пересторога є марною.

Джерела Про роман на ISFDB Про роман на Лабораторії фантастики

Примітки