Головацький Юлій Миколайович (31 серпня 1926, Боратин, тодішнього Торчинського району на Волині — 30 травня 2000) — український письменник. Учасник національно-визвольного руху за незалежність України. Політв'язень.

Сім'я. Дитинство. Шкільні роки Голов́ацький Юлій Миколайович народився у селі Боратин (тепер с. Веселе) у сім'ї хлібороба, теслі. Під час польської та німецької окупацій батько Юлія Миколайовича Микола Головацький був головою кооперативу на пайових засадах, якого арештували за те, що вийшов з колгоспу. Микола Головацький зробив це тому, що йому було відмовлено у наданні коней, щоб підвозити взимку дітей до Торчинської школи. За ним вийшло з колгоспу ще близько ста сімей, через це реакція влади була миттєвою. Родину Юлія арештували за статтею про ініціювання розвалу колгоспу та засудили до 10 років заслання. Мати Юлія Миколайовича, Оксана, була домогосподаркою, як і більшість жінок у ті часи, а також працювала в дитячому дошкільному закладі кухаркою. У сім'ї було двоє дітей: Юлій та його молодший брат Григорій Головацький.

Юлій навчався спочатку в Торчинській середній школі, де закінчив 7 класів до 1941 року. Потім вступив до Луцької української гімназії, де навчався у 1941—1942 роках, під час німецької окупації. Назва її декілька разів змінювалась: Українська торгова гімназія, Українська гімназія, а остаточно припинила своє існування у 1942 році, називаючись Матуральними курсами.

Формування світогляду. Діяльність в ОУН

Значний вплив на формування світогляду молодого Юлія Головацького виявив Михайло Савур-Ципріянович. При гетьманові Скоропадському він служив полковником, був близький до гетьманського двору. Він у 1931 році перевіз прах В'ячеслава Липинського в с. Затурці, на батьківщину. Коли М. Савур-Ципріянович оселився на квартирі у помешканні Головацьких в 1931—1939 рр., молодий Юлій жадібно вбирав у себе знання з книг бібліотеки, які гість привіз із собою. Йому тоді стали особливо близькими та зрозумілими політичні погляди Вячеслава Липинського, який був прихильником конституційно-монархічної форми правління і вважав, що гетьманська влада є найоптимальнішою для тодішньої України.

З 1943 року — член Організації Українських Націоналістів (ОУН), що тримала вірність своєму старому вождеві Андрію Мельнику. Всією сіткою ОУН(м) на Волині в той час керували Швець та Солтис з Жидичина, а провід очолював Ольжич. Юлій Головацький у свою чергу очолив молодіжний центр ОУН(м) на Волині. У 1943 році вступив до Легіону Української Самооборони.

Діяльність тих організацій, до яких в 1943 році вступив Головацький, відбувалась в строгій конспірації, у підпіллі, де кожен мав свій псевдонім. Юлій Головацький мав їх декілька, а саме: «Українець», «Оріанець», «Савур». Псевдонім «Савур» носив він найдовше. З 1943 року почалося активне підпільне життя «Савура».

ОУН(м), до якої примкнув Головацький, була проти збройної боротьби з німцями, вважаючи це шкідливим для українського населення. Період з 1941 по 1946 рік для Волині, за словами самого Юлія Головацького, був досить трагічним. Адже після відходу українського національного руху в ліс, у 1942 році, «пустоту, що утворилася, спритно заповнили різні антиукраїнські елементи, як з місцевих, так і з привозних поляків». Уся влада в селах і містечках належала польській та пропольській адміністрації, яка так само, як у часи «пацифікації», творила жорстокі розправи над українським цивільним населенням, прикриваючись німецькою службою. Підпільна польська Армія Крайова, здійснюючи диверсії та вбивства німців, видавала ці дії за справу рук українського населення, а німці безпощадно розправлялись з ним. У такий кривавий час волинська сітка ОУН(м) вирішила піти на переговори з німецькою окупаційною владою. Основною ціллю переговорів було припинення переслідувань українського населення. Переговори відбулись у 1943 році в с. Милуші, а Юлій Головацький брав в них участь як перекладач. Юлій Миколайович казав, що після того німці дещо зменшили репресії проти українців і випустили з тюрем близько двох тисяч підпільників.

Олександр Вітолін у статті про ОУН і УПА у лавах Червоної армії написав:

Юлій Миколайович Головацький, 1926 року народження, з с. Боратин Волинської області 1943 року займався організацією молодіжної мережі оунівців-мельниківців. 1944-го мобілізований до Червоної армії, служив у шифрувальному відділенні. Служба при штабі 6-ої армії давала можливість юнаку зайнятися літературною діяльністю, а точніше – складати військову хроніку. Саме через неї Головацького арештували – бо він жодного разу не згадав у ній ім’я Сталіна. У 1946-му Головацькому вдалося втекти з ув’язнення і нелегально дістатися до України. З 1946-го по 1952-й втікач служив уже в лавах УПА. 1952 року упівець вдруге потрапив під суд. Спочатку його засудили до розстрілу, потім вирок замінили на 25 років виправних робіт. Після смерті Сталіна Головацького карали в Зарічному, де разом з іншими засудженими він організував страйк проти нестерпних умов. За організацію страйку Головацького судили втретє і перевели у в’язницю суворого режиму. В одеській в’язниці тридцятирічний молодик перетворився в «доходягу» і ледве не помер з голоду. Потім Головацького перевели в табір для інвалідів на Рівненщині, після чого відправили в Мордовію. 1957 р. після перегляду справи він вийшов на волю. Головацький помер у 2000 р., доживши до незалежності України .

Роки ув'язнення Другу світову війну Юлій Головацький знав не з книг, а безпосередньо через "приціл гвинтівок і обморожені ноги". У 1944 році його забрали до Радянської Армії, яка в той час проходила через Волинь. Служив у 8-му шифрувальному відділенні, а війну закінчив у Німеччині, при штабі 6-ї армії. Ще тоді, в армії, почалися його перші літературні спроби, які тривали аж до його арешту 12 листопада 1945 року, в Борисоглібську (Росія).

Судили його по статтях: 54 (інакодумство), 196 та 82, після чого направили в "ИТЛ" («исправительно-трудовой лагерь»), який був розміщений в околицях Борисоглібська. Такою була "подяка" фронтовику, основна провина якого була в тому, що він, із щирістю і простодушністю юнака, в своїх літературних перших спробах, описуючи хроніку воєнних подій, забував називати ім'я Сталіна.

У травні 1946 року Юлій Головацький втік з місця ув'язнення і нелегально повернувся в Україну. Проживати вдома Головацький тоді не міг, а тому пішов в ОУНівське підпілля. Там боровся з новими окупантами та займався організаційною роботою в ОУН. Підпільне життя продовжувалось з 1946 по 1952 рік, коли під час облави НКВС був схоплений в бункері.

Луцька тюрма. Київ. Урал Після того Юлія Миколайовича відправили до Луцька, де під слідством він перебував у внутрішній тюрмі КГБ на вулиці 5 лютого. Слідчим у справі Головацького Юлія Миколайовича був підполковник Плаксюк. Судив його Волинський закритий обласний суд по спец. справах на чолі з суддею Подвйозько. Прокурором був Калугін; адвоката назначила влада, ним була військова Подколзіна. Вирок винесли типовий на той час — вища міра покарання: розстріл, який згодом було замінено на 25 років заслання. А до цього, одразу після суду, його кинули у Луцьку загальну тюрму, де формувались етапи. Потім перевезли до Києва, а далі, етапом, на Урал, у Нироблазькі табори, назва яких походить від містечка Нироб, що у Пермській області. Там він перебував на табірних пунктах: Солікамськ, Парма, Низва, Зарічне.

Табірний пункт Зарічне. Страйк Останнім пунктом перебування Юлія Головацького було Зарічне. Про каторжні праці, які довелось йому пройти, Юлій Миколайович розповідав з болем і смутком. Згадував нелюдські умови і втрачених друзів. За словами самого Юлія Головацького, в'язні займались валінням лісу, працювали по 15—16 годин на добу в умовах постійного недоїдання та пронизливого холоду. За день кожен мусив зрізати 4,5 кубометри лісу примітивною ручною пилкою, а якщо хтось не зміг — того кидали в ізолятор. При невиконанні норми впродовж трьох днів покарання ставали ще суворішими. Платою за тяжку працю був голодний пайок; ударники отримували додатковий пайок: ложка каші. Наглядачі постійно знущались і били в'язнів. На виробництві, нічим не застраховані робітники, часто калічились, часто від цього помирали. І коли, в 1953 році помер Сталін, за словами Юлія Миколайовича: «у мільйонів засланих, замучених людей з'явилась надія, що з приходом до влади Хрущова умови їх перебування поліпшаться». Та, насправді, вони змінились мало. Тому на пункті Зарічне у 1954 році почав визрівати страйк.

Був створений комітет з шести в'язнів, куди входив також Юлій Головацький. Невдовзі комітет оголосив страйк і у пункті ніхто не вийшов на роботу. Збройного повстання в'язні не починали, бо знали з досвіду інших концтаборів, як жорстоко розправлялись «енкаведисти» з усіма, хто намагався боронити рештки потоптаної людської гідності: табір просто винищували. А тому страйк підняли під гаслом: «Да здравствует новое советское правительство, долой нечеловеческие сроки наказания!». Юлій Головацький був автором листа-звернення страйкарів до уряду. У цьому листі, зокрема, йшлося про незадоволення ув'язнених безкарною поведінкою наглядачів та нелюдськими умовами утримання репресованих. У зверненні містилося 20 листів-свідчень, які склали страйкарі, де було висловлено надію на те, що нове партійне керівництво на чолі з Хрущовим полегшить страждання в'язнів; обурювались, чому нове керівництво не ліквідує табори, адже тисячі в'язнів сиділи ні за що. Ще страйкарі висловлювали й протест проти того, що за всі роки існування СРСР не було проголошено жодної амністії для політв'язнів, а їхні родини піддавались переслідуванням. В'язні табору вимагали зустрічі з Хрущовим, але, звичайно, він не приїхав. Замість нього прибули генерал Ігнаров та представник ЦК Філіпов. На переговорах певного результату досягнуто не було, тому що представники влади не могли гарантувати нічого. А на запитання про те, чи вийдуть вони коли-небудь на волю, Ігнаров відповів, що, можливо, не вийдуть ніколи.

Після закінчення страйку шістьох організаторів, в тому числі s Юлія Головацького, судив суд табору. Кожний із них отримав свій новий термін ув'язнення і всіх їх розкидали по різних тюрмах з особливо суворим режимом. На той раз Головацький отримав один рік в Одеській тюрмі суворого режиму 1-го розряду.

Перебування в Одеській тюрмі

Як згадував Юлій Миколайович, умови перебування в Одеській тюрмі були жахливі: в'язні, одягнуті в смугасту одежу, були змушені носити дерев'яні черевики. «Витонченість» знущання наглядачів полягала в тому, що за тупання тих черевиків по підлозі карали: садили в карцер на декілька днів. Ходити ж тихо в тих «черевиках» було практично неможливо. Карцер кожному був гарантований. В'язням не дозволялося листування; газети, література, передачі від рідних також були заборонені. На день видавали лише невеликий штрафний пайок. Надзвичайно важко відбував Юлій Миколайович, як і інші ув'язнені, «свій строк». Від хронічного недоїдання він ослаб і не міг пересуватись самостійно, а по тюремній термінології його зарахували в «доходяги», тобто просто списали з життя. Але й серед адміністрації тюрми теж були люди, і додому до Юлія Миколайовича прийшло повідомлення такого змісту: «Сообщаем, что содержащийся в тюрьме № 1 г. Одессы заключенный Головацкий Юлий Николаевич имеет разрешение только на получение денежного перевода г. Одесса, ул. Люсердорфская, дорога 17, тюрьма УМВД, секретариат тюрьмы». Мати Юлія Головацького відразу надіслала позичені в селі гроші і тим самим врятувала йому життя.

Городище. Інвалідний табір