Історія шовку налічує вже понад 5 тисяч років. Виробництво шовку бере свій початок у Китаї в епоху неоліту (культура Яншао, 4-те тисячоліття до н. е.). Шовк залишався обмежений Китаєм до відкриття Шовкового шляху в якийсь момент у другій половині першого тисячоліття до нашої ери. Китай зберіг свою віртуальну монополію на виробництво шовку ще на тисячу років. Шовк використовувався не тільки для одягу, а для ряду інших речей, у тому числі письма, а колір шовку в одязі був важливою вказівкою на соціальний клас під час династії Тан.
Загальний опис Культура вирощування та виробництва шовку проникла в Японію близько 300 н. е. До 522 р. н. е. візантійці зуміли отримати яйця шовкопряда і змогли розпочати вирощування тутового шовкопряда; араби почали виробництво шовку в той же час. В результаті поширення шовківництва, експорт китайського шовку став менш важливим, хоча вони ще зберігали панування над ринком шовку для предметів розкоші. Хрестові походи принесли виробництво шовку в Західну Європу, зокрема у багато італійських держав, де в результаті почався економічний бум від експорту шовку в іншу частину Європи. В Середньовіччі також почали відбуватися зміни в технології виробництва, з появою таких пристроїв, як прядка. У 16 столітті Франція приєдналася до Італії в розробці успішної торгівлі шовком; зусилля більшості інших країн для створення власної шовкової промисловості були невдалими.
Промислова революція змінила більшу частину шовкової промисловості Європи. Завдяки інноваціям в прядінні бавовни, бавовна стала значно дешевше у виробництві і, як наслідок, більш дороге шовкове виробництво стало менш поширеним. Однак нові ткацькі технології підвищили ефективність виробництва. Серед них був Жакардовий ткацький верстат, розроблений для шовкової вишивки. Епідемія декількох захворювань тутового шовкопряда спричинила падіння виробництва, особливо у Франції, де ця галузь так і не оговталася. У 20 столітті Японія і Китай відновили свою колишню роль в шовковій промисловості, а Китай зараз в черговий раз є найбільшим у світі виробником шовку. Поява нових тканин, таких як нейлон, сприяла зниженню поширеності шовку по всьому світу, і шовк тепер знову став досить рідкісним предметом розкоші, набагато менш важливим для індустрії, ніж у період свого розквіту.
Рання історія
Поява шовку Найранішні свідоцтва про шовк були знайдені на археологічних ділянках культури Яншао в окрузі Сіа, Шаньсі, де знайшли шовковий кокон, розрізаний навпіл гострим ножем, і датували його між 4000 і 3000 роками до н. е. Вид був ідентифікований як шовкопряд шовковичний, одомашнений тутовий шовкопряд. Фрагменти примітивного ткацького верстату були знайдені на археологічних ділянках культури Хемуду в Юйяо, Чжецзян, датовані бл. 4000 роком до нашої ери. Найранішній приклад шовкової тканини датується 3 630 до н. е. і був використаний як саван для тіла дитини (тканину знайшли на археологічні ділянці культури Яншао сайті Ціньтайкун біля Ронгянг, Хенань. Шматки шовку були виявлені і в культурі Лянчжу на ділянці Ціньшаньянг у Хучжоу, Чжецзян, і датуються 2700 р. до н. е.Tang, Chi and Miao, Liangyun, «Zhongguo Sichoushi» («History of Silks in China») . Encyclopedia of China, 1st ed. Інші фрагменти були знайдені у королівських гробницях династії Шан (близько 1600—1046 рр. до н. е.) Charles Meyer, Des mûriers dans le jardin du mandarin, Historia, n°648, December 2000.
У пізнішу епоху, китайці втратили секрет виробництва шовку корейцям, японцям і, пізніше, індійцям. Алюзії на тканину в Старому Завіті показують, що шовк був відомий у західній Азії в біблійні часи. «Soie'» (§ 2. Historique), Encyclopédie Encarta Вчені вважають, що починаючи з 2 століття до н. е. китайці створили торгову мережу, спрямовану на експорт шовку на Захід. Наприклад, шовк використовували перський двір і його цар Дарій III, коли Олександр Македонський завойовував Перську імперію. Хоча шовк швидко поширився по Євразії, його виробництво залишалося виключно китайським протягом трьох тисячоліть (за можливим виключенням Японії).
Міфи та легенди Праці Конфуція і китайської традиції наводять легенду про те, що в 27-му столітті до нашої ери, кокон шовкопряда впав у чашку чаю імператриці Лей Цзу . Бажаючи витягти його зі своєї чашки, 14-річна дівчина почала розмотувати нитку з кокона.
Потім їй прийшла в голову ідея сплести її. Спостерігаючи життя шовкопряда за рекомендацією чоловіка, Жовтого імператора, вона почала вчити своє оточення у мистецтву вирощування шовкопряда, шовківництву. З цього моменту дівчина стала богинею шовку в китайській міфології. Шовк зрештою покинув Китай через нащадка принцеси, яка була обіцяна принцу Хотан. Це, ймовірно, сталося на початку 1 століття нашої ери.Hill (2009), «Appendix A: Introduction of Silk Cultivation to Khotan in the 1st Century CE.», pp. 466—467. Принцеса, відмовившись їхати без тканини, яку вона любила, змогла подолати імператорську заборону на експорт тутового шовкопряда.
Хоча шовк експортувався у великих обсягах, шовківництво залишалося секретом, який китайці ретельно охороняли. Отже, інші народи вигадували дуже суперечливі джерела походження неймовірної тканини.
В античності, більшість римлян, великих шанувальників тканини, були переконані, що китайці збирали тканину з листя дерев. Ця віра була вказана Сенекою старшим у його «Федрі» і Вергілієм у його «Георгіках». Цікаво, що Пліній Старший знав інше: говорячи про bombyx (шовкопряда), він писав у своїй «Природничій історії» «вони плетуть павутину, як павуки, яка стає розкішним матеріалом одягу для жінок, що називається шовк.»Пліній Старший, «Naturalis Historia»' 11.xxvi.76
Використання шовку у давньому і середньовічному Китаї У Китаї вирощування шовкопрядів спочатку було обмежено жінками, і багато жінок працювало в шовковій промисловості. Хоча деякі бачили розвиток такого продукту розкоші непотрібним, шовк викликав такий ентузіазм серед вищого суспільства, що правила в «Книзі обрядів» були використані, щоб обмежити його використання лише для членів імператорської родини. Протягом приблизно тисячоліття, право носити шовк було лише у імператора та вищих сановників. Шовк в той час був ознакою багатства через його блискучий зовнішній вигляд. Цей блиск обумовлений формою нитки шовку, яка схожа на призму, яка відбиває світло від всіма кутами. Через деякий час шовк поступово поширився на інші класи китайського суспільства. Шовк стали використовувати в декоративних предметах, а також в менш розкішних цілях: музичні інструменти, риболовля і виготовлення луків. Селяни не мали права носити шовк до династії Цінь (1644—1911).
Папір був одним із найвидатніших відкриттів Стародавнього Китаю. Починаючи з 3-го ст. до н. е. папір виготовлявся в різних розмірів, з різних матеріалів. Histoire des techniques p.455 Шовк не став винятком, і виробники шовку почали виготовляти папір з 2-го ст. до н. е. Шовк, бамбук, льон, пшенична і рисова солома — всі використовувались по-різному, і папір з шовку став першим розкішним папером. Дослідники виявили ранній приклад напису на шовковому папері в могилі маркіза, який помер близько 168 р.н. е., в Мавандуй, Хунань. Цей матеріал був, звичайно, дорожче, але і практичніше, ніж бамбукові пластинки. Знайдені трактати з багатьох питань, у тому числі метеорології, медицини, астрології, богослов'я, і навіть карти, написані на шовку .
Під час династії Хань, шовк ставав все більш цінним сам по собі, і став більше, ніж просто матеріал. Він використовувався для оплати державним посадовцям і громадянам, які були особливо достойні. Так само, як вартість товарів іноді оцінюється у вазі золота, довжина відрізу шовкової тканини стала валютним стандартом в Китаї (в доповнення до бронзової монети). Багатство, яке шовк приніс Китаю, викликало заздрість у сусідніх народів. Починаючи з 2 ст. до н. е. хунну регулярно грабували провінції Ханського Китаю протягом близько 250 років. Шовк часто виступав даром імператора цим племенам в обмін на мир.
Шовк описаний в главі, присвяченій посадці шовковиці, у роботі Сі Шенчжі з Західної Хань (206 до н. е. — 9 н. е.). Також зберігся календар для шовкового виробництва у документі Східної Хань (25-220 рр. н. е.). Два інших відомих творів про шовк з періоду Хань є втраченими. «…військові платіжні відомості розповідають нам, що солдатам платили відрізами однотонної шовкової тканини, яка ходила як валюта у часи династії Хань. Солдати, можливо, торгували шовком з кочівниками, які приходили до воріт Великої Стіни продати коней і хутра.»Liu (2010), p. 12. Протягом понад тисячоліття, шовк залишався головним дипломатичним подарунком імператора Китаю його сусідам або васалам. Використання шовку стало настільки важливим, що шовк (糸) незабаром став одним із головних ключів китайської писемності.
Взагалі кажучи, використання шовку регулювалось в Китаї дуже жорсткими правилами. Наприклад, династії Тан і Сун нав'язали бюрократам використання певних кольорів у відповідності з їх різними функціями в суспільстві. Під Мін, шовк стали використовувати в серії аксесуарів: хустки, гаманці, ремені, і навіть вишитий шматок тканини, що зображує десятки тварин, реальних або міфічних. Ці модні аксесуари, як і раніше, асоціювались з певною посадою: був конкретний головний убір для воїнів, для суддів, для дворян, та інших в релігійних цілях. Жінки високого китайського суспільства дотримувались кодифікованої практики і використовували шовк у своїх шатах, до яких вони додавали незліченні мотиви. Праця 17-го століття «Цзінь пін мей» дає опис одного такого мотиву:
Китайський шовк і комерція
Численні археологічні знахідки показують, що шовк став розкішним матеріалом, який цінувався в зарубіжних країнах, задовго до відкриття Шовкового шляху китайцями. Наприклад, шовк був знайдений в Долині царів в гробниці мумії, яка датується 1070 роком до нової ери. Спочатку греки, а потім римляни почали говорити про Серес (людей шовку), термін для позначення жителів далекого царства, Китаю. На думку деяких істориків, перший римський контакт з шовком відбувся у легіонів правителя Сирії Красса. У битві при Каррах, недалеко від Євфрату, легіони були так здивовані пишнотою прапорів Парфії, що втекли.
Шовковий шлях на захід був відкритий китайцями в 2-му столітті нашої ери. Головний шлях виходив із Сіань, оминав з півночі або півдня пустелю Такла-Макан, одне з найпосушливіших місць в світі, перед перетином Паміру. Каравани, які використовували цей спосіб для обміну шовку з іншими купцями, як правило, були досить великі, маючи від 100 до 500 чоловік, а також верблюдів і яків з вантажем бл. 140 кг товару. Шлях доходив до Антіохії і узбережжя Середземного моря, приблизно через один рік подорожі від Сіаня. На півдні, другий шлях ішов через Ємен, Бірму та Індію, перш ніж приєднатися до Північного маршруту «Histoire de la Route de la soie», Encyclopædia Universalis Charles Meyer, «Les routes de la soie : 22 siècles d'aventure», Historia, n°648 December 2000.
Незабаром після завоювання римлянами Єгипту в 30 р. до н. е., між ними та Азією почалася звичайна комерція, відзначена римським апетитом до шовкової тканини, що йшла з Далекого Сходу і перепродавалася римлянам парфянами. Римський Сенат марно намагався заборонити носіння шовку з економічних та моральних причин. Імпорт китайського шовку спричиняв такий відтік такої величезної кількості золота з Риму, що шовковий одяг сприймався як знак декадансу і аморальності.