Геліотропізм соняшника — циркадна зміна направленості верхівки молодої рослини зі сходу на захід протягом дня та із заходу на схід уночі та орієнтація квіток соняшника після зацвітання на схід.
Історія Здатність рослин рухомо відповідати на сонячне світло одним із перших засвідчив Леонардо да Вінчі у власних ботанічних працях, але повертання рослин за сонцем досліджували ще античні автори, наприклад Теофраст. Саму назву «геліотропізм» (від грецьких слів «helios» — сонце та «trope» — поворот) запропонував 1832 року швейцарський ботанік Огюстен Пірам Декандоль. Наприкінці XIX сторіччя Чарлз Дарвін присвятив цьому явищу основоположну працю «Здатність рослин до руху» (1880).
Механізм Протягом тривалого часу науковці вважали рух соняшника простим нахилом до світла. Проте 2016 року дослідники з Університету Каліфорнії у Девісі довели, що соняшник керується складним внутрішнім циркадним ритмом (біологічним годинником). Подальші дослідження 2023 року виявили, що природний геліотропізм соняшника просто неба використовує особливий спосіб відгуку на світло, який суттєво відрізняється від механізмів притаманних іншим рослинам у лабораторних умовах. .
Геліотропізм у інших рослин Геліотропізм, або фототропізм, властивий багатьом рослинам України, окрім соняшника. Серед найвідоміших прикладів — геліотроп запашний, калачики лісові, череда тридільна, люцерна посівна, квасоля звичайна, кульбаба лікарська та сон широколистий. Ці рослини повертають листя або квіти за сонцем, що особливо важливо для ранньовесняних видів, як сон широколистий, задля отримання тепла та приваблення комах запилювачів.
Див. також Гібереліни Ауксини Тваринозапилення
Примітки
Посилання . SciNews (August 5, 2016) . Science (August 4, 2016)