Модернізм (дослівно — «осучаснений», від — сучасний) — це філософський і мистецький рух, який поряд з культурними течіями та змінами виник через широкомасштабні та далекосяжні трансформації у західному суспільстві в кінці XIX — початку XX століть. Серед факторів, що формували модернізм, були розвиток сучасних індустріальних суспільств та швидке зростання міст, а потім реакції на жахи Першої світової війни. Модернізм також відкинув визначеність мислення просвітництва, хоча багато модерністів також відкидали релігійну віру.Pericles Lewis, Modernism, Nationalism, and the Novel (Cambridge University Press, 2000). pp. 38–39."[James] Joyce's Ulysses is a comedy not divine, ending, like Dante's, in the vision of a God whose will is our peace, but human all-too-human...." Peter Faulkner, Modernism (Taylor & Francis, 1990). p. 60.
Модернізм, як правило, включає діяльність та творіння тих, хто відчував традиційні форми мистецтва, архітектури, літератури, релігійної віри, філософії, соціальних організацій, діяльність щоденного життя і науки стали непристосованими до своїх завдань і застаріли в новому економічному, соціальному та політичному середовищі сформованого індустріалізованого світу. Заклик поета Езра Паунда 1934 р. «Зробіть це новим!» був наріжним каменем руху. У цьому русі інновації, як роман потоку свідомості, атональна (або пантональна) та додекафонія музики, дивізіоністський живопис та абстрактне мистецтво, мали попередників у XIX столітті.
Помітними характеристиками модернізму є самосвідомість та іронія стосовно літературних та соціальних традицій, що часто призводило до експериментів із формою, поряд із застосуванням прийомів, що привертали увагу до процесів та матеріалів, які використовуються при створенні картин, поем, будівель, творів мистецтва, тощо. Модернізм явно відкидав ідеологію реалізмуBarth (1979) quotation: Childs, Peter Modernism (Routledge, 2000). . p. 17. Accessed on 8 February 2009.
У той час як одні вчені вважають, що модернізм продовжується в XXI столітті, інші стверджують, що він перетворюється на пізній модернізм або високий модернізм.Morris Dickstein, "An Outsider to His Own Life", Books, The New York Times, August 3, 1997; Anthony Mellors, Late modernist poetics: From Pound to Prynne. Постмодернізм — це відхід від модернізму і спростовування його основних принципів.Ruth Reichl, Cook's November 1989; American Heritage Dictionary's definition of "postmodern"
Визначення Деякі коментатори визначають модернізм як спосіб мислення — одна чи декілька філософсько визначених характеристик, як самосвідомість або самонавіювання, що стосуються всіх новинок у мистецтві та дисциплінах.Everdell, William, The First Moderns: Profiles in the Origins of Twentieth Century Thought, University of Chicago Press, 1997, . Більш поширеними, особливо на заході, є ті, хто сприймає це як суспільно-прогресивну тенденцію думки, яка підтверджує силу людей створювати, вдосконалювати та переробляти своє середовище за допомогою практичних експериментів, наукових знань чи технологій."In the twentieth century, the social processes that bring this maelstrom into being, and keep it in a state of perpetual becoming, have come to be called 'modernization'. These world-historical processes have nourished an amazing variety of visions and ideas that aim to make men and women the subjects as well as the objects of modernization, to give them the power to change the world that is changing them, to make their way through the maelstrom and make it their own. Over the past century, these visions and values have come to be loosely grouped together under the name of 'modernism'." (Berman 1988, 16) З цієї точки зору модернізм заохочував переосмислити всі аспекти існування — від комерції до філософії, з метою знайти те, що «стримувало» прогрес, і замінити його новими шляхами досягнення тієї самої мети.
Інші акцентують увагу на модернізмі як естетичному самоаналізі. Це полегшує розгляд конкретних реакцій на використання технологій у Першій світовій війні та антитехнологічних й нігілістичних аспектів творів різних мислителів і художників, що охоплюють період від Фрідріха Ніцше (1844–1900) до Самуеля Бекета (1906–1989).Lee Oser, The Ethics of Modernism: Moral Ideas in Yeats, Eliot, Joyce, Woolf and Beckett (Cambridge University Press, 2007)F.J. Marker & C.D. Innes, Modernism in European Drama: Ibsen, Stringdberg, Pirandello, BeckettMorag Shiach, "Situating Samuel Beckett", pp. 234–247 in The Cambridge Companion to the Modernist Novel (Cambridge University Press, 2007)Kathryne V. Lindberg, Reading Pound Reading: Modernism After Nietzsche (Oxford University Press, 1987)Pericles Lewis, The Cambridge Introduction to Modernism (Cambridge University Press, 2007). p. 21.
На думку Роджера Ґріффіна, модернізм можна визначити як широку культурну, соціальну чи політичну ініціативу, підтримувану етосом «тимчасовості нового». Модернізм прагнув відновити, пише Ґріффін, «відчуття піднесеного порядку та мети сучасного світу, тим самим протидіючи (уявній) ерозії всебічного „номосу“, або „священного балдахіна“, під фрагментарним та секуляризуючим впливом сучасності». Тому явища, очевидно, не пов'язані один з одним, такі як «експресіонізм, футуризм, віталізм, теософія, психоаналіз, натуризм, євгеніка, утопічне містобудування та архітектура, сучасний танець, більшовизм, органічний націоналізм — і навіть культ самопожертви, який підтримував гекатомб Першої світової війни — розкрити загальну причину та психологічну матрицю в боротьбі проти (уявного) декадансу». Усі вони втілюють прагнення на доступ до «надособистого досвіду реальності», в якому люди вірили, що вони можуть подолати власну смертність, і, врешті, стати творцями історії, а не її жертвами.
Рання історія Витоки
Як стверджує один критик, модернізм розвинувся з бунту романтизму проти наслідків промислової революції та буржуазних цінностей: «Основним мотивом модернізму, стверджує Ґрафф, була критика буржуазного суспільного устрою ХІХ століття та його світогляду […] модерністи, несучи факел романтизму». У той час, як Дж. М. Тернер (1775–1851), один з найбільших пейзажистів 19 століття, був членом романтичного руху, як «піонер у вивченні світла, кольору та атмосфери», він «передбачив французьких імпресіоністів» і, отже, модернізм, «у руйнуванні традиційних формул репрезентації; [хоча] на відміну від них, він вважав, що його твори завжди повинні виражати значні історичні, міфологічні, літературні чи інші оповідні теми».
Панівним тенденціям індустріальної вікторіанської Англії давали відсіч, приблизно з 1850-х років, англійські поети та живописці, що становили Прерафаелітське братство, з принципом «протидії технічній майстерності без натхнення».The Bloomsbury Guide to English Literature, ed. Marion Wynne-Davies. New York: Prentice Hall, 1990 На них вплинули праці мистецтвознавця Джона Раскіна (1819–1900), які містили сильні почуття щодо ролі мистецтва, яке допомагає покращити життя міських робітничих класів у промислових містах Британії, які швидко розросталися.
Мистецтвознавець Клемент Грінберг описує Братство Прерафаелітів як протомодерністів: «Протомодерністи були, з усіх людей, саме прерафаелітами (і навіть до них, прото-прото-модерністами, були німецькі Назарени). Прерафаеліти насправді передвіщали Мане (1832–83), з якого однозначно починається модерністський живопис. Вони були невдоволені живописом, який практикували у той час, вважаючи, що реалізм недостатньо правдивий»Clement Greenberg, "Modern and Postmodern" , William Dobell Memorial Lecture, Sydney, Australia, Oct 31, 1979, Arts 54, No.6 (February 1980) Раціоналізм також мав опонентів серед філософів, зокрема Сорена К'єркегора (1813–55) та пізніше Фрідріха Ніцше (1844–1900), які обоє мали значний вплив на екзистенціалізм та нігілізм.Diané Collinson, Fifty Major Philosophers: A Reference Guide. London: Routledge, 1987
Однак, промислова революція тривала. Тривало і впровадження інновацій, включаючи парові двигуни, розвиток залізниць у Британії у 1830-х роках,Stuart Hylton (2007). The Grand Experiment: The Birth of the Railway Age 1820–1845. Ian Allan Publishing. та подальші досягнення в галузі фізики, техніки та архітектури, пов'язані з цим. Основним інженерним досягненням XIX століття став Кришталевий палац, величезний виставковий зал з чавуну та пластинкового скла, побудований для Всесвітньої виставки 1851 року в Лондоні.
Скло і залізо при побудові використали приблизно таким же чином, як при будівництві великих залізничних терміналів в Лондоні, таких як Станція Паддінгтон (1854)R.V.J. Butt (1995). The Directory of Railway Stations. Yeovil: Patrick Stephens. p. 180. і станція Кінгс-кросс (1852). Цей технологічний прогрес призвів до будівництва пізніших конструкцій, зокрема Бруклінського мосту (1883) та Ейфелевої вежі (1889). Остання «зламала» усі попередні обмеження щодо висоти рукотворних об'єктів. Ці дива інженерії докорінно змінили середовище ХІХ століття та повсякденне життя у містах. Саме сприйняття часу людиною змінилося зі створенням електричного телеграфа у 1837 роціGeoffrey Hubbard (1965), Cooke and Wheatstone and the Invention of the Electric Telegraph, Routledge & Kegan Paul, London p. 78 та прийняттям британськими залізничними компаніями стандартного часу з 1845 року, і пізнішому переході на нього решти світу протягом наступних п'ятдесяти років.Ian R. Bartky (January 1989). "The adoption of standard time". Technology and Culture 30 (1): 25–56.
Незважаючи на постійний технологічний прогрес, ідея про те, що історія та цивілізація за своєю суттю є прогресивними, і що прогрес це завжди добре, у дев’ятнадцятому столітті зазнавала все більшої критики. Виникли дискусії про те, що цінності митця та суспільства не просто відрізняються, а є протилежними. Що суспільство протилежно прогресу і не може рухатися вперед у теперішньому стані.
На початку століття філософ Шопенгауер (1788–1860) («Світ як воля і представлення», 1819) поставив під сумнів попередній оптимізм, і його ідеї мали значний вплив на пізніших мислителів, зокрема Ніцше. Двома найзначнішими мислителями середини ХІХ століття були біолог Чарльз Дарвін (1809–1882), автор «Походження видів» (1859) та політолог Карл Маркс (1818–1883), автор книги «Капітал. Критика політичної економії» (1867). Теорія еволюції Дарвіна шляхом природного відбору підірвала релігійну визначеність та ідею унікальності людини. А саме, уявлення про те, що людиною керують ті ж імпульси, що і «нижчими тваринами», важко було узгодити з ідеєю благородної духовності.The Norton Anthology of English Literature, vol. 2 (7th edition). New York: Norton, 2000, pp. 1051–1052. Карл Маркс же стверджував існування фундаментальних протиріч всередині капіталістичної системи, і що робітники є якими завгодно, але не вільними.Craig J. Calhoun (2002). Classical Sociological Theory. Oxford: Wiley-Blackwell, pp. 20–23.
Початки модернізму наприкінці XIX-го століття
Основний період
1900 —1930
1930 —1945
Після другої Світової війни
Відмінності між модернізмом і постмодернізмом На початку 1980-х постмодерністський рух у мистецтві та архітектурі почав утверджувати свої позиції за допомогою різних концептуальних та інтермедійних форматів. Постмодернізм у музиці та літературі почав з'являтись раніше. У музиці постмодернізм описується в одному довідковому творі як «термін, запроваджений у 1970-х роках»"Postmodernism", The Penguin Companion to Classical Music, ed. Paul Griffiths. London: Penguin, 2004. тоді як в британській літературі «The Oxford Encyclopedia of British Literature» бачить модернізм «поступаючись своїм переважанням постмодернізму» ще в 1939 році.J. H. Dettmar, "Modernism", in The Oxford Encyclopedia of British Literature, ed. David Scott Kastan. Oxford University Press, 2006. Однак дати є дуже дискусійними, особливо, як стверджує Андреас Гюйссен: «постмодернізм одного критика — інший критичний модернізм». Сюди входять ті, хто критично ставиться до поділу між двома і розглядає їх як два аспекти одного руху, і вважає, що пізній модернізм триває.