Бої під Сніжним — серія боїв в районі м. Сніжне Донецької області влітку 2014 року під час війни на сході України.
Контроль над містом Сніжне був однією з важливих задач у 2014 році — до російсько-українського кордону від міста — всього 18 км, де розташовані лише кілька сіл: Степанівка, Маринівка. Одразу ж за Сніжним і до самої Макіївки і Донецька проходить траса , що йде практично суцільною агломерацією Торез-Шахтарськ-Зугрес-Харцизьк, під прикриттям якої можна було безперешкодно перекидати техніку, вантажі і особовий склад.
Передумови
13 квітня 2014 року Рада національної безпеки та оборони України оголосила початок антитерористичної операції на сході України. Керівництво штабу АТО ухвалило рішення перекрити кордону з Російською Федерацією силами Збройних Сил України у найкоротший можливий термін, оскільки на той час сил Прикордонної служби України бракувало для протистояння бойовикам, які перетинали кордон на військовій техніці.
Сили сторін Розмір ударного угруповання, що 1-5 серпня брало участь в операції з визволення Степанівки — 1611 чол.
Контроль над Степанівкою після визволення перейняв 3-й батальйон 30-ї механізованої бригади, що переважно складався з мобілізованих військовослужбовців, та придані підрозділи. 3-й батальйон на той час в своєму складі мав невелику кількість кадрових офіцерів, серед особового складу невеликою була кількість підготованих мобілізованих, з огляду на обставини до стрільців було записано кухарів та бригадні музиканти.
У боях за Степанівку починаючи з другої декади серпня брали участь підрозділи 17-ї окремої мотострілецької бригади РФ та 18-ї окремої мотострілецької бригади РФ, зокрема був ідентифікований полковник 18 ОМСБр Віталій Кульгав'юк ().
Бойові дії
Дмитрівка отримала сумну славу через незаконний перетин кордону російськими терористами. Так, на 26 травня 2014 року на кордоні з Україною, на відстані 10 км від території України знаходились 40 Камазів російських найманців.
На початку червня проросійські формування обладнали справжній укріплений район поблизу Сніжного. Вони застосовували танки, бронетранспортери, протитанкові ракетні комплекси, зенітний кулемет, великокаліберні кулемети, міномети. Під час антитерористичної операції під Сніжним 12 червня 2014 року, українські бійці розгромили колону бандформувань, що рухалася з Російської Федерації з танками та бронетранспортерамиАрмія потребує командирів-героїв // Юрій Луценко, facebook, 13 червня 2014 о 9:00. Але 17 червня, як повідомив Дмитро Тимчук, бойовики збільшили кількість важкого озброєння, і Сніжне́ перетворилося на антиукраїнську фортецю.
У перших числах червня РТГр 2-го батальйону 79-ї ОАЕМБр під командуванням майора Семена Колейника отримала задачу поставити переправу на річці Міус поблизу Кожевні. В населеному пункті Дмитрівка, через який з початку планувалось перекидання українських підрозділів, російські бойовики вже облаштували фортифікацію. За різними даними, там вже перебували від однієї до двох РТГр супротивника з бойовими машинами та артилерією. Мости були заміновані на випадок вдалого штурму українських військових. Також було відомо, що на оборону даного пункту було відправлено російських військових.
Врахувавши ці перепони, командування штабу АТО вирішило не гаяти сили й часу на штурм добре захищених позицій, і відправило підрозділи 79-ї ОАЕМБр до Кожевні, аби влаштувати там переправу та взяти під контроль панівні висоти, з яких була можливість прикривати вогнем колони, що рухались вздовж кордону.
Водночас 4-та рота 79-ї ОАЕМБр отримала завдання зайняти Савур-Могилу та розставити там гаубиці. Однак, виконати це завдання не вдалось. Тоді ж 5-та рота 79-ї ОАЕМБр під командуванням майора Колейника отримала завдання взяти висоту під Дібрівкою та організувати переправу під Кожевнею. Дорогою до Маринівки підрозділ Колейника чув звуки бою на Савур-Могилі. Неподалік від кордону група Колейника зустрілась із полковником держприкордонслужби, який і провів групу до Кожевні. Діставшись Міусу, військові побачили, що через надто круті схили переправу навести не вийде. Проблему вдалось вирішити, коли танк відвалом зміг зрізати схил, але це забрало кілька годин часу. Під час наведення переправи по десантниках був відкритий вогонь із табору «Блакитні скелі» () під Дмитрівкою. Майор Колейник наказав розгорнути гаубичну батарею та розпочав придушення вогню супротивника. До другої половини дня переправа була наведена.
Після переправи РТГр Колейника через Міус група рушила вперед. Розвідку їй забезпечувала група спецпризначення 3 оп СпП під командуванням Юрія Коваленка на двох БТР. Неподалік Дібровки група виявила засідку супротивника, зав'язався бій. Загинув один спецпризначенець, восьмеро зазнали поранення, довелось викликати на допомогу два Мі-24, які завдали нищівного удару по бойовиках.
Для евакуації поранених та загиблого був викликаний Мі-8. Тоді вперше була помічена робота ПЗРК: був обстріляний штурмовик, який працював неподалік, але марно.
Десантники дістались Дібровки вже поночі, зайняли висоту 185, яка згодом стала відома як висота «Граніт» ().
Завдяки наведенню переправи та створення опорних пунктів на панівних висотах стало можливим перекидати через цей вузол війська й техніку вздовж державного кордону. При проході колон, при виникненні вогневого контакту із супротивником у підрозділів, що перебували на висотах, вже були визначені планові цілі для артилерії, були організовані мобільні групи для підтримки колон.
За даними російської сторони, Степанівка була захоплена проросійськими формуваннями 15 липня 2014 року.
Деблокада Сектора Д Українське командування розробило план деблокади Сектора Д — взяття Степанівки і Никифорового мало розблокувати підрозділи 24 ОМБр, 72 ОМБр, 79 ОАеМБр та українських прикордонників, що впродовж тижнів перебували під обстрілами зі сторони РФ, і були відрізані силами проросійських формувань укріпленнями в районі Савур-Могили і навколишніх населених пунктів.ТИЖДЕНЬ.UA «Іловайськ. Частина І. Невиправдні сподівання на перемогу»: Крізь отвір, проламаний контрактниками спочатку під селом Степанівкою, а потім — під Нікіфорове, почали виходити зі сходу «окруженці»
28 липня колона техніки 1-ї батальйонно-тактичної групи 30 ОМБр рухалась в напрямі Савур-Могили. Під селом Степанівка БМП в голові колони підірвалась на міні і згоріла. Вояків, що сиділи на броні, порозкидало вибухом. Сергій Лебединський зумів вибратися живим із БМП. Колону військових сильно обстріляли, і вона відступила.
30 липня, виконуючи бойове завдання, група солдатів 30-ї бригади на 2-х машинах МТЛБ потрапила у засідку терористів між селами Степанівка та Дмитрівка Шахтарського району. Олександр Іваненко з численними осколковими пораненнями потрапив у полон.
1—5 серпня 2014 р. проведено успішну операцію з взяття села. Операція здійснювалася силами 1-го батальйону 30 ОМБр, батальйону 25 ОПДБр та батальйону 95 ОАеМБр. Звільнені з оточення підрозділи 24-ї механізованої, 72-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригад вирушили до пункту постійної дислокації поза зоною проведення АТО.ТИЖДЕНЬ.UA «Іловайськ. Частина І. Невиправдні сподівання на перемогу»: Прямо в полі ці мобілізовані солдати покинули свою бойову техніку: десятки САУ, танків, броньових машин…. Навіть з відкритими люками. І поїхали собі додому. Батальйон 95 ОАеМБр вирушив у рейд на схід, батальйон 25 ОПДБр з боями попрямував на північ через Шахтарськ, а 30 ОМБр встановила мережу блок-постів та опорних пунктів від Степанівки до Боково-Платове.
Утримання 6 серпня під час бою на 43-му блокпосту під селом Степанівка загинуло 4 українських бійців. Повідомлялося про смерть 4 осіб зі сторони проросійських сил.
6 серпня 2014 року командир роти капітан Денис Бочаров отримав завдання вирушити на перехрестя між Побєдою і Степанівкою, «зачистити» територію від бойовиків, зайняти висоту і забезпечити на цій ділянці коридор для українських військових підрозділів, які виходили з оточення вздовж кордону. Бійці під командуванням капітана Бочарова виїхали на трьох БТРах, зупинилися за 600 м від перехрестя, раптом збоку виїхав БТР противника і відкрив по них вогонь з великокаліберного кулемета. Командир дістав кульове поранення у живіт, помер дорогою до шпиталю. Командування взяв на себе молодий лейтенант командир взводу Михайло Кірдан, перехрестя було взяте під контроль, на допомогу підійшов танк. За кілька годин почався обстріл з «Градів», але нікого не зачепило. А вже на світанку посунула піхота противника з БТРом. Атаку було відбито, завдання виконане. Вихід основних сил з оточення відбувся 7 серпня.
Внаслідок цього на базі біля села Сонцеве, що неподалік річки Кальміус під Староласпою, залишилося до 40 одиниць рухомої техніки. За даними Юрія Бутусова, техніка належала 3-му батальйону 30 ОМБр та роті 72 ОМБр, які забезпечували прорив до оточених на кордоні українських підрозділів. За даними ж Ярослава Тинченка, покинута біля Сонцеве техніка належала підрозділам, які до того тижнями знаходилися у оточенні в «Ізваринському котлі».
Штаб сектора «Д» перекинув наявні сили для вирівняння ситуації, і більшу частину покинутих бойових машин вдалося евакуювати.
1 серпня проросійські сили захопили Торез, який на короткий час взяли під контроль українські сили.
3 серпня ще десять російських танків були переміщені на територію України. Того ж дня поблизу Сніжного і Тореза українські військові остаточно знищили сепаратистські частини, що діяли на кордоні між Луганською та Донецькою областями.
Вторгнення російських регулярних військ
10—11 серпня 2014 року Степанівка зазнала масштабних руйнувань під масованим вогнем із території Росії батареями РСЗВ «Град». Під час артпідготовки 11 серпня українські підрозділи зазнали втрат — загинули 5 солдатів 30-ї бригади.
Починаючи з 11 серпня, позиції 3-го батальйону під Степанівкою Шахтарського району зазнавали нищівних артилерійських ударів з Росії. Військові ховались у випадкових укриттях — більша частина техніки була знищена. Почалося масове дезертирство мобілізованих солдатів. У ніч із 12 на 13 вересня з'явилося повідомлення про 50 танків, які наступають на Маринівку та Степанівку із російського боку.
12 серпня на блокпост лейтенанта Абрамовича відійшли 1 танк і 2 БМП з сусіднього блокпоста. Із штабом зв'язатися не вдалося. Після «наради лейтенантів» вирішили прориватися до своїх на Міусинськ, куди й прибули. Старший лейтенант, що керував у Міусинську, наказав повернутися на висоту та захищати тил бригади. Після зайняття попередньої позиції побачили, як з півдня почався обстріл «Градами», проте ракети пролетіли далі. Почала стріляти ворожа артилерія. Запросивши в штабу артилерійську допомогу, почули відповідь: «Снарядів немає». Незабаром на блокпост вийшли 4 танки, перший з яких був Т-64 з білими смугами, як в українських, з другого напрямку наступала піхота проросійських сил. Після перших пострілів у одного танка заклинило гармату, на той час уже були підбиті 2 БМП. Абрамович наказав підлеглим відходити, сам лишився прикривати відступ. Танк Т-64, екіпаж якого: старший лейтенант Артем Абрамович — командир танку, сержант Ярослав Антонюк — механік-водій, та солдат Петро Барбух — навідник, вступив у двобій з російським Т-72. У двобої танки таранили один одного. Український екіпаж відтоді вважався зниклим безвісти. У бою було знищено 2 танки Т-72, українські сили втратили Т-64 — Абрамович, Антонюк, Барбух та БМП-2 — загинули прапорщик Дмитро Руденко та сержант Богдан Луцько. Група, яку прикривав екіпаж Абрамовича, дісталася до Міусинська. Більшість учасників бою залишилися живими та повернулися додому.
Внаслідок артилерійських ударів й танкової атаки, 3-й батальйон, не маючи можливості відновити резерви (із сектора Д вже були виведені 24-та, 72-га, 79-та й 95-та бригади), здійснив доволі безладний та невпорядкований відхід.