Церква Святого Михайла ( або ) — оттонська, до-романська церква в місті Гільдесгайм (Німеччина). До Реформації вона була монастирською церквою однойменного бенедиктинського абатства. З 1985 року вона разом з Гільдесгаймським собором включена до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Історія Єпископ Бернвард Гільдесгаймський після вступу на посаду 993 року повелів звести каплицю на пагорбі на північ від Соборного пагорбу у Гільдесгаймі. Цю каплицю він освятив 10 вересня 996 року на честь Святого Хреста, частинку якого йому подарував імператор Оттон III. У заповіті без дати він подарував пробсту та клерикам, які поселилися в Гільдесгаймі, численні речі, у тому числі і свою приватну церкву у Бургштеммен. Протягом всього свого перебування єпископом Бернвард розширював абатство і перетворив його у великий бенедиктинський монастир, якому і заповів у своєму другому заповіті від 01 листопада 1019 всі свої володіння.
Кам'яний блок у південно-західній сходовій вежі з 1010 року вважається одним з 12 наріжних каменів монастирської церкви. Бернвард визначив західну крипту цієї церкви як місце свого поховання і постійної молитви за нього і назвав його на честь «супровідника мертвих» Майкл. Крипта була освячена ним на день Архангела Михайла (29 вересня) 1015. Бернвард помер 20 лютого 1022 року у монастирі Св. Михайла і був похований у крипті. Освячення церкви відбулося на день Св. Михайла 1033 року наступником Бернварда Годехардом.
Науковці дискутують, який внесок сам Бернвард вніс як архітектор. Єдність полягає в тому, що вклад Бернварда у будівництво церкви Святого Михайла далеко виходив за рамки замовника та будівельника. Істориком будівництва Хартвігом Безелером він був названий Architectus sapiens (по аналогії з 1 Кор. 1,13), «духовним Творцем простору думки»Hans Roggenkamp: Mass und Zahl. In: Hartwig Beseler, Hans Roggenkamp: Die Michaeliskirche in Hildesheim. Gebr. Mann Verlag, Berlin 1954, S. 148.. Ймовірно він відповідав за концепцію (dispositio). Виконавчим архітектором, досвідченим будівельником, відповідальним за будівництво (constructio) часто називають Годерама, першого настоятеля (1022—1030) монастиря Святого Михайла. Обидва орієнтувались на принципи Боеція і особливо Вітрувія, які він виклав у творі «Про архітектуру»Hans Roggenkamp: Mass und Zahl. In: Hartwig Beseler, Hans Roggenkamp: Die Michaeliskirche in Hildesheim. Gebr. Mann Verlag, Berlin 1954, S. 147—150..
Частина досліджень виходить з того, що бронзові двері, які вже з 1035 року були встановлені у Гільдесгаймському соборі, спочатку призначались для церкви Св. Михайла, оскільки їх напис свідчить, що її засновник Бервард в 1015 році приніс їх у «храм Ангелів» (templum angelicum). Це припущення отримало новий поштовх завдяки спостереженням з історії релігії, згідно з якими, templum angelicum є літургійною назвою престольного свята Св. Михайла. У церкві Св. Михайла бронзові двері ймовірно були встановлені у південному бічному вівтарі на вході поруч з західною сходовою вежею, де — не далеко від наріжного каменя — також були знайдені залишки фундаменту вестибюляGallistl 2007/2008, S. 65f; Tschan, Bd. 2, S. 415–419; Bd. 3, Abb. 252–255. Іншим можливим місцем початкового встановлення дверей є західний вхід в склеп (крипту), де радіолокаційні дослідження квітня 2007 року виявили масивне порушення структури шириною 250 см (ширина бронзових дверей становить 227 см): сучасний західний портал мабуть спочатку не існувавOveresch/Günther, S. 201–204 und Fig. 33
Щодо бернвардської Колони Христа, яка була перенесена у собор на початку 19 століття, точно відомо, що раніше вона стояла раніше у східній частині церкви Святого Михайла за хрестовим вівтарем. Її місце під тріумфальною аркоюLit. було підтверджено при розкопках 2006 рокуHarenberg, in: Lit. Christiane Segers-Glocke, S. 153. Велике бронзове розп'яття згори цієї вівтарної колони було 1544 року повалено та розплавлене іконоборцями. На час реконструкції собору Св. Марії (30.09.2009-серпень 2014), колону було тимчасово повернуто до церкви Святого Михайла; вона була розміщена у південно-східній частині поперечного нефа.
Іконографія та зміст біблійних зображень на рельєфах Бернвардських колони і дверей тісно пов'язані.
Велика колісна люстра Бернварда, яка колись висіла над хрестовим вівтарем перед колоною Христа, була зруйнована при будівельних роботах 1662 року.
Уже в 1034 році в церкві сталася пожежа. Після проведення ремонтних робіт 1035 року відбулося повторне освячення, що було повторено і в 1186 році після чергової пожежі та реконструкції (у тому числі відновлення майже всіх колон продольного нефа) при єпископі Аделогу. Між 1171 та 1190 були створені варті уваги капітелі. Головним літургійним свідченням того часу є Сакраментарій Ратманна 1159 року. Одна з його мініатюр, де Бернвард та Архангел Михайло показані одного зросту, є свідченням, що ченці в богослужінні вшановували засновника монастиря ще до його канонізації як святого.
1192 року Бервард був зарахований до лику святих. З 1194 по 1197 з'явилися керамічні рельєфи на бар'єрах ангельських хорів біля входу в крипту. Розписана дерев'яна стеля у продольному нефі з'явилась близько 1230 року. 1250 року був відбудований клуатр, який поєднував церкву зі старою каплицею в абатстві, що використовувалась до будівництва церкви Святого Михайла.
12 лютого 1542 року церква Святого Михайла була після наступу Реформації в Гільдесгайм стала євангелічно-лютеранською приходською церквою. Але бенедиктинський монастир продовжував існувати аж до секуляризації 1803 року і міг використовувати для служб «малу церкву Святого Михайла» в клуатрі та крипту Бернварда. Крипта і досі є католицькою. Церква Святого Михайла є однією з 65 сумісних церков у Німеччині.
Ченці-бенедиктинці мали господарства і двори у населених пунктах навколо Гільдесгайму. Наприклад, існував десятинний двір монастиря у Гронау (Ляйне); з 1648 р. адміністратором цього двору назначався священникMargret Zimmermann, Hans Kensche: Burgen und Schlösser im Hildesheimer Land. Verlag Lax Hildesheim, S. 56..
1650 року східна апсида впала через будівельний недолік, що призвело до падіння східної вежі над середохрестям і часткового руйнування розписаної стелі. Через дванадцять років потому вимушено були знесені також західна вежа над середохрестям та південно-західний поперечний неф; при цьому були зруйновані бар'єри південних ангельських хорів. Східна башта була відбудована і отримала 1672 року бароковий купол.
У 1809 році церква була закрита і з моменту секуляризації в монастирі Святого Михайла розташовувася медичний заклад. Прихід переїхав в церкву Св. Мартіна (нині частина музею Рьомера-Пеліцеуса). Після фундаментальної реконструкції під керівництвом Вільгельма Конрада Хазе 1855—1857 року, прихід повернувся у церкву. З церкви Св. Мартіні парафіяни перенесли бронзи-купіль 1618 року, ретабло Св. Івана 1520 року і ботмерський епітаф 17-го століття, які і досі знаходяться в церкві.
Під час Другої світової війни церква Святого Михайла авіаударами по Гільдесгайму від 22 лютого, 3 березня і 14 березня 1945 року була спочатку пошкоджена, а під час останнього повітряного нальоту на місто 22 березня 1945 року — знищена вибуховими та фугасними бомбами. На щастя на той момент дерев'яна стеля та інші скарби мистецтва церкви були з ініціативи земського консерватора Герман Декерта вивезені і залишилися неушкодженими. Бар'єр ангельських хорів був прихований захисною стіною, і тому також вцілів. Після закінчення війни, починаючи з 1947 року почалася відбудова церкви на дороманських залишках за попередніми планами. 20 серпня 1950 року відбулося повторне освячення продольного нефа і західного поперечного нефа. Остаточно завершений і знову освячений храм був лише у 1960 році. У 1985 році церкву було включено до Світової спадщини ЮНЕСКО, разом з собором Святої Марії, скарбницею собору і Тисячолітньою шипшиною біля собору.
У 1999 році церква отримала новий орган. Виробник органів Геральд Вьоль розміщені інструмент так, що він придатний для виконання органних творів і часів бароко, і часів романтизму, повернутий на 45 градусів під південною аркою західного перетину.
З 2005 по 2010 рік інтер'єр церкви Святого Михайла був повністю реставрований. В ході цієї роботи з лютого по червень 2006 р. в церкві були проведені археологічні дослідженнядетально про розкопки: Christiane Segers-Glocke (Hrsg.): St. Michael in Hildesheim: Forschungsergebnisse zur bauarchäologischen Untersuchung im Jahr 2006. При оновленні підлоги вона була опущена приблизно на 15-18 сантиметрів. Церква і крипта тепер знову мають початковий єдиний рівень підлоги і знову пов'язані через два проходи. Надгробні плити 14-го ст., які раніше стояли у дверній проймі до крипти, знайшли нове місце на високому хорі над криптою. Сусідню до крипти ризницю спільно використовують католицька спільнота Магдалини і лютеранська церква Святого Михайла в рамках добросусідського екуменізму. Вівтарний простір на сході у грудні 2008 року отримав релігійні предмети роботи Томаса Дуттенхефера (розп'яття, вівтар, амвон і лекторій).
Архітектура
Церква Святого Михайла є одним з найбільш значних збережених церков в оттонському, тобто дороманському, архітектурному стилі.
Загальна будівля і окремі нові форми отримали свободу і незалежність від античної, раннєхристиянської візантійської, а також каролінзької традицій. Вигляд церкви в цілому демонструє строгий кубічний порядок, який створює враження архаїчної потужності. Поверховий план показує повний баланс східного і західного крила. Групам апсиди і нави на сході відповідає аналогічна група на заході.
За формою це двохорова базиліка з двома навами і квадратною вежею над кожним середохрестям. Кожен з поперечних нефів закінчується з обох боків сходовими вежами, восьмикутними в нижній частині та круглими — у верхній частині (від початку схилу даху). На перший погляд здається, що вся конструкція заснована на геометричній концепції з однакових за розміром квадратів, при якій квадрат середохрестя був взятий основною одиницею для всієї конструкції, а решта будівлі створена у пропорції до нього. У чотирьох поперечних нефах цей квадрат використовується один раз, в центральному нефі три рази, і у західному хорі між поперечним нефом і апсидою — ще раз. Але насправді в будівлі використана непомітна сітка регулярних багатокутників та платонових тіл, що не видно неозброєному оку, але викривається при вимірах і обчисленнях; необхідні математичні знання в Оттонській імперії були відсутні, тому існує припущення, що розрахунки проводив візантійський математик при дворі імператриці Феофано, яка походила з Візантії.Overesch/Günter, 7. У геометричних виконаннях декількох структурних елементів вбачаються цифри, які відображають богословські аспекти відповідно середньовічній символіці чисел.Manfred Overesch, Alfhart Günther: Himmlisches Jerusalem in Hildesheim — St. Michael und das Geheimnis der sakralen Mathematik vor 1000 Jahren, 2009, S. 99
Зовнішня конструкція показує повний баланс вертикальних (групи веж) і горизонтальних елементів будівлі (центральний неф, поперечні нефи). Статичну замкнутість системи створюють два збалансовані групи веж, кубоїдна центральна вежа з пірамідальним дахом і сходові вежі на сході і на заході, які надійно обмежують рух продольного нефа. Стрілчасті вікна у південній наві були додані в часи готики.
Інтер'єр обмежується дерев'яною пласкою стелею 13-го століття, на якій зображено родовід Ісуса Христа. Стіна є площиною, яку прорізають вікна з круглими арками. Вузький карниз відокремлює аркади від високої стіни. Не виходячи за площину стіни, у традиційній для Нижньої Саксонії зміні колон, чергуються дві колони і один стовп. Обидва середохрестя на сході і заході виділені по всіх чотирьох сторонах потужними круглими арками однакової висоти, завданням яких є з одного боку надати можливість огляду внутрішнього простору, з іншого боку, нести вагу важких веж над середохрестям. Чистому величезному внутрішньому простору відповідає відсутність прикрас на окремих конструктивних елементах.