Література Стародавнього Єгипту — література написана єгипетською мовою від періоду фараонів Стародавнього Єгипту до кінця римського панування. Разом із шумерською літературою її вважають найдавнішою літературою світу..

Писемність у Стародавньому Єгипті — ієрогліфічна та ієратична — вперше з’явилася наприкінці 4-го тисячоліття до нашої ери, у пізню фазу додинастичного Єгипту. За часів Стародавнього царства (XXVI—XXII ст. до н. е.) в літературі існували такі жанри: похоронні тексти, епістоли та листи, гімни та поезія, а також пам’ятні автобіографічні тексти, що описували кар’єру видатних чиновників. Лише на початку Середнього царства (XXI—XVII ст. до н. е.) з'явилася оповідна література. Це була «революція засобів», яка, зі слів Річарда Б. Паркінсона, стала наслідком піднесення інтелектуального класу писарів, нових здатностей культури реагувати на індивідуальність, небаченого рівня грамотності та ширшого доступу до письмового матеріалу.. Отже, літературна творчість майже без винятків була заняттям елітарного класу писарів, що працювали в урядових установах і при дворі володаря-фараона. Водночас серед сучасних дослідників немає повного консенсусу щодо того, якою мірою давньоєгипетська література залежала від соціально-політичного устрою царських дворів.

Середньоєгипетська мова — розмовна мова Середнього царства — стала за часів Нового царства ((XVI—XI ст. до н. е.), коли вперше з'явилися тексти, написані народною новоєгипетською мовою. Писарі Нового царства канонізували та переписали багато літературних текстів, написаних середньоєгипетською мовою, сфера вжитку якої тоді вже звузилась до читання вголос священних ієрогліфічних текстів. Деякі жанри літератури Середнього царства, як-от «» та , зберегли популярність у Новому царстві, хоча жанр пророчих текстів відродився лише за часів Птолемеїв (IV—I ст. до н. е.). Серед найвідоміших оповідань — «» та «», а серед важливих дидактичних творів — «» та «». У добу Нового царства поширення, як окремого літературного жанру, набуло написання пам’ятних графіті на стінах храмів і гробниць, хоча в них часто вживалися шаблонні вирази, подібні до інших жанрів. Тільки в деяких жанрах заведено було вказувати справжнє ім'я автора, тоді як «повчання» писали під псевдонімами й хибно приписували видатним історичним діячам.

Давньоєгипетська література збереглася на різноманітних носіях: сувоях і пакунках з папірусу, вапнякових або керамічних остраках, дерев’яних дощечках для письма, монументальних кам’яних спорудах та саркофагах. Відомі нині тексти, що їх розкопали археологи, становлять лише невелику частину колишнього давньоєгипетського літературного корпусу. Вологий клімат заплав Нілу не сприяв збереженню папірусів і чорнильних написів, натомість у сухих пустельних околицях єгипетської цивілізації було відкрито приховані сховища літературних текстів, що тисячоліттями пролежали під пісками.

Стилі письма, засоби написання та мови

Ієрогліфіка, ієратика та демотика

Станом на початок Раннього царства, наприкінці IV тисячоліття до нашої ери, ієрогліфіка та її курсивна форма — ієратика — вже були добре усталеними системами письма; ; ; .. Єгипетські ієрогліфи являли собою невеликі зображення природних об’єктів; ; .. Наприклад, ієрогліф, що позначав дверний засув і вимовлявся se, передавав звук s. У поєднанні зі ще одним або кількома ієрогліфами він міг утворювати звукове написання слів, що виражали абстрактні поняття, як-от «смуток», «щастя», «краса» чи «зло»; for similar examples, see Allen (2000: 3) and Erman (2005: xxxv-xxxvi).. На Палеті Нармера, датованій близько 3100 року до н.е. в останній фазі додинастичного Єгипту, для написання імені царя Нармера використано поєднання ієрогліфів, що означають: «сом» і «долото»; ; ..

Єгиптяни називали ієрогліфи «словами бога» й застосовували їх для піднесених цілей, зокрема для спілкування з божествами та духами небіжчиків через ; ; ; .. Кожне ієрогліфічне слово не лише позначало певний предмет, а й утілювало його сутність, визнаючи його божественне походження й призначене місце в більшому космосі. Під час спеціальних ритуалів, як-от спалення ладану, жерці відкривали можливість духам і богам «читати» ієрогліфи, що прикрашали поверхні храмів.. У поховальних текстах Дванадцятої та наступних династій, єгиптяни вірили, що спотворення і навіть пропуск певних ієрогліфів може мати наслідки — як сприятливі, так і шкідливі — для померлого, чия душа покладається на тексти як на джерело живлення в потойбічному світі; .. Спотворення ієрогліфа, що зображував отруйну змію чи іншу небезпечну тварину, вважалося способом усунути потенційну загрозу. Натомість, вилучення всіх ієрогліфів, що зображали ім'я померлого, позбавляло його душу здатності читати поховальні тексти і прирікало її на безживне існування.

Ієратика — це спрощена, скорописна форма єгипетських ієрогліфів; ; ; .. Подібно до ієрогліфів, ієратикою писали священні та релігійні тексти. На I тисячоліття до нашої ери каліграфічна ієратика стала основним стилем письма, яким користувалися для поховальних папірусів і храмових сувоїв.. Якщо писання ієрогліфами вимагало граничної точності та обережності, то ієратичним курсивом можна було писати набагато швидше, тому він був практичнішим для писарів. Насамперед це був скорописний стиль для запису нецарських, немонументальних і менш офіційних текстів — як-от приватних листів, юридичних документів, віршів, податкових звітів, медичних текстів, математичних трактатів та ; ; ; ; .. Існувало два стилі ієратики: перший, більш каліграфічний, призначався переважно для урядових звітів і літературних рукописів, другий — для неофіційних звітів і листів; ..

На середину I тисячоліття до нашої ери царські, монументальні, релігійні та похоронні тексти все ще писали ієрогліфами та ієратичним письмом, тоді як для неофіційних, повсякденних записів використовували ще більш скорописний стиль — демотичне письмо. Останнім письмом, яким користувалися стародавні єгиптяни, стала коптська абетка — адаптована версія грецької. Коптська абетка утвердилася як стандарт у IV столітті нашої ери, коли християнство стало державною релігією в усій Римській імперії; ієрогліфи було відкинуто як ідолопоклонницькі образи язичницької традиції, непридатні для запису біблійного канону..

Письмове приладдя та матеріали

Єгипетську літературу створювали на різних носіях. Поруч із різцем, потрібним для висічення написів на камені, головним письмовим знаряддям Стародавнього Єгипту була — стебло очерету з розім’ятим кінцем, схожим на пензлик; .. Очеретяні ручки вмочували в чорний (вуглецевий) та червоний (вохровий) пігменти й писали ними на сувоях папірусу — тонкого матеріалу, виготовленого зі склеєних хрест-навхрест смужок стебел рослини Cyperus papyrus, — а також на невеликих керамічних черепках або вапнякових скалках, знаних як остраки; ; ; ; .. Вважають, що папірусні сувої були доволі дорогими, адже багато з них є палімпсестами — рукописами, з яких стерто або зіскоблено старіший текст, щоб звільнити місце для нового.. Це явище, разом із практикою відривання частин від папірусних документів для створення менших листів, свідчить про сезонний дефіцит папірусу, спричинений обмеженим періодом росту рослини Cyperus papyrus. Цим також пояснюється часте використання остраків та вапнякових скалок як письмових носіїв для коротших текстів.. Крім каменю, керамічних остраків і папірусу, для письма ще застосовували дерево, слонову кістку та гіпс; ; see also for a wooden writing board example..

На початку римського періоду на зміну традиційній єгипетській очеретяній ручці прийшов головний письмовий інструмент — коротша і товстіша очеретяна ручка з розщепленим пером.. Так само відмовилися й від давніх єгипетських пігментів на користь грецьких чорнил на основі свинцю. Використання греко-римського письмового приладдя вплинуло на єгипетський почерк: ієратичні знаки стали ширше розташованими, набули округліших рис і точнішої кутової форми.

Збереження письмових матеріалів Підземні єгипетські гробниці, зведені в пустелі, забезпечують, мабуть, найбільш захищене середовище для збереження папірусних документів. Наприклад, добре збереглося багато похоронних папірусів «Книги мертвих», які клали до гробниць, щоб вони служили путівниками в загробному житті для душ померлих мешканців. Однак, класти в похоронні камери нерелігійні папіруси було заведено лише наприкінці Середнього царства та в першій половині Нового царства. Тож більшість добре збережених літературних папірусів припадає саме на цей період..

Більшість поселень Стародавнього Єгипту лежали на алювіальних землях заплави Нілу, де вологе довкілля не сприяло збереженню папірусів. Археологи натомість виявили значно більше папірусних документів у пустельних поселеннях, розташованих на підвищеннях над заплавою; ., і в поселеннях без іригаційних споруд, таких як Елефантина, і ..

Тексти, створені на довговічніших матеріалах, також часто не збереглися. Камені з написами часто повторно використовували як будівельний матеріал, а чорнила на керамічних остраках збереглися лише в сухому кліматі.. Якщо сувої та пакунки з папірусу зазвичай зберігали в коробках, то остраки, навпаки, викидали до сміттєвих ям. Одну таку яму випадково виявили в селі епохи Рамесидів — Дейр-ель-Медіна, де знайдено більшість відомих приватних листів на остраках. Серед знайдених там документів: листи, гімни, оповідання, рецепти, квитанції та заповіти.. порівнює цю археологічну знахідку з сучасним звалищем або контейнером для сміття. Вона зазначає, що жителі Дейр-ель-Медіни були неймовірно грамотними за мірками стародавнього Єгипту, і попереджає, що такі знахідки трапляються лише «...у виняткових обставинах і за особливих умов»; see also ..

Джон В. Тейт підкреслює: «Єгипетські матеріали збереглися вкрай нерівномірно ...і в часовому, і в просторовому сенсі». Наприклад, якщо в дельті Нілу збереглася лише мізерна кількість письмового матеріалу з усіх періодів, то в західних Фівах доби їхнього розквіту такого матеріалу збереглося більш ніж досить. Він зазначає, що якщо одні тексти неодноразово переписували, то інші дійшли лише в одному примірнику. Наприклад, від часів Середнього царства збереглася лише одна повна копія «»; see also .. Однак фрагменти цього твору трапляються і на остраках періоду Нового царства.. Багато інших літературних творів дійшли лише уривками або у вигляді неповних копій утрачених оригіналів; ..

Класична, середня, пізня та демотична єгипетські мови

Хоча письмо з’явилося ще наприкінці 4-го тисячоліття до нашої ери, спочатку його використовували лише для коротких імен і написів. Зв’язані тексти почали з’являтися лише близько 2600 року до н. е., на початку періоду Стародавнього царства.. Саме тоді розпочалася перша відома фаза розвитку єгипетської мови — староєгипетська. Вона залишалася розмовною мовою приблизно до 2100 року до н.е., коли на початку Середнього царства розвинулася в середньоєгипетську. Якщо середньоєгипетська мова була тісно споріднена зі староєгипетською, то новоєгипетська вже істотно відрізнялася від них за граматичною структурою. Як народна мова новоєгипетська, ймовірно, з’явилася ще 1600 року до н.е., але як письмова мова утвердилася лише близько 1300 року до н.е. в Амарнський період Нового царства; ; .. До VII століття до н.е. новоєгипетська вже поступово розвинулася в демотичну, і хоча демотика залишалася розмовною до V століття нашої ери, починаючи з I століття н.е. її поступово витіснила коптська мова; ..

Поряд з ієрогліфами ієратику використовували для записів староєгипетською та середньоєгипетською мовами, а згодом вона стала основним письмом новоєгипетської мови.. У період Нового царства і протягом решти історії Стародавнього Єгипту середньоєгипетська мова мала статус — її зазвичай використовували, щоб читати та писати ієрогліфами; ; ; ., а усно — для урочистих жанрів літератури: історичних хронік, надгробних саможиттєписів, гімнів та поховальних заклять; ; .. Однак, у пізніші періоди твори Середнього царства, написані середньоєгипетською, переписували ще й ієратичним письмом..