Давньоправославний період в історії Почаївського монастиря — період Православ'я в історії Почаївського монастиря від його утворення до початку XVIII століття, коли він перейшов до греко-католиків.
Зародження обителі Достовірних відомостей про створення Почаївського монастиря немає. Відомості про перші сторіччя існування монастиря складалися на базі легенд. Утворення на території сучасного міста Почаїв православного монастиря, що потім переріс у лавру, дослідники звикли пов'язувати з двома основними версіями — «Дотатарською» і «Татарською», тобто що монастир вперше заснували ще до Монголо-татарської навали на Русь, або під час неї.
Дотатарська версія
З давнього часу існують різні перекази, що Почаївський монастир утворився до монголо-татарської навали. Ця версія базується на тому, що в Архіві Почаївської Лаври переховувався рукописний твір «Monastyr Skit», написаний польською мовою і датований 1732 роком. Власне цей рукопис і записав давні народні передання про початок Почаївського монастиря. На жаль, зміст цього твору зовсім маловідомий, і сам твір не надрукований.
«Манастир Скит» розповідає, що наприкінці XII століття, жив біля Почаївської Гори побожний муж Туркул, який сильно любив монастирі, не раз бачив видіння, у сні йому являлася Божа Мати. Він сильно полюбив Почаївську Гору; можливо, що це був монах келліот. Близько 1213 року прибув до Туркула чернець з Афону на ім'я отець Мефодій, глибокий старець, якому він усе розповів про свої видіння Божої Матері, показав і всю гору з околицями. Отець Мефодій зрозумів, що це Божа Мати Сама обрала Собі місце перебування на Волині, на Почаївській Горі, і що тут таки треба поставити монастир, і вирішив залишити на Почаївській Горі якусь побожну пам'ятку. Він вибрав на Горі високу липу, очистив її стовбур від кори, вигладив, — і намалював на ній Образа Божої Матері так, як Вона явилася у сні Туркулу. Мефодій багато розповідав про Святу Гору Афон, яку Пречиста Діва обрала Собі за Своє улюблене місце перебування і праці. Туркул сильно захопився цим і вирішив також Почаївську Гору присвятити Божій Матері. Пізніше Мефодій повернувся на Афон, а захоплений духом Туркул подався на Схід, де скрізь розповідав про свої видіння Божої Матері та про красу Почаївської Гори. Врешті Туркул прибув на Афон до отця Мефодія. Після тривалого перебування на Афоні Туркул вмовив отця Мефодія повернутися на Почаївську Гору і заснувати там монастир, щоб просвітити весь Волинський край. 1219 року вони обоє повернулися з Афону і почали будувати монастир на Почаївській Горі, взявши для цього 12 будівничих. Монастир незабаром був побудований і біля них згуртувалися й інші ченці зі Сходу. 1220 року невеликий монастир-скит був закінчений, а біля нього були побудовані й окремі оселі-келії для нових монахів пустельників. Того ж 1220 року отець Мефодій освятив нову Церкву на честь Святого Переображення.
Це був пустельножительний монастир, — монахи не жили разом, а кожен провадив своє окреме життя. У число пустельників зголосилися 12 будівничих та ще кілька інших. Настоятелем монастиря став отець Мефодій. Він був добре освічений монах, писав тлумачення Євангелія, тобто склав так зване «Учительне Євангеліє». При монастирі він відкрив школу і зібрав багато рукописних книжок. Монахи та віряни любили отця Мефодія й духовно навчалися від нього. Засновник Почаївського монастиря дожив до глибокої старості і почив 1228 року у віці 137 років. На його могилі був великий камінь з написом: «Зде лежить возобновитель й страж міста Святаго». За отця Мефодія на Почаївській Горі було 25 ченців пустельників. Але пізніше цей монастир став занепадати, бо час був тяжкий та неспокійний. Проте він ще довго існував, як монастир пустинножитний, і таким дожив аж до кінця XVI століття, коли був відновлений уже на інших основах, — як монастир спільножитний.
Це найстаріше оповідання про початки Почаївського монастиря, як подає його рукописна книга 1732 року «Manastyr Skit». Крім рукопису засвідчити про заснування Почаївського монастиря саме святим Мефодієм може ще його велике народне почитання на Волині і в самому монастирі як першого його намісника. Можливо святий Мефодій був русином або мав таке родство, бо з Афону часто таких благословляли в русинських монастирях, щоб ті йшли і засновували нові монастирі в самій Русі, освічуючи там народ. Пізніше настала зовсім інша ідеологія монастирського життя — спільножитна, і згідно з цією ідеологією перебудувався і Почаївський монастир. І вже був пов'язаний більше з Києвом, яким описують його інші історичні пам'ятки.
Грамота 1213 року Також, на підтвердження існування монастиря в до татарський період, протоієрей М. Трипольський у своїй праці 1879 року «Историческія изслєдованія» подає акт від 11 лютого 1213 року, яким воєвода Михайло Центер та його дружина Єлена дарують Почаївському монастереві десять волоків землі та хутір Комнату. Ось цей акт, що зветься «Дипломатом», тобто грамотою: «Во імя Отца, Сина і Святаго Духа, Тройца Єдиносущная і Нерозділимая. Се аз, раб Владиці моєму Господу Богу і Спасу нашему Іс. Хс., троіческій поклонник Міхаіл Центер, Воєвода, Божією Мило-стію господар землі власнои на Горі чуда Пресвятои Діви Маріи — Поча… — Діва… і супруга Єлена Міхаіла Центер дали і потвердили сему манастирю … десять волоков с лісом і хотар К о мн а т а, десять домов с млини на рікі і з чотири пасіки с пчели і с весь приход, і да поставлят от седа напред молебници наши калугери»Амвросий (Лотоцкий). Сказание историческое о Почаевской Успенской лавре. Почаев, 1886. С. 5.. З тим, протоієрей М. Трипольський не вказав, звідки він узяв цю грамоту, тому важко аналізувати її. Пізніший дослідник монастиря священник Володимир Зелінський вважав з цього приводу: «Можливо, що цей диплом (грамота) зовсім не відноситься до Почаївського монастиря. Скоріше це акт для якогось волоського монастиря, тоді стане ясним слово „воєвода“, а „власнои“ може це „Волоської“ Землі, тоді й слово „хотар“, що таке часте по молдавських грамотах (наше хутор) буде на місці, як і слово калугери — ченці. Ось через це все не можна цього сильно попсутого акта легко прийняти за дійсного. Хоч тут згадується хутір Комната, — він недалеко від Почаєва»Владимир Зелинский, священник. «Объятия Отча. Очерки по истории Почаевской Лавры». Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2000..
Татарська версія Утворення на території сучасного міста Почаїв православного монастиря, що потім переріс у лавру, дослідники також звикли ототожнювати з Монголо-татарською навалою, бо за одною з легенд, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які близько 1240 року втекли від нападу татар на Київ і яких могли для цього спеціально благословити. Так, наприклад, деякі дослідники пов'язують заснування Почаївського монастиря з священномучеником Лукіаном, що не тільки жив в часи розорення монголами Києва, але і постраждав від них близько 1240 року. За словами преосвященного Філарета Чернігівського: «як один із пресвітерів Лаври він же, може бути, і благословив їх в дорогу, коли ті збиралися залишити Київ разом з іншими отцями, що втікли від меча ворожого». Переселенню монахів з Києва на волинську землю могло також сприяти й те, що після монголо-татарської навали південна Волинь входила до складу Галицько-Волинського князівства, яке в ті часи переживало період найбільшого розквіту. Також є такі факти, що підтверджують переселення монахів в цю місцевість саме з Києво-печерського монастиря: велике почитання саме Києво-Печерських святих, запозичення уставу і церковного розпіву саме з Києво-печерського монастиря.
Взагалі Почаївське монастирське передання, записане вже в монастирському творі «Почаївська Гора» 1742 року польською мовою, відносить початок Почаївського монастиря на час по 1240 році. За ним, того ж року 6 грудня татари напали на Київ і сильно зруйнували його, і тоді саме з Києво-Печерського монастиря втекло кілька монахів на захід, на Волинь, і обрали собі для подальшого перебування затишну мальовничу Почаївську Гору. Приходили татари і на Волинь, на Кременець, але взяти його не змогли, і відступили. Деякі дослідники подають інший давній переказ, ніби в Києві над річкою Почайною був здавна монастир, якого татари 1240 року спалили. Монахи розбіглися, але частина їх подалася на Волинь, і осіла на Почаївській Горі, на яку вони перенесли і назву своєї річки, і назвали її Горою Почаївською. Але жодних джерельних підтверджень на таке передання нема.
Також, на підтвердження татарської версії Семен Антонович Жук, дослідник монастирського архіву в Почаєві, писав: «В рукописній книзі позовів з 1661 року, яка переховується в лаврському архіві в т. ІІ на 144 і слідуючих сторінках згадується, що ще до того часу існувала інша книга під назвою „Пам'ятники Почаївського монастиря“. Ця книга початки ченців на Почаївській горі відносить до 1240 року. На превеликий жаль у лаврській бібліотеці немає цього високовартісного пам'ятника»Жук С.: Короткий історичний нарис Почаївської Успінської Лаври, вид. Церква і Нарід, Крем'янець,1978. С. 3..
Походження назви Почаївського монастиря На рахунок походження назви Почаївський монастир є такі версії, як: від слова «поча» («болотисте місце», яке існує в окрузі Лаври)Ричков П., Луц В. Почаївська Свято-Успенська Лавра. Київ, 2000.. від слова «чаяніє»Огієнко І. І. Свята Почаївська лавра / І. І. Огієнко ; [упоряд., авт. передмови М. С. Тимошик]. — К. : Наша культура і наука, 2004.. Києво-печерські монахи дали назву новому місцю у пам'ять про річку Почайну, неподалік від якої стояв колись їх монастирВладимир Зелинский, священник. Объятия Отча. Очерки по истории Почаевской Лавры. Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2000.. За легендою монастир утворився на горі Почаївській саме після того, як на ній було явлення Божої Матері і утворення цілющого джерела від її стопи. І після того народ почав говорити: «Поча Діва творити чудеса». За думкою деяких дослідників, в живій розмовній мові «Діва» втратило початковий звук «д» і кінечний «а», і так із двох слів «Поча Діва» утворилося одне — ПочаівПротоієрей М. Трипольський «Волинська історико-археологічна збірка», 1896..
Початок монастиря Околиці Почаєва були вкриті густими лісами та яругами, і вони стали доброю обороною від татар степовиків. На Горі були природні сухі печери, в яких оселилися перші монахи. Сталих будинків тут довго не було. Але печери добре підходили для скитського монашого життя, тому перші монахи, зайнявши печери, жили як пустельники. Це їм могло нагадувати київські печери над Дніпром. Монахи жили спочатку в самих печерах через гарну придатність, бо були сухі, а пізніше поставили собі деякі дерев'яні будинки і дерев'яну Церкву. І вже значно пізніше, приблизно у XV столітті, на добровільні пожертви православних поставили собі муровану Успенську Церкву. Таким чином монаша обитель на Почаївській Горі постала давно, монахи жили пустельножитним життям у печерах.
Явлення Божої Матері