«Вале́нсія» () — іспанський футбольний клуб з Валенсії. Заснований 18 березня 1919 року. Один з найвідоміших і найсильніших клубів Іспанії.

Історія

Ранні роки Якщо порівнювати розвиток футболу у Валенсії, порівняно з Барселоною чи Мадридом, то можно побачити, що сучасний вигляд гри та команди в цілому тут устаткувалася набагато пізніше.

Так офіційною датою заснування клубу вважається 18 березня 1919 р. Засновниками того колективу були 2 ентузіаста — Октавіо Діас та Гонсало Медіне. Перші роки свого існування, Валенсія сприймалися глядачами в якості провінційної команди, що здатна конкурувати лише в регіональних чемпіонатах.

У 1920 р. команда дебютувала в чемпіонаті Леванту, де посіла 2-ге місце після «Іспанії». У травні 1923 р. «Валенсія» переїхала на новий стадіон — «Месталью», на якому грає і донині (до цього команда проводила домашні матчі на арені «Альхірос»). У тому ж році левантійці виграли регіональний чемпіонат, здобувши право грати в Кубку Іспанії (ісп. Copa del Rey). Тим не менш перший виступ вийшов невдалим: після перемоги 1:0 вдома, кажани програли хіхонському «Спортінгу» на виїзді 1:6 і 0:2 у третьому матчі на нейтральному полі в Ов'єдо (за правилами тих часів різниця м'ячів не мала значення і у випадку перемог двох різних команд відбувалося перегравання). В сезоні 1931-32 «Валенсія» дебютувала у вищому іспанському дивізіоні, завершивши сезон на 8 місці. Наступні 4 сезони перед початком Громадянської війни команда також провела в елітному дивізіоні, фінішуючи в середині турнірної таблиці.

Перші успіхи Сезон 1939—1940, перший після поновлення регулярного чемпіонату, «Валенсія» завершила на звичному восьмому місці, як і останній довоєнний сезон 1935—1936. Саме у цей час лідером левантійців став легендарний нападник Мундо. І вже наступного року команда під керівництвом Рамона Діаса зробила ривок вгору, посівши високе третє місце і вигравши перший трофей в історії — Кубок Іспанії (який тоді мав назву Кубок Генералисимуса). У фіналі завдяки дублю Мундо і голу Вісенте Асенсі «Валенсія» здолала барселонський «Еспаньйол» 3:1. А ще за рік команда перевершила це досягнення, ставши чемпіоном Іспанії сезону 1941—1942. При цьому Мундо став найкращим бомбардиром, забивши 27 голів у 25 матчах, а вся команда разом забила 85 голів у 26 матчах. Незважаючи на провал наступного року, вже під керівництвом Едуардо Кубеллса «Валенсія» вдруге завоювала чемпіонський титул у сезоні 1943—1944, а Мундо знову став найкращим бомбардиром (28 голів). У сезоні 1946—1947 Луїс Касас Пасарін привів клуб до третього титулу за останні роки. Крім того, як діючий чемпіон, «Валенсія» отримала права зіграти у дебютному розіграші Кубка Еви Дуарте (попередника Суперкубка Іспанії), але поступилася мадридському «Реалу» 3:1. Під керівництвом наступного тренера Хакінто Кінкосеса команда п'ять разів за шість сезонів фінішувала у топ-3 і виграла 2 Кубка Іспанії. У 1949 році «Валенсія» вперше здобула перемогу в Кубку Дуарте, перегравши «Барселону» 7:4. 29 листопада 1953 року «Валенсія» здобула найбільшу перемогу в своїй історії — 8:0 над хіхонським «Спортінгом».

Середина століття (1954—1960) Після того, як у 1954 році команду залишив Кінкосес, результаті левантійців погіршилися. Наступні сім років ознаменувалися тим, що клубу не вдалося завоювати жодного трофею. У 1953—1956 рр. за клуб грав перший легіонер в історії — голландець Фас Вілкес. Також у 1950-х роках було проведено реконструкцію «Месталії», внаслідок чого її місткість збільшилася до 45500 місць. У сезоні 1957—1958 гравець команди Рікардо Алос поділив титул найкращого бомбардира чемпіонату Іспанії з Мануелем Бенедесом і Альфредо ді Стефано. Найкращим гравцем цього періоду вважається півзахисник Антоніо Пучадес. У сезоні 1955—1956 клуб фінішував на одинадцятому місці, найнижчому з часів дебюту у вищому дивізіоні. Після низки незадовільних результатів з клубу пішов президент Луїс Казанова, з ім'ям якого пов'язані колишні успіхи команди.

Нові трофеї (1960—1981) У 1960 році посаду головного тренера обійняв Домінго Балманья. Незважаючи на те, що за період його керівництва, результати «Валенсії» на внутрішній арені не змінилися взагалі, саме цьому тренеру вдалося привести команду до першого міжнародного титулу — перемоги у Кубку Ярмарків в сезоні 1961—1962. У фіналі «Валенсія» впевнено розгромила інший іспанський клуб — «Барселону» із загальним рахунком 7:3 (6:2 і 1:1). Під керівництвом аргентинця Алехандро Скопеллі левантійці зуміли повторити це досягнення наступного року. У фіналі Кубку Ярмарків сезону 1962—1963 «Валенсія» розібралася з югославським «Динамо» Загреб 4:1 (2:1 і 2:0), ставши другим клубом, кому вдалося захистити цей титул. В 1963 році Скопеллі перебрався до «Еспаньйола», а його місце посів Бернардіно Перес, який привів левантійців вже до третього поспіль фіналу Кубку, де вони поступилися «Реалу Сарагосі». Вже за рік Переса змінив колишній гравець команди Мундо. Під його керівництвом 2 липня 1967 «Валенсія» здобула перемогу над «Атлетіком» з Більбао 2:1 у фіналі Кубку Іспанії, вчетверте в своїй історії завоювавши цей трофей. У тому ж сезоні бразильський нападник команди Валдо Машадо із 35-ма голами став найкращим бомбардиром чемпіонату. В 1970 році «Валенсію» очолив колишній легендарний нападник Альфредо ді Стефано. Він сходу привів Лос Чес до чемпіонського титулу, першого за більш ніж двадцять років. Також за результатами сезону «Валенсія» отримала право вперше представляти Іспанію в розіграші Кубку європейських чемпіонів. Там левантійці переграли люксембурзький «Уніон» і хорватський «Хайдук», але поступилися у другому раунді угорському «Уйпешту». У чемпіонаті «Валенсія» посіла друге місце, лише на 2 бали відставши від мадридського «Реала». Після цього, попри наявність у команді відомих гравців на кшталт аргентинця Маріо Кемпеса, угорця Курта Яри, голландця Джонні Репа, іспанців Хосе Кларамунта і Рубена Вальдеса, команда далі так і не змогла піднятися вище четвертого місця, посівши в сезоні 1974—1975 аж дванадцяте. Тим не менш, Кемпес двічі поспіль (1976—1977, 1977—1978) ставав найкращим бомбардиром ліги. В 1979 році «Валенсія» завдяки дублю Кемпеса виграла черговий Кубок Іспанії, здолавши у фіналі мадридський «Реал» 2:0. Цей результат дозволив взяти участь у розіграші Кубка володарів кубків в сезоні 1980—1981, вдруге в історії клуба, де левантійці знову на чолі з ді Стефано виступили несподівано вдало. Перегравши на своєму шляху данський B1903 (6:2), шотландський «Рейнджерс» (4:2), «Барселону» (5:3) і французький «Нант» (5:2), «Валенсія» зустрілася у фіналі з лондонським «Арсеналом». Основний і додатковий час завершилися нульовою нічиєю, а в серії пенальті попри помилку Кемпеса, Лос Чес здобули перемогу 5:4. Після цього успіху «Валенсія» вже без Альфредо (його змінив Бернардіно Перес) здобула ще й Суперкубок УЄФА, перегравши за правилом виїзного голу англійський «Ноттінгем Форест» і ставши першою іспанською командою в історії, якій підкорився цей трофей.

Занепад Посівши у сезонах 1980—1981 і 1981—1982 4-те і 5-те місця відповідно, команда двічі отримала право на участь у Кубку УЄФА, але не здобула там успіхів, двічі програвши на стадії чвертьфіналів шведському «Гетеборгу» і бельгійському «Андерлехту». У цей час різко погіршується фінансовий стан клубу, що позначається на результатах. В сезонуі 1982—1983 «Валенсія» вперше опинилася на межі вильоту. Після тридцяти трьох турів команда перебувала на передостанньому місці, причому в останньому турі мала вдома приймати «Реал», який претендував на титул. Завдяки голу центрального захисника Мігеля Тендільо Лос Чес здобули мінімальну перемогу, у той час як прямі конкуренти — «Расінг», «Сельта» і «Лас-Пальмас» — свої матчі програли. Але навіть п'ятнадцяте місці стало найнижчим в історії для левантійців. Влітку 1984 клуб залишив Маріо Кемпес, який перебрався до «Еркулеса». Під керівництвом свого колишнього гравця Рубена Вальдеса команда дуже невдало розпочала сезон 1985—1986. Для порятунку ситуації 29 січня 1986 року команду втретє і востаннє очолив Альфредо ді Стефано. Втім він не зміг врятувати клуб від провалу. Здобувши лише дві виїзні перемоги за рік, «Валенсія» посіла шістнадцяте місце і вперше вилетіла до Сегунди. Тим не менш ді Стефано зумів вже за рік повернути «Валенсію» до еліти, впевнено вигравши другий дивізіон. У першому сезоні після повернення до Примери «Валенсія» фінішувала чотирнадцятою.

Відродження (1988—1997) Незважаючи на важкі роки, у складі команди зібралося немало сильних гравців: Кіке Санчес Флорес, Сальвадор Гонсалес Марко, Еміліо Фенолл, Фернандо Гомес, згодом Любослав Пенєв. Посаду тренера обійняв уругвайський спеціаліст Віктор Еспарраго. В сезоні 1988—1989 Лос Чес фінішували третіми, а ще за рік другими, пропустивши вперед лише мадридський «Реал». Голкіпер команди Хосе Мануель Очоторена також отримав індивідуальну нагороду Трофео Самора найкращому воротарю ліги. Ці результати також дозволили «Валенсії» повернутися до Кубка УЄФА, де в сезонах 1989—1990 і 1990—1991 левантійці двічі поспіль зупинялись на стадії другого раунду змагань, здобувши перемоги над румунською Вікторією (4:2) і грецьким «Іраклісом» (2:0) та поступившись португальському «Порту» (4:5) і італійській «Ромі» (2:3) відповідно. Після відносно невдалого сезону 1990—1991 (сьоме місце) Еспарраго залишив клуб, після чого «Валенсія» протягом наступних шести сезонів займала місця у верхній половині таблиці, одного разу ставши другою (сезон 1995—1996 під керівництвом Луїса Арагонеса). В 1992 році клуб отримав статус спортивного товариства з обмеженим членством (ісп. Sociedad Anonima Deportiva).

Нові трофеї. Клаудіо Раньєрі 20 вересня 1997 року на посаду тренера було призначено відомого італійця Клаудіо Раньєрі, який змінив на цьому посту Хорхе Вальдано. Початок роботи італійського фахівця вийшов важким. Одразу після свого призначення Раньєрі зіпсував відносини з лідерами команди Ромаріо і Аріелем Ортегою, а на початку грудня «Валенсія» посідала передостаннє місце в таблиці, що призвело до відставки президента Франсіско Ройга. Втім далі результати поліпшилися, і до кінця сезону левантійці зуміли піднятися на дев'яте місце. Особливо варто відзначити матч 19 січня 1998 року проти «Барселони» Луї ван Гала на «Камп Ноу». До перерви каталонці відправили у ворота свої суперників три «сухих» м'ячі. Але у другому таймі голи Гільєрмо Моріджі, Клаудіо Лопес (два) і Аріеля Ортеги перевернули хід зустрічі, здобувши для «Валенсії» вольову перемогу із рахунком 3:4Барса продолжает чудить // Спорт Экспресс. . Крім того, навіть дев'яте місце дозволило отримати право на участь у новоствореному Кубку Інтертото. Втім більш успішним став наступний сезон. Кістяк команди Раньєрі складали Франсіско Фарінос, Мирослав Джукич, Жослен Англома, Амедео Карбоні, Гаїска Мендьєта, Клаудіо Лопес і легендарний воротар Сантьяго Каньїсарес. Та команда була передусім відома своїм гострим контратакуючим стилем гри. Незважаючи на сильний склад, команда завершила чемпіонат лише на четвертому місці. Але найголовніше те, що під керівництвом Раньєрі клуб здобув перший за багато років трофей — Кубок Іспанії сезону 1998—1999. На шляху до перемоги «Валенсія» двічі перемогла у чвертьфіналі діючого чемпіона — «Барселону» (7:5 загалом), а у півфіналі знищила «Реал» на «Местальї» 6:0 (загалом 7:2). У фіналі суперником левантійців був сильний мадридський «Атлетіко», який «Валенсія» завдяки дублю Лопеса і голу Мендьєти розгромила 3:0, вшосте вигравши титул володаря кубка. В 1998 році «Валенсія» також виграла Кубок Інтертото, перегравши у фіналі зальцбурзьку «Аустрію» 4:1. Незважаючи на успіх, 30 червня 1999 року Раньєрі залишив посаду головного тренера.

Ектор Купер