Українська опера як самостійна національна опера виникла в останній третині XIX століття, спираючись на традиції європейського та народного музичного театру. Основоположником жанру вважається Микола Лисенко, який систематично працював в цьому жанрі.

Першою оперою українського композитора була «Демофонт» Максима Березовського на лібрето італійською мовою, прем'єра якої відбулася у 1773 р.

Розвиток української опери інтенсифікувався після створення перших професійних оперних театрів у 1920 роки, але з 1930 і до розпаду СРСР відбувався в умовах домінування соціалістичного реалізму як офіційного радянського дискурсу.

Сьогодні оперними сценами України є оперні театри Національна опера ім. Т. Шевченка у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку і Дніпро. Опери ставляться в оперних студіях при консерваторіях цих міст. Крім того, опери можуть ставитися в музичних та музично-драматичних театрах інших великих міст України.

Проникнення опери в Україну

Опера з'явилася на території сучасної України у XVIII ст. Це були італійські та французькі опери, які ставилися в маєтках багатої шляхти.NEEF, Sigrid. Serf theater. Першою відомою оперою українського автора є «Демофонт» Максима Березовського, типова італійська opera seria на лібрето П'єтра Метастазіо, її прем'єра відбулася 1773 року в Ліворно.Гордийчук, М.

У другій половині XVIII ст. також Дмитро Бортнянський написав три опери на італійські та три опери на французькі лібрето.KUZMA, Marika. Історія української музики, 1 том Музичний театр, s. 257—261.

Перший державний театр на теренах сучасної України було відкрито у Львові, центрі Галичини, що входила тоді до складу монархії Габсбургів (1772). З 1774 року тут ставили німецькі опери (до 1872), а з 1780 i польські (до 1939).GUZY-PASIAKOWA, Jolanta; BALEY, Virko. Особливою славою львівський театр втішався у 1873—1900 роках, коли на посаді другого, а потім першого капельмейстера працював Генрик Ярецький.BULAT, Т. 1874—1875 і 1878—1879 тут співав український баритон Гілярій Дилінський.

На поневолених російською імперією теренах України перші театри були відкрито у Харкові в 1780 році.Neef, s. 85.BALEY, Virko. Charkovskij těatr opery i baleta (heslo). У Києві оперні вистави ставлять з 1803 року, Ukrainskij těatr opery i baleta (heslo). а 1810 було побудовано й оперний театр в Одесі (російське оперне товариство тут виникло роком раніше). Початково театри на теренах України не мали власних артистів, натомість приймали іноземних гастролерів, переважно італійські оперні трупи.Історія української музики, 2 том Важливим центром італійської та французької опери стала Одеса, завдяки важливому міжнародному значенню як торговельного центру.SEEGER, Horst. Внесок до італійського репертуару зробили і місцеві композитори (Alexander Katakuzenos: Antonio Foscarini 1860, Jurjevič: Marino Faliero a Pietro di Calabria).GORDEJČUK, N. M; GRICA, S. I. Ukrainska muzyka (heslo). і до початку XX століття репертуар обмежувався італійським репертуаром.ZAHAJKEVYČ, M. P; KALENYČENKO, A. P; SEMENENKO, N. F, a kol.

Натомість для заснування у містах постійних театрів до останньої третини XIX століття бракувало умов, і насамперед — кваліфікованих кадрів, в той час як шляхта до скасування кріпосного права у 1861 році могла дозволити собі утримувати оркестри й акторські трупи з кріпаків. І лише після скасування кріпосного права, звільнені музиканти отримали можливість працювати в театрах, першим з яких на українських теренах Російської імперії став Київський (після театрів у Петрограді і Москві.STANIŠEVSKYJ, Jurij Aleksandrovyč. 27 жовтня 1867 року тут було поставлено оперу «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, оркестранти були найняті переважно із числа розпущеного невільницького оркестру графа Петра Лопухіна (1788—1873), тоді як співаків привіз підприємець Фердинанд Бергер з Санкт-Петербурга. З 1874 року опери російською мовою ставили і в Харкові, де організацією справи займався Олександр Раппорт. 1886 року харківський театр занепав, але був відновлений 1890 року. У Тут диригентом працював Вацлав Сук, який презентував і власну оперу Lesův pán (1892). В Одесі російські опери почали ставити в 1873 році, і до 1910 року італійську було витіснено. Після пожежі у 1883, театр було відновлено в 1887 році. репертуар усіх трьох театрів орієнтувався на царську оперу в Петрограді (Марінський театр) і Москві (Великий театр), і лише свої твори могли представити місцеві музиканти, втім жоден з них не проявив яскравої індивідуальності. На рубежі XIX—XX століть тут ставились і вистави українською мовою, але переважно в міжсезоння, коли приміщення винаймали українські театральні товариства.

З 1877 року німецькомовний професійний театр працював у Чернівцях, спочатку під опікою міста, а з 1884 року під опікою місцевої театральної команди. Розквіт опери (і музичного життя в цілому) в Чернівцях пов'язаний з ім'ям композитора Войтєха Гржімали, який ставив тут і власні опери чеської мовою Zakletý princ і Švanda dudák.GLIBOVYTSKIJ, Igor.

До української тематики звертались російські композитори, серед яких Римський-Корсаков (Ніч перед Різдвом, Травнева ніч) Чайковський (Мазепа і Черевички) i Бородін (Князь Ігор). В українських колах ці опери однак сприймалися неоднозначно, бо лише віддалено передавали український дух.YEKELCHYK, Serhy.

Національні корені української опери На відміну від багатьох інших національних оперних шкіл — виразна опора на народну традицію, як в музичному, так і драматургійному аспектах.Історія української музики, 3 том uzyčno-teatralna tvorčisť (Mucha А. І.), s. 140.SERDJUK, O. V; UMANEC, О.

Шкільна драма Від початку XVII століття на теренах України з'являється шкільна драма, витоки якої пов'язані з єзуїтською моделлю, опосередкованих польською католицькою культурою і надбанням православних інституцій, зокрема Києво-Могилянської академії. School drama.

Студенти шкіл розігрували драми на Різдво та Великдень (містерія), а також містерії (із життя святих), мораліте (алегорична повчальна драма) та історичні драми. Від початку вони мали виразну музичну (вокальну й інструментальну) та танцювальну складові. Шкільна драма розігрувалася на двох рівнях: серйозні акти розігрувалися на верхньому рівні, а персонажі послуговувалися іноземними мовами — церковнослов'янською, польською, російською або латинською, а між серйозними актами на нижньому рівні розігрували інтермедію, персонажами яких були прості люди. й послуговувались вони місцевою мовою. Intermede. У виставах використовувалася різна музика, нерідко народна або близька до народної.

Вертеп Також з 17 століття на теренах України закладено традицію народного театру, що отримав назву вертеп.Serdjuk a kol., část I, oddíl 3.Neef, s. 83–84.K vertepu podrobně FEDAS, Josyp Juchymovyč. Його драматургія подібна до шкільних драм: має дві частини — релігійну (найбільше обігрують Різдво), і світську, які символічно розведені на дві рівні сцени. Вертеп досягає особливого розвитку після 1765 року, коли шкільні драми в Києво-Могилянській академії заборонили. Vertep. Це популярне лялькове дійство супроводжувалось живою музикою. Існував також і так званий «живий вертеп», в якому замість ляльок грали звичайні актори. Крім того, вертеп відрізнявся більшою деталізованістю «земної» частини, викристалізовувались типові персонажі та ситуації, сповнені гумору. Головним персонажем міг бути хоробрий запорізький козак, також виступав дідусь і сварлива баба, красуня Дарина Іванівна, легковажна шинкарка Хвеся, гедоністичний дяк, та решта персонажів, що уособлюють інші національності: москалів, мадярів, поляків, циган або жидів. Ці сценки нерідко включали народні обряди або ігри, й містили народні пісні й танці.K vertepu blíže Історія української музики, 1 том

Міщанський водевіль Важливу роль у становленні українського театру відіграв Іван Петрович Котляревський. Будучи вже автором першого зразку українського сатиричного епосу — поеми Енеїда, 1819 року він написав для Полтавського народного театру дві комедії — «Наталка Полтавка»</span> і Москаль-чарівник</span>, 1819. Ці п'єси, дія яких відбувається в українській сільській місцевості, мають форму водевілю, містять пісні і хори, чиї наспіви Котляревський частково написав сам, але здебільшого скористався відомими міськими й сільськими піснями (авторську частину не повністю з'ясовано). У драматургії автор використовує традиції інтермедії, вертепу і свої знання українського фольклору.PETRENKO, Pavlo. Історія української музики, 1 том Найбільшої популярності свого часу набула Наталка Полтавка, яка виконувалась як аматорськими та мандрівними, так, повною мірою і професійними театрами; відомий драматург і театральний організатор Іван Карпенко-Карий назвав її «матір'ю українського національного театру».STANISHEVSKY, Yuri. Історія української музики, 3 том

Незабаром виникли і інші подібні вистави, авторами яких були Григорій Квітка-Основ'яненко, автор популярних комедій Сватання на Гончарівці (1835) і Шельменко-денщик</span>, (1837),KOSHELIVETS, Ivan. або козацький генерал Яків Кухаренко (1799/1800–1862), автор етнографічної комедії «Чорноморський побит на Кубані між 1794—1796 роками</span>» (1836) Kukharenko, Yakiv. . Порівняно з іншими європейськими культурами (у тому числі російської), де цей жанр поступово вийшов з моди, український водевіль впродовж 19 століття мав велику популярність: наприклад, Покійник Опанас</span>, Антона Янковського, «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка</span>» Михайла Старицького або «По ревізії</span>» Марка Кропивницького. Усі ці водевілі широко ставились в різних адаптаціях та музичних редакціях, а окремі пісні і навіть сцени, що не мали жорсткої прив'язки до сюжету — переходили від однієї вистави до іншої.Serdjuk a kol., část ІІ, oddíl 3, 3.6.1.

Оперета Проміжним кроком між п'єсою зі співом і оперою в другій половині XIX століття стає оперета. Жанр оперети швидко поширився з Французького двору і на початку 60-х років вже був популярний в німецькому і польському театрах у Львові. З відкриттям у цьому місті професійного українського театру, до жанру оперети звертається Михайло Вербицький, спираючись водночас на традиції українського водевілю. Зокрема, його оперета Підгіряни (1865) придбала велику популярність, а незабаром з'явилися інші твори, наприклад, Сільські пленіпотенті (1879) на тему викупу з праці. Вже «Підгіряни» мають характерні риси української «простонародної» оперети, а українське сільське середовища і народну музику.Serdjuk a kol., část ІІ, oddíl 2, 2.3. Operetta. Інший популярним автором оперет був Сидір Воробкевич, автор оперет «Гнат Приблуда</span>», «Бідна Марта</span>» і «Золотий Мопс»</span>.

На підросійській Україні першими зразками оперети можна вважати комічні твори Кропивницького «Пошили у дурні», (1875) і «Вій» (1895) або Володимира Александрова «За Немань іду» (1872) і «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (1873). У творах М. Лисенка Чорноморці, Різдвяна ніч (1. версія) і «Наталка Полтавка», народнопісенна оперета наближується до жанру опери і дає поштовх розвитку оперному жанру.

Від своєї появи на початку 1860-х років оперета в українському музичному театрі розвивається впродовж наступних ста років у творчості таких композиторів як Кирило Стеценко, Олексій Рябов, Олександр Білаш, Вадим Гомоляка, Костянтин Данькевич, Вадим Іль'їн, Дмитро Клебанов, Петро Поляков, Олександр Красотов, Всеволод Рождественський, Богдан Крижанівський, Оскар Сандлер, Анатолій Кос-Анатольський, Аркадій Філіпенко, Яків Цегляр, Віталій Губаренко, Левко Колодуб та інші.Ukrajinska muzyčna kultura, passim. Вихідцем з України був також російський композитор і автор оперет Ісак Дунаєвський (1900—1955).SCHNEIDEREIT, Otto.

Український музичний театр в Російській та Австрійській імперіях