Перемишльщина

Перемишльщина — українська історична область на теренах сучасної Польщі з історичним центром у місті Перемишль. Межі Перемишльщини можна визначати або за територією Перемишльського князівства, або за межами колишньої Перемишльської єпархії. Входить до складу Закерзоння.

Межі Перемишльщина охоплює територію Надсяння. Проте Надсяння — це насамперед етнографічна територія, визначена поширенням надсянського говору південно-західного наріччя української мови, тоді як Перемишльщина — історико-адміністративна область, кордони якої збігаються з межами Перемишльського удільного князівства та Перемишльської землі Руського воєводства.

Історія

Стародавня доба У VI–X століттях на території Перемишльщини мешкало східнослов'янське плем'я хорватів, яке в IX–X століттях заснувало тут низку племінних князівств. Також у ті часи було засновано головне місто регіону — Перемишль. З 966 року землі Перемишльщини, разом з іншими карпатохорватськими землями, потрапили у сферу інтересів Угорського князівства, яке навіть на деякий час заволоділо Перемишлем.

Вже у 981 році великий князь київський Володимир Святославич здійснив західний похід, у ході якого підпорядкував низку міст, зокрема й Перемишль. Попри свідчення літописця в «Повісті минулих літ» про похід на ляхів (поляків), радянські та українські історики вважають більш правдоподібним похід великого князя київського саме проти місцевих племен, як-от хорватів, що жили на території Перемишльщини.

Княжа доба Після завоювання в 981 році великим князем київським Володимиром Святославичем Перемишля, його з прилеглими землями було включено до Володимирського князівства. Там місто перебувало аж до 1084 року, поки сини князя Ростислава Володимировича не відділилися від Володимира й не заснували три власні удільні князівства: старший, Рюрик, сів у Перемишлі, середній — Володар Ростиславич — у Звенигороді, а молодший — Василько Ростиславич — у Теребовлі.

Наслідком цих подій стало утворення окремого удільного Перемиського князівства. До Любецького з'їзду 1097 року, який офіційно закріпив ці землі за князем Володарем Ростиславичем як спадкове володіння, за право власності на них тривали міжусобні війни. Зокрема, у 1087–1089 роках відбулася війна між Володимирським князівством (за підтримки Польщі) та Перемишльським князівством, яка в історіографії відома як Польсько-перемишльська або Перша польсько-галицька війна.

Також на території Перемиського удільного князівства існувала власна Перемиська єпархія, створена між 1026 та 1128 роками.

У 1144 році князь Володимир Володаревич, ставши правителем одразу в кількох уділах, об'єднав їх в єдине Галицьке князівство й переніс свою столицю з Перемишля до Галича.

З 1199 року Перемиське князівство як удільне князівство перебувало у складі об'єднаного Галицько-Волинського князівства.

Польсько-литовський період та Козацька доба Восени 1349 року польський король Казимир III захопив землі Перемишльщини, проте після його смерті наступний король передав ці території у складі решти Галичини у володіння короля Угорщини. Саме за угорської влади на землях Перемишльщини спостерігається масова міграція польського, німецького та угорського населення.

У 1387 році Королівство Польське вкотре повертає собі землі Перемишльщини, які продовжували існувати в колишніх кордонах удільного князівства як адміністративна одиниця — Перемишльська земля.

Після перетворення Королівства Руського на Руське воєводство у складі Королівства Польського з історичної Перемишльської землі було виокремлено нову адміністративну одиницю — Сяноцьку землю, яку польський король захопив раніше за Перемишльську. Проте взамін до складу Перемишльської землі було приєднано Дрогобицький і Стрийський повіти.

У XVI столітті в третій книзі праці «Хроніка європейської Сарматії» (лат. Sarmatiae Europeae descriptio) веронця Алессандро Ґваньїні було зображено герб землі — двоголового орла, а також прапор — золотого двоголового орла в золотій короні на лазуровому (блакитному) тлі.

У 1691 році православну Перемиську єпархію було переведено в унію і перепідпорядковано Руській унійній церкві. Так було створено унійну Перемиську єпархію, яка проіснувала аж до 1996 року.

У XVI столітті в усій Перемишльській землі було 32 міста і 980 сіл. Найбільшими з них були Перемишль і Ярослав, населення яких становило понад 5 тисяч мешканців. Далі йшов Стрий, де жило понад 4 тисячі мешканців, а за ним — Дрогобич, Городисько, Лежайськ, Ряшів і Жолиня, де населення перевищувало 3 тисячі осіб.

Період боротьби за українське національне відродження Після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття Перемишльщина стала частиною Габсбурзької монархії. На Перемишльщині збереглася греко-католицька церква, тоді як на сусідній підросійській Холмщині Холмську єпархію було анексовано Російською православною церквою.

Українська революція Після розпаду Австро-Угорщини на заході України спалахнули перші осередки визвольної боротьби. У зв'язку з тим, що в Сяніку було неможливо заснувати повітову Українську національну раду через розквартирування там польського війська, вирішили створити Раду Сяноцького повіту у Вислоку Великому, яка стала центром національно-визвольної боротьби у Східній Лемківщині.

З листопада 1918 року парох села Вислік Великий отець Пантелеймон Шпилька отримав прокламацію про проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Разом із парохом села Вислік Нижній отцем Михайлом Теслею та вчителем Грицем Судомиром вони вирішили скликати наступного дня селянське віче у місцевій школі.

4 листопада до школи прибуло 70 делегатів із сіл Вислік Великий, Команча, Полави, Поляни Суровичні, Дарів, Щавне, Прибишів. До згаданих сіл приєдналися селяни з Балигорода, Репеді, Туринського, Старого Лупкова, Должиці, Чистогорба, Явірника, Куляшного, Кальниці, Радошиць, Ославиці, Височан, Карликова, Полонни, Смільника, Суковатого, Миківа, Манева, Мощанця, Морохова, Бальниці, Волі Мигової, Душатина, Прелуків, Тісни, Щавного. На зборах засновано Повітову Українську національну раду з осідком у Вислоці Великому (Вижньому), проголошено створення «Східно-Лемківської Республіки», також відомої в українській та польській історіографії як «Команчанська» або «Команецька Республіка», адже саме в селі Команчі знаходився головний оборонний штаб.

Оскільки Східно-Лемківська Республіка відкрито прагнула до об'єднання з Україною, польські легіонери вирішили якомога швидше її знищити. Вони зайняли Щавне, але під натиском селян із Прелуків і Репеді змушені були відступити; легіонери повторили напад на Щавне, але селяни відтіснили їх до Сянока, причому вісьмох роззброїли.

Увечері 23 січня 1919 року великий загін польського війська напав на Вислік. Після завзятої сутички поляки здобули перемогу й одразу кинулися шукати отця Шпильку, який у цей час перебував у селі Габковці на Пряшівщині; за його видачу було встановлено винагороду в розмірі 5 тис. австрійських крон. У битві загинули селяни Федір Чура та Іван Карнафем, багатьох було заарештовано; коменданта поліції Щуровського після жахливих катувань польські вояки розстріляли. Діяльність управи припинилася.

Уранці 24 січня 1919 року польська армія захопила Команчу.

Друга світова війна У складі УПА з 1944 року діяла воєнна округа Української повстанської армії «Сян»Петро Содоль. Організаційна структура УПА. // Українська повстанча армія, 1943-49, довідник другий, Нью-Йорк, Пролог, 1995. .

Післявоєнний період Після возз'єднання Західної України з Радянською Україною територія Перемишльщини увійшла до новоствореної Дрогобицької області, а Перемишль став районним центром однойменного району.

Після обміну територіями Перемишль і Сянок були передані Польщі для вирівнювання кордонів.

У 1945–1946 роках та під час проведення операції «Вісла» українське населення Перемишльщини було виселено до УРСР та на західні землі Польщі.

У 1956 році в Перемишлі відкрито Українське суспільно-культурне товариство.

Українці Перемишльщини сьогодні Українська діаспора Перемишльщині досі існує. Сьогодні українська ідентичність в регіоні підтримується завдяки зусиллям греко-католицької церкви, яка організовує українське культурне життя в регіоні.За переписом населення Польщі 2002 року в місті Перемишль мешкало 990 українців, а всьому Підкарпатському воєводстві мешкало 3271 українець та 147 осіб, які ідентифікують себе як лемки.

Сьогодні у самому Перемишлі діє Почесне консульство України. Також в регіоні є Український народний дім, який знаходиться в Перемишлі та займається культурним просвітництвом, зокрема і дослідженням української історії Перемишльщини. В регіоні також діють такі організації, як Союз українців Підляшшя та Об'єднання лемків.

Відомі українці, пов'язані з Перемишльщиною

Народилися на Перемишльщині

Володимирко Володарович (1104, Перемишль, Перемишльське князівство — 1153) — князь перемишльський у 1128—1146 рр. Переніс столицю князівства до Галича, і став першим князем єдиного Галицького князівства. Григорій Сяноцький (1406, Сянік, Сяноцька земля, Королівство Польське — 1477) — українсько-польський церковний і політичний діяч, гуманіст, латинський архієпископ Львівський. Засновник першого гуманістичного гуртка на українських землях та в тогочасній Польщі. Русин Павло (бл. 1470, Коросно, Сяноцька земля, Руське воєводство, Королівство Польське — 1517, Сянік, Руське воєводство, Королівство Польське) — український, польський поет і мислитель доби Відродження, автор книги поезій «Пісні Павла Русина з Кросна», писав латинською мовою. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України, а також одним з основоположників гуманістичної поезії в Польському королівстві, зокрема краківської школиВасиль Микитась. Українська література XIV—XVI ст.— К.: Наукова думка, 1988.— 600 с.— С. 13. ISBN 5-12-009282-9. Станіслав Оріховський (1513, Оріхівці, Перемишльська земля, Руське воєводство, Королівство Польське — 1566, Журавиця, Перемишльська земля, Руське воєводство, Королівство Польське) — український і польський релігійний діяч та мислитель доби Відродження, письменник, оратор, філософ, історик, полеміст, гуманіст. Копистенський Захарія (друга половина XVI ст., Перемишль, Руське воєводство, Королівство Польське — 1627) — український письменник, культурний і церковний діяч, архімандрит Києво-Печерського монастиря, мав походження роду з села Кописно. Лозинський Йосип Іванович (1807, Гурко, Перемишльський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1889) — український етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українського національного відродження, автор так званого абецадла — варіанту латинської абетки для запису української мови. Першу працю абецадлом — збірку пісень та весільних обрядів «Руське весілля» видав у Перемишлі. У 1848 році заступник голови Перемишльської руської ради. Вербицький Михайло Михайлович (1815, Явірник-Руський, Сяноцький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1870, Млини, Яворівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія) — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна». Вахнянин Анатоль Климович (1841, Сенява, Перемишльський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1908) — український громадсько-політичний діяч, композитор, педагог і журналіст. Один з перших провідників ідеї української ідентичності на Галичині. Навчався і викладав українську мову в гімназії Перемишля. Йосафат (Коциловський) (1876, Пакошівка, Сяноцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1947) — священик, український громадсько-політичний діяч, останній єпископ Перемишльський перед знищенням комуністичною владою Польщі Української греко-католицької церкви (1917—1947). Загинув у київській в'язниці НКВС. Беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ 2001 року.