Сапотецька цивілізація — стародавня цивілізація Месоамерики, створена народом сапотеки. Тривалий час існувала на рівні з тольтеками, ацтеками, уастеками. Сформувалася у вигляді держави Бе'ена'а. Зазнала низку важлик поразок від міштеків. Її рештки у 1521 році були підкорені іспанськими конкістадорами.

Історія

Початковий період Початки сапотецької етнокультурної спільноти науковці пов'язують зі ольмеками. Найперші постійні поселення у різних районах Оахаки з'являються між 1500 і 1400 роками до н. е., це були поселення, які переважно займалися землеробством і тваринництвом. У періоді між 1150 і 850 рр. до н. е. найбільшим поселенням Оахаки є Сан-Хосе-Моготу, яке складалося з 80-120 будинків, на місці розкопок були знайдені скам'янілі плоди кукурудзи, чилі та авокадо. Починаючи з 850 року до н. е. відбувається становлення перших ранніх міст, що представляють собою церемоніальні та адміністративні центри, де ведеться монументальне будівництво. Зводяться оборонні стіни, будуються підземні ходи.

В період 700—500 роки до н. е. (фаза Росаріо) формуються складні вождества (перші політичні об'єднання сапотеків). Відбувається значний приріст населення. В середині фази Росаріо утворюється 70-85 складних вождеств. В цей період також тривали численні війни між цими об'єднаннями, що змушувало зміцнювати головні поселення.

До кінця фази Росаріо сапотеки були розділені на три вождества-спільноти: більша політія в субдоліне Етла (2000 осіб) зі столицею в Сан-Хосе-Могота, і дві політії меншого розміру в Вальє-Гранде (700—1000 осіб) і субдоліне Тлаколула (700—1000 осіб) зі столицями в Сан-Мартин-Тількахете та Йєгуїх відповідно. Ці політії були розділені 80 км2 нічийної землі, найпомітнішою особливістю ландшафту якої було нерівне гірське пасмо площею 6 км2. Наприкінці фази Росаріо (550—500 роки до н. е.) спостерігається послаблення Сан-Хосе-Моготи. Водночас з'являється поселення на ничійній землі, біля сучасної гори Монте-Албан, яке було утвореном методом аналогічним давньогрецькому синойкізму (об'єднання громад, переселення усіх містян декількох поселень в одне, найвпливовіше).

Монте-Албан Монте-Албан став першою столицею держави сапотеків (розрізняють низка етапів так звані Монте-Албан I, Монте-Албан II, Монте-Албан III, Монте-Албан IV, Монте-Албан V). Він являв собою одне з найбільших міст доколумбової Америки, охоплював площу до 40 км2 з 25—50 тис. мешканцями під час фази Монте-Албан IV. Між 100 до н. е. і 200 роком н. е. утворюється сапотецька держава Бе'ена'а, підкоривши практично усю долину Оахака. В цей період велися часті війни із сусідами.

Пік експансії припав на 1-100 роки н. е. Науковці виявили близько 300 сапотецьких текстів, присвячених воєнним питанням, причому, судячи із зовнішності бранців, більшість із них були теотіуаканцями. Цей період є найкращим часом розвитку цивілізації сапотеків. Максимального територіального розміру держава досягла під час фази Монте-Албан II. Було підкорено або колонізовано долини Ехутла, Міауатлан, Нехапа, гірські регіони Тутутепек та Оселотепек, області Сосола, Монте-Негро, Пеньйолес, річковий каньйон Куїкатлан. Граничною північною точкою стала фортеця Кіотепек, південною — Чильтепек. Під час фази Монте-Албан III (до 500 року) більшість з цих земель були втрачені внаслідок повстань підкорених народів. При цьому були встановлені дружні стосунки з Теотіуаканом, завдяки чому в останньому виник сапотецький район, де мешкали посланці та торгівці сапотеків.

Водночас постійними ворогами стали північні сусіди по перешийку — міштеки. Спочатку перевага у збройних сутичках залишалася, як правило, за сапотеками: запорукою цього були державна єдність, вищий військово-економічний потенціал та професіоналізм вояків із числа шиага, а також солідні людські ресурси. Але на межі IX—X ст. перевага міштеків ставала дедалі відчутнішою. В результаті близько 900 року Монте-Албан впав під натиском міштеків. Монте-Албан відтоді був залишений мешканнями, а його руїни міштеки перетворили на пишний цвинтар для своїх найвидатніших володарів, назвавши це місце Юкукую (Зеленою горою).

Мітла Сапотеки, яких повели за собою жерці на чолі з віха-тао, покинувши Монте-Албан, не скорилися перед міштецькою навалою, а укріпилися навколо свого релігійного центру Мітла (сапотецькою мовою Міктлан, що означає в перекладі «Будинок смерті» або «Місце Вічного відпочинку», тобто вічної печалі). Саме там, у важкодоступних горах на колишній південно-східній околиці великосапотецької держави утворилася нова держава.

Кілька століть Пізня Сапотекія утримувала Мітлу з навколишніми землями під своїм контролем і навіть змогла відродитися економічно. Про це свідчить пишність самої столиці з її палацами і храмами. В регіоні навіть відродилося інтенсивне сапотецьке містобудування, унаслідок якого, окрім Мітли, на цих землях склалися нові центри — Уіязоо (Віязоо), Ламбітек, Саачила. У 650—700 роках Саачила і Ягул здобули значну самостійність.

У 1440 роках Мітла, де правив на той час віха-тао Нукано, була завойована міштеками, які завершили розгром незалежної сапотецької держави й повністю закріпили за собою землі Теуантепецького перешийку. Щоправда, ненадовго, оскільки через кілька десятиліть у регіоні вже володарювали ацтеки.

Саачила-Йоо Останнім уламком величної в минулому Сапотекії лишилася держава Сапотекапан (Країна сапотеків) у районі сучасного м. Оахака зі столицею в місті Саачила-Йоо (заснована в 1390—1400 роках). Ацтецька агресія відволікла сили міштеків і тим самим дала можливість Сапотекапану проіснувати до іспанської конкісти і навіть поневолити сусідні племена первісної периферії — соке та хуаве (уаве), проте роль сапотеків у глобальних політико-економічних та культурних процесах Месоамерики стала на той момент уже мінімальною.

Напочатку XVI ст. сапотеки зуміли відстояти незалежність від Імперії ацтеків. У цей час наймогутнішим з декількох сапотецьких царів був Косійоеса, «Творець Блискавки», який жив між 1487 і 1529 роками. Хоча він і був спадкоємцем династії в місті Саачила-Йоо долини Оахака, в результаті ацтекського військового тиску Косійоеса був змушений перемістити свою ставку на зміцнену гору поблизу тихоокеанського узбережжя. Косійоеса створив альянс з міштекським володарем міста Ачіутла, розташованого на північ від долини Оахака, щоб атакувати ацтекську армію, коли та перебувала в тропічних низинах Теуантепека. Після семимісячної блокади, ацтеки і сапотеки домовилися про перемир'я, однією з умов якого був шлюб доньки уей тлатоані (імператора) Ауісотля з Косійоесой. Ацтеки також отримали право розмістити невеликий гарнізон в долині Оахака і отримувати «в знак чемності» данину щороку, втім це була формальність. Фактично сапотеки зберегли незалежність й розширили свої володіння за допомогою ацтеків.

Сапотеки підтримали Ернана Кортеса в поваленні ацтекської могуті й завоюванні Теночтітлана у 1519 році. Втім вже у 1521 році вимушені були підкористися іспанським загарбникам.

Косійопіі (1502—1563), останній член династії піддався допиту у іспанських священників з приводу його «ідолопоклонницьких» релігійних практик. В кінцевому підсумку він був хрещений під християнським ім'ям дон Хуан Кортес.

Державний устрій Держава сапотеків часів періоду «Монте-Албан» (Рання Сапотекія) являла собою класичну деспотію східного типу. Сапотецьку централізовану державу очолював верховний світський вождь гоккітао («усім керуючий»), котрий уособлював собою владу політичну, судову і військову. Влада його була спадковою і передавалася від батька до сина. Трон передавався не обов'язково старшому царевичу, а насамперед — найкомпетентнішому в питаннях управління, причому вплив на обрання належної кандидатури мав не лише батько-монарх, а й світська та жрецька верхівка держави.

На місцях представниками влади виступали общинні старости (гоккі) та місцеві, призначені владою судді (кішиага). Жерці займали в житті сапотеків окреме, надзвичайно своєрідне місце, оскільки мали забезпечувати стабілізаційну функцію.

Держава поділялася на 4 рівня: столиця на навколишні землі, 6 великих міст (до 2000 осіб) з навколишніми спільнотами, 30 великих поселень (з населенням 200—700 осіб), 400 маленьких поселень (до 200 осіб).

Держава періоду «Міктла» (Пізня Сапотекія) являла собою абсолютну теократію на чолі з всевладним віха-тао та його жерцями, що виконували не лише релігійні, а й державно-управлінські функції.

В часи держави Сапотекапану (столиця Саачіла-Йоо) влада знову здобула світський характер. На чолі стояв кокі (або кокітао, тобто великий володар). Його спадкоємцем був одним з синів (кокіуалао)

Суспільство Влада належала знаті і жрецтву, що визначало розвиток держави й користувалися усіма пільгами. На чолі стояв володар, члени його роду й родини. Значну роль відігравала родова знать.

В період «Саачила-Йоо» знать поділялася на тіха кокі, роди спадкових владик; тіха хоана, роди аристократів, і тіха хоанауіні, місцева знать (на кшталт шляхти). Вважалося, що аристократи походять від божества-блискавки, денної форми божества-неба, — Косійо. Вони носили зображення блискавки на своїх головних уборах, і коли вмирали, вони перетворювалися в фігури, що летять, приєднуючись до своїх надприродних предків у хмарах.

Головою жерців був верховний жрець віха-тао («той, що усе бачить»), котрий за свою службу самому богові дощу (найцінніший бог для землеробів) мав право сперечатися з правителем і навіть відміняти укази гоккітао. Авторитет жрецтва базувався на тому, що саме вони були носіями і хранителями астрономічних та математичних знань, мистецтва писемності, канонів ритуальних поховань і, нарешті, медичних знань, в яких сапотеки завжди відчували неабияку потребу, адже, судячи з дефектів, виявлених у кістяків мерців, знайдених у склепах, хворіли вони часто.

Сапотецькі жерці, яких навчали у спеціальних «духовних семінаріях», жили потім серед людей як прості піддані, відрізняючись від інших лише сферою своєї праці. До верховного жерця вимоги були значно суворішими. Жив віха-тао у розкішному палаці, був особою недоторканною й абсолютно авторитетною (адже йому, як вважалося, «відкрита воля богів»). Більшість людей могли бачити його лише під час найурочистіших церемоній. Він не міг брати шлюб і жив самотньо у своїй розкішній резиденції. Один раз це правило усе порушувалося, оскільки віха-тао мав сам зачати свого спадкоємця. Для цього під час пишного релігійного свята у його хороми приносили сп'янілу від сильного наркотичного напою спеціально обрану невинну дівчину. Отож наступним віха-тао міг стати лише син великого жерця та цієї обраної дівчини. І тільки в разі, якщо після цього нетривалого «шлюбу» народжувалася дівчина, священний ритуал повторювали (але вже з іншою дівчиною), аж доки не народиться хлопчик.

Важливу роль у суспільстві відігравали також торговці (бенісаніха), віщуни (коланіхе) та військові і цивільні службовці (шиага).

Відповідно розподілялися й обов'язки підданих: простолюдини працювали і платили державі ренту-податок, а службовці служили державі, за що отримували від влади, відповідно до свого рангу, матеріальне утримання у вигляді натуральних пайків або земель з общинниками, натуральні державні податки з яких ішли на утримання того чи іншого шиаги.

Військо Стосовно організації війська сапотеків у часи Монте-Албан і Міктла відомо замало. На момент іспанського завоювання не існувало єдиного війська, існувала ціла низка армій, що збиралися вождями важливих спільнот.

Війська сапотеків складалися з голів загонів, які були членами аристократії, і піхотинців, які були простолюдинами, що збиралися в разі необхідності. Звитяжні вояки винагороджувалися особливими звіриними костюмами, які вказували, що вони є членами шанованих військових орденів. Їх зброєю були лук і стріли, спис, праща, списокидальня, макана (дерев'яний палаш) з гострими обсидіановими лезами по краях.

Економіка