Pink Floyd () — британський рок-гурт, провідний представник жанрів психоделічного та прогресивного року. Один з найуспішніших гуртів Великої Британії, відомий своєю психоделічно-космічною музикою, філософськими текстами, експериментами зі звуком, цікавими обкладинками альбомів й оригінальними концертами. Гурт продав понад 210 мільйонів альбомів по всьому світу , включаючи 74,5 мільйони альбомів у США. Гурт «Pink Floyd» сформувався в Лондоні в 1965 році, коли Сід Барретт переїхав туди з Кембриджа і приєднався до гурту «The Tea Set», який склали студенти Regent Street Polytechnic Нік Мейсон, Роджер Вотерс, Річард Райт і . Гурт став одним з найпопулярніших у Лондонському андеґраунді наприкінці 1960-х років. Але дивна поведінка Барретта скоро призвела до того, що його замінили на гітариста й вокаліста Девіда ГілмораТакож транскрибують прізвище як «Ґілмор», але через те, що усталеним давнім є вимова «Гілмор», згідно правил транскрибування слід вживати саме останню вимову.. Тоді вокаліст і басист Роджер Вотерс потроху став домінувати в гурті з кінця 1970-х до його виходу з гурту в 1985 році. Гурт завжди був популярним в Англії, хоча вони не досягли справжнього світового визнання аж до виходу концептуальних альбомів The Dark Side of the Moon (1973), Wish You Were Here (1975), Animals (1977) і рок-опери The Wall (1979).
Тепер «Pink Floyd» вже ніколи не виступить колишнім складом — після смерті Сіда Барретта 7 липня 2006 року, 15 вересня 2008 року у віці 65 років пішов з життя і Річард Райт.
Історія
Формування (1963—1964) Нік Мейсон та Роджер Вотерс познайомилися в університеті Вестмінстера в Лондоні, де обидва вчилися на факультеті архітектури. Вони почали грати разом у гурті, сформованому Кітом Нобле та Клівом Меткалфом. Пізніше до них приєднався Річард Райт, і секстет був названий «Sigma 6». Дівчина Райта — Джульєтта Гейл — була частою гостею на репетиціях гурту. Роджер Вотерс, перш ніж перейти на бас-гітару, грав на ритм-гітарі. «Sigma 6» грала пісні гурту «The Searchers» та композиції, які написав студент Кен Чепмен, що став менеджером гурту та автором пісень. У вересні 1963 року Мейсон та Вотерс переїхали на дешевшу квартиру у Стенхоп Гарденс, власником якої був викладач університету — Майк Леонард. Леонард допомагав молодому гурту у репетиціях. «Sigma 6» використовувала цю квартиру для своїх репетицій. Пізніше Мейсон виїхав з квартири, а його кімнату зайняв новий гітарист Боб Клоуз. Протягом виступів назва гурту неодноразово змінювалася, «Sigma 6» пройшла через ряд перехідних імен, у тому числі «Meggadeaths», «The Abdabs» та «The Screaming Abdabs», «Leonard's Lodgers», «The Spectrum Five», перш ніж зупинитися на Tea Set. Незабаром Меткалф та Нобел покинули гурт. Восени 1963 року сімнадцятирічний Сід Барретт прибув до Лондона для навчання. Вотерс та Барретт були приятелями з дитинства (Вотерс часто відвідував Барретта в будинку його матері). Барретт приєднався до складу «Tea Set» в 1964-му році та оселився у Вотерса та Клоуза.
Період з Сідом Барреттом (1964—1968)
Створення «The Pink Floyd Sound» Після відходу Ноубела та Меткалфа «Tea Set» залишився без вокалістів. Відчуваючи сильну нестачу у вокалі, Клоуз познайомив гурт з Крісом Деннісом, який став його фронтменом. Після приходу Денніса «Tea Set» змінила назву на «The Pink Floyd Sound», на честь двох блюзових музикантів, записи яких Барретт тримав у власній колекції — та . Барретт перейменував гурт, оскільки на одному з виступів він з'ясував, що на ньому був присутній гурт, який теж мав назву «Tea Set». Сам Денніс невдовзі виїхав до Бахрейну, передавши функції фронтмена гурту Сіду Барретту.
Перший візит на студію звукозапису відбувся в грудні 1964 року. Члени гурту потрапили до студії завдяки зв'язкам Райта. Його друг працював на студії у Вест Хемпстеді та використав перерву для запису декількох сетівВідрізок часу в розкладі музичного заходу. Також «Живий концерт» діджея, програма виступу, що складається з ряду міксів/реміксів. Бувають сети, в яких разом або по черзі беруть участь кілька (двоє або більше) діджеїв. «The Pink Floyd Sound». Під час цих сесій записано чотири пісні, які стали першими демозаписами гурту, і містили кавер-версію на класичну ритм-н-блюзову композицію «I'm a King Bee» та три пісні, створені Сідом Барреттом: «Butterfly» («Метелик»), «Lucy Leave» (Люсі зостається) та «Double—O Bo» («Подвійний О Бо»Сід Барретт був фанатом Джеймса Бонда, тому обіграв у назві агента 007 подвійні 00 та «Diddley bow» — спеціальний музичний інструмент, якій застосовували блюзові музиканти. (Unreleased Pink Floyd Material )).
Потім «The Pink Floyd Sound» стали постійними гостями в лондонському Каунтдаун Клаб, де грали по 90 хвилин з пізнього вечора до раннього ранку. Також гурт запросили на телепередачу «Ready Steady Go!», яка шукала молоді таланти. Боб Клоуз покинув гурт в 1965 році, а лід-гітаристом та ведучим вокалістом гурту став Сід Барретт.
The «Pink Floyd Sound» продовжували грати в клубах переважно ритм-н-блюзові композиції. На одному з таких виступів у березні 1966 року їх помітив . Дженнер, лектор у лондонській школі економіки та політичних наук, був захоплений акустичними ефектами, створеними Барреттом та Райтом під час їхнього виступу, і спільно зі своїм другом став менеджером гурту. Саме в цей час гурт став експериментувати в музиці і зі своїми виступами. Під проводом Дженнера гурт почав виступати на лондонських підпільних концертах у таких клубах, як UFO, а продюсери гурту організували менеджерську компанію для рок-гуртів під назвою «Blackhill Enterprises». «The Pink Floyd Sound» зміцнив відносини з «Blackhill Enterprises», ставши рівноправними партнерами з Дженнером і Кінгом, а учасники гурту володіли по одній шостій частці. До жовтня 1966 року записи гурту поповнилися ще декількома сетами власних пісень.
Перші записи
Перший професійний запис було зроблено на фірмі Polydor в січні 1967 року, це були композиції «Arnold Layne» та «Interstellar Overdrive». Однак майже одразу гурт підписав контракт з EMI, і перші сингли вийшли вже на EMI. 11 березня 1967 вийшов сингл «Arnold Layne/Candy And A Currant Bun», що досяг 20-го місця в чартах. Однак відтворення на радіо пісні «Arnold Lane» було невдовзі заборонене через уривок з тексту: це була розповідь про трансвестита, на ім'я Арнольд Лейн, який вночі при світлі місяця викрадав з мотузок жіночу білизну, а потім перед дзеркалом наряджався у викрадене. Композицію «Candy And A Currant Bun» спочатку назвали «Let's Roll Another One» («Давай скрутимо ще по одній»), але назву з явними натяками на вживання наркотиків довелося терміново змінити.
16 червня вийшов другий сингл «See Emily Play/The Scarecrow».
Згодом ранні сингли гурту, які написав Барретт, були видані на альбомах The Best of the Pink Floyd (1970), Relics (1971), Masters of Rock (1974).
The Piper at the Gates of Dawn
Виданий у серпні 1967 року дебютний студійний альбом гурту The Piper at the Gates of Dawn (поширений некоректний переклад назви альбому — «Волинщик біля воріт зорі», хоча насправді це всього лише назва глави в перекладі Ірини Токмакової — «Сопілка біля порога зорі» з улюбленої книги Сіда «Вітер у вербах» Кеннета Грема, де «The Piper» — це, звичайно, ніякий не «волинщик», а бог Пан, що грає на сопілці) вважають найкращим прикладом англійської психоделічної музики. ТрекиДоріжка фонограми, а також сама фонограма. з цієї платівки демонструють музичну суміш — від авангардної «Interstellar Overdrive» («Космічне перевантаження») до химерної «Scarecrow» («Опудало»), меланхолійної пісні, написаної під натхненням від сільських ландшафтів, що оточували Кембридж. Альбом був успішний і став шостим в британських чартах .
Однак не всі учасники гурту витримали тягар успіху, що звалився на них. Вживання наркотиків та постійні виступи зламали лідера гурту Сіда Барретта. Його поведінка ставала все більш нестерпною, нервові зриви та психози повторювалися все частіше, допікаючи інших членів гурту (особливо Роджера). Неодноразово бувало, що Сід просто «виключався», «пішов у себе» прямо на концерті. У січні 1968 року до гурту приєднався давній знайомий Роджера і Сіда гітарист Девід Гілмор, щоб замінити Барретта. До приєднання до ансамблю Гілмор побував в Парижі, де організував власний гурт і здійснив з ним турне по Європі. Змінив багато занять, в тому числі ремесло натурщика, прекрасно оволодів французькою мовою. Планували, що Сід, хоча і не виступатиме, але продовжить писати пісні для гурту. На жаль, з цієї затії нічого не вийшло.
У квітні 1968 року «відставка» Барретта була формалізована, але Дженнер і Кінг вирішили залишитися з ним. Шестистороннє підприємство «Blackhill Enterprises» припинило свою діяльність. Після виходу з гурту Сід випустив два сольні альбоми, а потім повернувся у Кембридж до матері та став вести самотній спосіб життя аж до самої смерті від раку підшлункової залози 2006 року.
A Saucerful of Secrets
Попри те, що Барретт написав велику частину матеріалу для першого альбому, на другий альбом A Saucerful of Secrets («Блюдце, повне таємниць»), що вийшов у червні 1968 року, потрапила лише одна пісня, створена ним, а саме — «Jugband Blues» («Блюз для шумового оркестру»). «A Saucerful of Secrets» посів дев'яте місце у Великій Британії .
Наприкінці червня 1968-го було організовано перший знаменитий концерт в Гайд-парку, де «Pink Floyd», Рой Харпер і «Jethro Tull» грали перед захопленою публікою. Цей успіх, а також доброзичливі відгуки преси на їхній новий альбом, дали гурту упевненість, якої він так потребував після відходу провідного виконавця і композитора.
Основним ліриком в ансамблі тепер став Вотерс, який написав майже всі тексти до цього альбому, з темами літаючих тарілок та інших загадок природи. У музиці залишилося й просторове звучання, і «космічний» колорит, але замість перекручених гітарних звуків тепер забився гіпнотичний пульс бас-гітари, прихований динамізм Барретта поступився місцем потужному звуку церковного органу, на тлі якого чітко чутно кожне слово, найтонші голосові нюанси співака, емоційні гітарні пасажі. Гармонійність і монументальність — стали першими епітетами, які приходили на думку під час прослуховування альбому. «Pink Floyd» залишився вірним підкреслено-спокійному, холодному, але чітко окресленому звуку. У багатьох композиціях було помітно вплив класичних творів Баха, Генделя, Монтеверді, але жодної цитати з композиторів-класиків запозичено не було.
З липня по вересень 1968-го гурт «Pink Floyd» провів тур по Америці і Європі, удосконалюючи свою програму «Прогулянка» до тих пір, поки вона не перетворилася в цілісний твір.
More
27 липня 1969 року — випуск третього альбому «More», який став саундтреком до німецько-американського кінофільму «More» Барбета Шродера. Альбом було записано в березні 1969 року в Студії Еббі Роуд (Abbey Road Studios). В альбомі можна почути змінені версії композицій, які були використані в фільмі, а пісня «Seabirds» («Морські птахи»), яку можна почути у фільмі, взагалі не потрапила до цього альбому. Він досяг дев'ятого місця в хіт-парадах у Великій Британії та 153-го місця в США.
Без Барретта (1969—1972)
Ummagumma (1969)
25 жовтня 1969 року виходить «Ummagumma», альбом отримав позитивні відгуки після релізу, досягнувши п'ятого місця в хіт-парадах Великої Британії та 74-го місця в США. Виданий як подвійний альбом, його перша частина була записана на двох концертах, які відбулися у квітні та травні 1969 року в Манчестерському комерційному коледжі та клубі «Mothers» в Бірмінгемі. Друга сторона альбому містила сольні студійно-експериментальні роботи кожного учасника гурту, таким чином. ця платівка провела межу між двома етапами творчої діяльності гурту. Слово «Ummagumma» на сленгу студентів Кембриджа означало «займатися сексом». Надалі учасники гурту говорили, що назва альбому нічого не означає, а просто цікаво звучить.
Atom Heart Mother (1970)