Ярослав Герасимович (1 липня 1898, с. Білявці — 15 червня 1971, Філадельфія) — український військовик, стрілець УСС (1914 — 1916), козак 3-ї Залізної дивізії армії УНР, Окремої кінно-пішої Гайсинської повстанської сотні Степана Радзієвського (1919), Гайсинсько-Брацлавської повстанської бригади Ананія Волинця та Запорозької дивізії Армії УНР(1920. Учасник I-го Конгресу Українських Націоналістів, секретар ОУН в Чехословаччині, член ОУН.

Життєпис

Народився 1 липня 1898 в селі Білявці (тепер Бродівський район Львівська область), в сім’ї католицького священник Миколи та його дружини Анни (обоє померли 1919). Навчався вдома з приватним учителем, тоді вступив до Академічної гімназії (Львів, 1909 р.).

Середню освіту здобув у Львівській академічній гімназії.

З початком війни приєднався до УСС. З 1914 по 1916 рік вояк УСС. У травні 1916 року Ярослав Герасимович розпочав службу на австрійському флоті. Паралельно закінчив 5-й клас Української гімназії у Відні. Після розпаду флоту, по вертаючись додому через Італію, був інтернований у Мілані (1918). Звільнившись у березні 1919 року, повернувся на Галичину. Став на облік у Міністерстві “морських справ” УНР. Не маючи можливості служити за своєю професією, зголосився “добровіль но в IV полк Січових Стрільців, а по боях під Чорно-Островом і Проскуровом відісланий на спочинок в Кам'янець-Подільський. Тут був приділений до 3-ї Залізної дивізії. У Гайсині захворів на тиф. Лікувався в Ладижинській земській лікарні. Під час наступу Добровольчої армії у вересні 1919 р. служив в Окремій кінно-пішій гайсинській сотні під командуванням Степана Радзієвського (пізніше також студента УГА). У бою під Брацлавом потрапив у полон, з якого через 4 дні втік. Переховувався в Ладижині.

Сотник Радзієвський у спогадах від 16 листопада 1925 р. писав: “Як добрий вояка і свідомий патріот він зробив на мене гарне вражіння з самого початку, особливо я оцінив йо го під час бою моєї сотні з деникинця- ми в селі Нижня Кропивна під Гайси- ном, де він був ранений і його забрано в полон на моїх очах. Його здібність до самопожертви, неустрашимість в бою проти нерівного ворога, його за ховання в сотні примушують мене з легкою душою ствердити, що пан Герасимович один з небагатьох наших національних ентузіастів — борців за визволення України...” З наступом більшовиків, Ярослав Герасимович пішов до повстанського загону полковника Валентина Трутенка. Під час походу на Ольгопіль захворів на висипний тиф. Одужавши, переховувався в с. Берізках- Чечельницьких. Через переслідування Ольгопільським ЧК приєднався до по встанського загону отамана Ананія Волинця. Під час прориву більшовицького фронту українською армією брав участь у бою під Тульчином. Приділений до Запорозької дивізії, пізніше — до 3-ї За лізноїдивізії. Під час відходу українських військ за Збруч спрямований у район Гайсина і Липовця.

Переправив ся через р. Дністер. Інтернований до та бору м. Брашова (24.12.1920). Переїхав до ЧСР і зареєструвався в Українському громадському комітеті (3.09.1923). Через матеріальну скруту влаштувався “на роботу до Тренчика”. Повернувся до Праги для подальшого навчання на матуральних курсах (13.12.1923), але, не отримавши фінансової допомоги і зали шившись без роботи, мешкав при сотні Яреми.

Ярослав Герасимович вступив на матуральні курси в Йозефові (03.1924), склав іспит зрілос ті (15.06.1925) і переїхав працювати до м. Двур-Кралове, потім до Праги.

Хорунжий 1-го Сірого полку 1-ї Сірої дивізії, а пізніше подільський отаман Петро Запорожець, будучи студентом агрономічно-лісового відділу УГА, згадував свого бойового побрати ма так: “Майже весь 1920 рік п. Гера симович перебував в запіллю ворога на В. Україні, де приходилось мені разом з ним працювати в ріжних повстанчих відділах. Не знав я випадку, коли п. Герасимович уникав бою чи піддавався паниці. Приходилось не раз бути свідком завзятих схваток, в яких п. Герасимович поводив себе як личить доброму лицарю-козакові”.У матеріалах справи Ярослава Герасимовича відсутній диплом, утім є протокол про захист проекту “з успіхом добрим” від 10 червня 1932 року.

З 1923 року проживає у Чехословаччині. Провідний член Легії Українських Націоналістів. Був учасником I-го Конгресу Українських Націоналістів 1929 року у Відні. Обраний секретарем Президії, брав участь у роботі військової комісії, виголосив реферат на тему «До морської політики України». На початку 1930-х років секретар ОУН у Чехосоловаччині. У 1932 році закінчив хіміко-технологічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах.

Після Другої світової війни емігрував до США там і помер. Помер 15 червня 1971 року в місті Філадельфія. Похований на цвинтарі Фокс Чейс.

Посмертна згадка Уривок з некролога, опублікованого в журналу “Вісті комбатанта”: “Від юних своїх літ, майже ціле життя, пройшов в збройній боротьбі за волю України в рядах УСС, УГА, відділах повстанських отаманів, в ОУН, а нарешті в УПА. Відомий з дуже цікавих розповідей про його воєнні переживання, зокрема про отаманів Якубенка, Волинця та інших. Хорони ли його кревні і знайомі в п’ятницю, 18-го червня, вкривши покійного чер воною китайкою. У церкві Царя Христа (Філадельфія-Північ) на Службі Божій прощав Покійного колишній старшина УГА о. Василь Головінський, наділив був у шпиталі Ярослава Герасимовича Найсвятішими Тайнами. На цвинтарі Факс Чейс у Філядельфії побратим і то вариш по зброї Покійного, тепер пра вославний єпископ Кир Андрій Кущак після прощальної проповіді посипав домовину покійного Ярослава землею, що її привіз з України — Канева, Пе- черської Лаври і Гробу Господнього в Єрусалимі”.  

Див. також

Українська революція Український визвольний рух Український націоналізм

Література Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР”. – Т. 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет” (2016, 2-ге видання). – С. 136-137. Вісті комбатанта (Торонто — Нью-Йорк). - 1972. - Ч. 1 (57). - С. 94 - 95. ЦДАВО України. - Ф. 3795. - Оп. 1. — Спр. 881. — Арк. З зв. —4, 14 -15, 16, 82 Мірчук Петро Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.

Посилання Народження ОУН