Скульптура мая — вид образотворчого мистецтва, що існував в державах цивілізації мая. Найбільшого розквіту скульптура набула у класичний період. Представлена монументальною скульптурою (рельєфами, панелями, зооморфами, стелами, вівтарями) та дрібною пластикою (теракотові статуетки, вироби з виробних і напівкоштовних каменів, кістки, дерева, мушель).
Загальна характеристика Поява перших монументальних скульптур зафіксована ближче до середини докласичного періоду (VIII ст. до н. е.). Піднесення починається на ранньому етапі класичного періоду, а сам розквіт припадає на VIII ст. З занепадом культури класичного періоду занепадає монументальна скульптура. Вона зберігається в післякласичний період, до появи тут іспанських конкістадорів, втім вже має не настільки високу якість та вишуканість.
Монументальна скульптура характеризується в центральній частині області мая м'якими і хвилястими формами, навіяними природою, і реалістичним зображенням людських фігур, дуже виразних, особливо в містах басейну річки Усумасинта. У північному районі переважали різноманітні геометричні форми, що чергуються зі стилізованими зображеннями рослин і тварин, головним чином змії.
У великих скульптурах мая використовували як основний матеріал вапняк, частково деревину.
Майже з початку докласичного періоду в маянських містах розвивається мистецтво з виготовлення дрібної пластики. Її відмінністю від монументальної є широта сюжетних мотивів і значна свобода виконання. Умовність, викликана релігійними та офіційними канонами, характерна для пам'ятників великих форм, тут поступається місцем життєвості і реалізму. У деяких речах дрібної пластики частково зберігається вплив канонів, що зумовлено самим призначенням цієї скульптури — амулети, різні знаки значущості офіційних осіб тощо.
При виготовленні цих речей широко застосовувалися природні мінерали: глина, серпентин (один з різновидів азбесту), обсидіан, кремінь, різні види напівкоштовного каміння — нефрит, гірський кришталь, аметист, опал, а також матеріали органічного походження — мушлі, кістки тварин і риб.
З раннього класичного періоду поширюється традиція спорудження панелей з різьбленням перед дверима до палаців і храмів, також навколо платформ найголовніших будівель міста. Найвідомішими є панелі з мая з південних низин, зокрема з території сучасного Петена (Гватемала).
Засоби обробки Знаряддями праці служили різці, долота і свердла, виготовлені з твердих порід каменю. З їх допомогою стародавні маянські майстри різали, ліпили і свердлили свої вироби. Починаючи з X століття мая стали застосовувати різці з міді. Коли виникала необхідність в поліровці виробів, то в хід йшли кам'яний пил, пісок і вода. Дуже часто майстри розфарбовували свої вироби в різні кольори.
Значення Усе пластичне мистецтво мая керувалося не тільки практичними і естетичними принципами, але головним чином релігійними встановленнями. Про це свідчить тематика скульптури. Боги зображувалися символічно. Вони представили в скульптурі у вигляді людини, тварини, рослини.
Створення скульптур, їх освячення було цілим дійством і святом. Водночас скульптурні зображення богів і обожнених людей не були самі по собі ні ідолами, ні простими образами богів, але тимчасовими посудинами священної енергії, які, в силу цього, носили в собі небезпеку, і доторкатися до них можна було лише після попереднього ритуалу. З іншого боку, пластичні роботи мали також за мету показати народу владу богів і людей, в яких ці боги вмістили частину своєї сакральності і які тому могли правити іншими. Ці роботи були покликані показати велич уславлених родів, щоб гарантувати постійність їх влади.
Монументальна скульптура
Докласичний період Монументальна скульптура мая невіддільна від архітектури: різні її форми були складовою частиною споруд чи невід'ємною приналежністю архітектурних комплексів.
На історичній території мая найраніші пам'ятники монументальної скульптури були виявлені в гірській її частини (в поселеннях Камінальхуйу і Чоколов), а також на тихоокеанському узбережжі Гватемали.
Скульптура мая в докласичний період, зокрема наприкінці його та переході до класичного періоду знаменувалася впливом ольмеків та мистецтва Ісапи. Багато скульптурних пам'яток цього періоду несуть у собі загальні риси месоамериканського мистецтва.
Для найранніших з виявлених нині пам'ятників скульптури класичного періоду властива певна спрощеність і ваговитість пропорцій. Фігури на цих скульптурах виконані в традиційній позиції: голова в профіль, тулуб в фас, ступні ніг поставлені одна за одною, мовби при ходьбі. Для скульптурних зображень раннього класичного періоду обов'язкові складні прикраси, закріплені ззаду на поясі, специфічні масивні підвіски, що свідчать про ольмекський вплив.
У III ст. до н. е. з'являються прикраси будівель та храмів у вигляді фризів. Про це свідчать знахідки археологічної пам'ятки Ель-Мірадор, де виявлено фрагмент фриза завдовжки 4 м і заввишки 3 м. На цьому фризі, датованому різними фахівцями 300—250 роками до н. е., зображені сцени, схожі на героїв епосу «Пополь-Вух».
Новим етапом у розвитку монументальної скульптури дослідники вважають появу рельєфів з фігурами, розташованими в фас. Вони відомі насамперед у Тікалі і Вашактуні з середини IV ст.
Класичний період Фактичний початок розвитку монументальної скульптури відбувається на початку класичного періоду. Поступово маянські майстри вдосконалюють свої вміння. В цілому зберігається загальномайський стиль, різні лише прийоми та засоби вираження майстерності.
Подальшим розвитком рельєфів став їх поступовий перехід до майже круглої скульптурі. Досягалося це двома шляхами: висування фігури з площини (Кіріґуа, Копан, Тонін); за рахунок ніші, яка вирубувалася навколо фігури (П'єдрас-Неграс). Найдосконалішим щаблем на шляху розвитку горельєфа до круглої скульптури є стінна панель з споруди О-13 у П'єдрас-Неграсі і чудовий фрагмент рельєфу, знайдений в тому ж місті. До повного свого розвитку, до справжньої круглої скульптури не дійшли.
У VI ст. розвиток монументальної скульптури було перервано якимись значними подіями в історії мая. Про їхню сутність дослідники натепер ще дискутують. Втім вже наприкінці VI ст. відбувається відродження монументальної скульптури. У VI — 1-й пол. VIII ст. спостерігається поява значних стильових відмінностей в пам'ятниках великої пластики окремих міст, що поступово призвело до оформлення місцевих художніх течій, або «шкіл». Кожен місцевий центр монументального мистецтва вже має свій власний чітко виражений стиль. Розквіт монументальної скульптури відбувається у 2-й пол. VIII ст.
Рельєфи з традиційною поставою фігур в цей період зберігаються, але у виконанні їх помічаються нові риси. З'являються профільні зображення тіл, але такі рельєфи співіснують з тими, де положення особи залишається колишнім. Ступні ніг тепер зазвичай повернені носками в різні боки, голова подається в профіль.
Більш правильними стають пропорції фігур, їх пози — більш природними. Робляться перші спроби передати рух, хоча статичні положення переважають. Більш складною стає композиція. Вперше поряд з центральною фігурою з'являються другорядні персонажі. Велика увага приділяється ретельному опрацюванню декоративних деталей (рельєф на одвірку 24 з будівлі 23 в Яшчилані). Нові риси набуває і другий вид рельєфів, що тяжіє до круглої скульптури. Поступово зникає звичайна скутість фігури. Водночас поступово збільшується вплив релігійних уявлень Мексиканської плоскогір'я на тематику скульптур у південній області мая — з'являються особи схожі на богів Шіпе-Тотека та Тескатліпоку.
Рельєф на багатьох пам'ятниках поєднується з горельєфом, що дозволяє ускладнити сюжет, зокрема звернутися до багатофігурних композицій. Широко передається рух, образи отримують яскраву індивідуальну характеристику і навіть драматичність. Остаточного оформлення і розвитку набувають місцеві скульптурні школи в Паленці, П'єдрас-Неграсі, Яшчилані, Тоніні, Копані, Кіріґуа та ін. Між ними відбувається жвавий обмін художніми ідеям. 1960 року науковцями було висловлено припущення щодо існування в класичний період груп скульпторів, які мандрували з одного міста мая до іншого. Втім дана гіпотеза ще достеменно не підтверджена.
На пізньому етапі класичного періоду спостерігається різкий занепад скульптурної майстерності. Знову з'являються зображення з важкими, непропорційними формами. Деградує сама техніка виконання: лінії рельєфу стають грубими і курсивними. Водночас спостерігається поступове проникнення в скульптуру мотивів іншого мистецтва. На думку дослідників, його принесли етнічні групи, що з'явилися разом з тольтеками. Є підстави також пов'язувати цей напрямок з деякими звичаями племені іца. Для цього мистецтва характерні фалічні мотиви. З'являються повністю об'ємні або майже об'ємні чоловічі фігури з гіпертрофовано підкресленими ознаками статі.
У декоративній скульптурі зберігаються більш високі художні традиції. Дуже виразні деталі зі стукко (Ушмаль), що зображують людські голови. Досить часто в скульптурі цього часу фігурують батальні сцени.
Стилі Паленкська скульптурна школа у класичний період впроваджувала численні художні нововведення. Характерним прикладом може служити заміна «зміїної смуги» у руках правителя на скіпетр з карликом, ранні форми його засвідчені саме в Паленке. Основними пам'ятниками пластики є рельєфи зі стукко, що прикрашали зовнішні і внутрішні стіни будівель; покрівельні гребені з чудовою круглою скульптурою.
Природність, простота, благородство й чистота ліній, врівноваженість і гармонійність композицій — є основними властивостями творчості скульпторів Паленке. Персонажі на рельєфах слідують маянських ідеалів краси. Велика увага приділялася деталям, зокрема костюмів: сандалі, щитки на ногах, пишні головні убори з пір'я, одяг, прикрашений коштовним камінням і мушлями, намиста; ручні і ножні браслети зображуються скульптором з найбільшою ретельністю, яка доходить часом до педантизму. Зазвичай композицію оточує рамка або з ієрогліфів, або з майстерно згрупованих символічних елементів. Останні складають окремий ансамбль і тому не заважають сприйняттю реалістично переданих центральних фігур рельєфу.
Вплив школи Паленке відмічено дослідниками в містах Шупи, Ель-Ретіро, Тортугеро, Комалькалько, Балам-Кані, Ель-Чикосапоті, Бонампакі, Лаканху, Нокучиче і Чичен-Іці.
Школа П'єдрас-Неграс багато в чому близька роботам паленкських скульпторів. Відмінними рисами цієї школи є м'якість обрисів, вміле комбінування низького і високого рельєфу, гармонійність і врівноваженість композицій, монументальність задумів і їх виконання. Рухи зображених персонажів м'які і пластичні. Обличчя відрізняються життєвістю, правильністю рис. З усіх скульптурних шкіл мая скульптори П'єдрас-Неграс зробили найбільший крок до реалістичного мистецтва, типологічно близького до часів античності в Європі.
Скульптурна школа Яшчилана існувала порівняно недовго, про що свідчать збережені пам'ятки. Стиль її енергійний, але дещо брутальний. Фігури персонажів зазвичай масивні і приосадкуваті, з непропорційно великими головами. У центрі уваги скульпторів в пору розквіту міста перебували питання композиції: їх насамперед приваблювала завдання протиставлення центральних фігур, часто при складній композиційній побудові (рельєфи 24-26 на одвірках будівлі 23). Водночас перевершили інших майстрів у виготовлені придверних панелей.