Роман Йосифович Домбчевський (, с. Верхній Ясенів, тепер Верховинська селищна громада, Івано-Франківська область — , Одеса) — український правник, активіст Союзу визволення України, сотник Української Галицької армії, секретар посольства Української Народної Республіки у Чехії в (1921–1922) роках, фаховий захисник прав української мови, публіцист.
Життєпис
Ранні роки Народився 25 травня 1884 року в селі Верхній Ясенів на Гуцульщині (тепер Івано-Франківська область). Батько Йосиф Домбчевський — греко-католицький священик, мати Варвара — також з священичої родини.
Вступив на юридичний факультет Львівського університету. Закінчив навчання 1908 року.
На праці і службі Поселився в містечку Миколаєві неподалік Львова, організував юридичну канцелярію, часто безкоштовно надавав послуги бідним місцевим селянам-українцям.
У серпні 1914 року закриває свою контору і вирушає на фронт. В окопах зближується з активістами політичної організації Союз визволення України (СВУ), головною метою якого було проголошення самостійності та соборності України.
СВУ направляє Романа Домбчевського на мобілізацію українських військовополонених з російської армії у таборах Австро-Угорщини та Німеччини. Працював найбільше в австрійському місті Франштадт. В редакції газети «Розваги», висвітлював на сторінках видання правові і просвітницькі теми. Цими зусиллями СВУ організував так звану Сіру (від кольору однострою) дивізію.
Після створення ЗУНР стає сотником УГА.
У 1921-1922 році працює секретарем в посольстві УНР в Празі.
Фах і творчість У кінці 1922 року повертається до Миколаєва, відновлює колишню юридичну канцелярію, знову займається юриспруденцією. 1926-го переїздить до Стрия, де організовує юридичну практику, доволі часто виступає зі статтями в місцевій газеті «Стрийська думка» та іншій пресі, юридичних часописах на теми права, моралі.
Ім'я адвоката Романа Домбчевського в Стрию пов'язують з організацією музейної справи. Саме він у 1930-ті підготував статут краєзнавчого музею «Верховина». Зайнявся публічною пропагандою ідей збереження старожитностей, публікуючи статті про це в місцевій та обласній пресі. Писав різноманітні звернення, відозви громадськості до органів влади з метою створення в місті нового культурного центру зі збереження спадщини віків.
Особливе значення в спадщині юриста Домбчевського займали статті на захист рідної української мови, виступав за законодавче закріплення права національної мови в суді.
Від липня 1928 р. до червня 1939-го, у Львові видався професійний правничий часопис утвореної тут Спілки Українських Адвокатів (СУА) «Життя і право». За цей час вийшло 44 числа. Єдиним незмінним членом редколегії журналу за всю його історію був Роман Домбчевський. Він же ж був одним із головних авторів статуту СУА.
Роман Домбчевський писав: Існує непорушне право рідної мови нації: у школі, уряді і загалом у публічному житті, це перше право людини, народу і нації, що бореться за свою ідентичність. Воно перевиховує своє громадянство на членів новочасної нації, що мусить мати глибоке і непохитне відчуття свого етнічного походження, володіння правом рідної мови, цим знанням воно презентує свій xapaктep національного існування і самостійності, честі та поваги…
Як результат, з-під пера юриста Домбчевського виходить книжка «За право мови». Це доступною мовою викладене дослідження про роль і значення національної мови, ролі адвоката — справжнього українського речника прав мови нації у судових процесах. Автор, зокрема, зазначає: «Факт, що національна адвокатура має по закону привілей бути речником прав національної мови, створювати фахове положення того суспільного стану серед нації й накладає на нього особливі обов'язки з утвердження етнічного засобу спілкування в процесі».
Після окупації Галичини Радянською армією у 1939 році його заарештовують та засуджують до восьми років ув'язнення, яке відбув Північній Колимі. Після ув'язнення Р. Домбчевському суворо заборонялося повертатися в Галичину, займатися юридичною практикою, писати статті, будь-де публікуватися. Він поселився в Одесі, трудився вантажником у порту, слюсарем, постійно знаходився під наглядом комуністичних спецслужб.
Помер в Одесі 1952 року.
Сім'я Дружина — Ірена Рибчак-Домбчевська Діти : Стефанія (померла від тифу) та Христина Домбчевська-Навроцька.
Пам'ять 1984 року в США українська громада Нью-Йорку провела вечір його пам'яті. На врочистостях була присутня дочка Христина Навроцька, заступник голови Союзу Українок Америки.
Джерела Газета «Свобода», США, від 26 травня 1984 р. Роман Домбчевський «За право мови», 1934 р., м. Львів Енциклопедія українських активістів Статут Стрийського краєзнавчого музею готував Р. Домбчевський Про Ірену Домбчевську Олександр Горобець «Тінь забутого предка» Олександр Горобець «Книга про Романа та Ірину/Ірену Домбчевських» Домбчевський Р. За право мови / д-р Роман Домбчевський. — Львів: Накладом Союзу укр. адвокатів, 1934. — 88 с.