Історія Черні́гова
До появи міста
Територія Чернігова була заселена вже в II тис. до н. е. На його околицях, в урочищах Ялівщина і Татарська Гірка, виявлено поселення доби бронзи. Протягом III—V ст. нашої ери на території сучасного лісопарку Ялівщина й Олександрівки існували кілька ранніх слов'янських поселень. Науковці відносять їх до київської та колочинської археологічних культур. Сліди проживання людей наступних сторіч виявлені також на Кордівці, Лісковиці та ВалуЛеп'явко С. А. Чернігів — європейське місто / Сіверський інститут регіональних досліджень; Ред. кол.: В. М. Бойко (голова ред.) [та ін.]. — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2010. — 56 с., на Єлецьких і Болдиних висотах, тощо.
На підставі археологічних досліджень, здійснених у різний час на території міста, науковці зробили висновок, що поселення, яке поклало початок Чернігову, виникло в останній чверті VII століття в південно-західній частині сучасного ВалуРуденок В. Я. Чернигов: из века в век. — 3-е издание. — Чернигов: РИК «Деснянська правда», 2007. — 48 с..
Завдяки археологічним дослідженням можна змалювати наступну картину формування Чернігова. Десь близько VII ст. поблизу сучасного парку на Валу поселились люди, які вирубали ліс і обробляли землю. Сліди зораного поля виявлені безпосередньо на Валу. Очевидно, що й поселення землеробів виникло десь неподалік, найімовірніше — на високому березі понад Стрижнем. Його мешканці належали до племені сіверян — одного з найбільших східнослов'янських племен, яке проживало на широких просторах від Десни до Сіверського Дінця.
Ранній Чернігів міг бути центром одного з дрібних сіверянських племен.
Однак, як міське поселення Чернігів почав існувати у IX ст., тобто в часи бурхливої діяльності Олега.
Руська доба (ІХ — ХІІІ ст.)
ІХ століття «У 884 р. ішов Олег на сіверян, і переміг сіверян, і наклав на них данину легку. І не велів їм хозарам данину давати».
Перша згадка про Чернігів в «Повісті временних літ» датована 907 роком, коли київський князь Олег в результаті успішного походу на Візантію уклав з греками угоду, за якою ті мали «даяти уклады на рускыя грады: первое на Киевъ, та же на Чернигов, на Переаславль, на Полтѣскъ, на Ростов, на Любечь и на прочиа грады...»Повесть временных лет. Ч1. — М.-Л., 1950. — с.24.
Чернігів згадується в договорі одразу після Києва, що вказує на значущість Чернігова в торговому житті Русі, а також натякає на те, що місто вже існувало в минулі століття.
У договорі, що був підписаний князем Ігорем та візантійцями у 944 р.,, Чернігів також згадується на другому місті.
Про Чернігів також згадує візантійський імператор Костянтин Багрянородний, описуючи міста, з якими торгує ВізантіяИстория городов и сел Украинской ССР: Черниговская область/ ред. Половец В. М. — К.: Главная редакция УРЕ. — 1983 г. — 816 с..
Яскравим свідченням швидкого зростання Чернігова є давньоруські кургани. Вони з'являються на початку X ст. і до кінця сторіччя їхня чисельність швидко зростала. В Чернігові та його околицях зафіксовано сотні курганів. Курганні некрополі існували на Болдиних горах і поблизу П'яти кутів. Вони тягнулись на північ від Чернігова і розкинулись довкола приміських поселень, зокрема, Шестовиці. Поховання в курганах були різними. Покійників ховали як шляхом покладення тіл, так і спаленням. Чоловіки-воїни завжди мали з собою зброю. Нерідкими були поховання, коли поряд з чоловіком клали коня або жінку, які мали супроводжувати померлого у потойбічному світі.
Найбільшим чернігівським курганом є Чорна могила. Її насип сягає 10 м висоти, а діаметр — близько 40-ка метрів. Обряд поховання в Чорній могилі здійснений шляхом спалення. За знахідками речей можна встановити, що в ньому поховані двоє чоловіків і жінка. Спочатку покійників поклали у дерев'яну споруду — домовину або човен-ладдю, на якій давньоруські воїни вирушали в далекі походи. Потім споруду спалили, а зверху над згарищем насипали курган. В ньому знайдені два комплекти дорогого озброєння — мечі, списи, шоломи, кольчуги, щити, а також серпи, відра з медом, горщики з їжею. А у верхній частині курганного насипу знайдено два цілі турячі роги, оковані срібними пластинами з орнаментом.
За легендами, в Чорній могилі знайшов останній притулок засновник міста князь Чорний. Однак курган споруджено не раніше 960-х років, тобто, насправді, місто існувало ще до народження похованої в ньому особи.
В Чернігові збереглося ще два великі кургани — Гульбище і Безіменний, в яких теж поховані знатні воїни. Про це, крім зброї, свідчать залишки дорогоцінного одягу і речей.
Чернігівські кургани складають найбільший курганний некрополь на всій території дохристиянської Русі, а Чорна могила є найбільшим поміж всіх давньоруських курганів. Це свідчить, що в Чернігові проживала багата і впливова військово-дружинна верхівка. Чернігівські воїни брали участь у війнах князів Ігоря, Святослава і Володимира, які велись з метою зміцнення молодої київської держави. Таким чином, не лише перша письмова згадка, але й кургани дають підстави твердити, що навіть на ранньому етапі своєї історії Чернігів належав до кола найважливіших міст Русі.
Х століття
За правління київського князя Володимира Святославича Русь прийняла християнство. Слід за киянами, приблизно у 988 або у найближчі роки чернігівці були охрещені. За легендою, цей обряд провели у Святому озері поблизу Десни. Після прийняття християнства знатні чернігівці перестали насипати нові кургани, оскільки поховання стали здійснювати за християнським обрядом. За князя Володимира Святославича, в ході розбудови фортець-«градів» по кордонам Русі, центр міста (дитинець) був реконструйований і займав усю південно-західну ділянку мису над Стрижнем.
У 1024 р. тмутороканський князь Мстислав Володимирович останнім долучився до усобиць синів князя Володимира за київський престол. В цьому ж році він переміг Ярослава Володимировича (київський князь від 1019 р.) у битві під Лиственом. Після перемоги Мстислав мав можливість взяти владу у Києві, але кияни відмовились пускати його у місто, тоді Мстислав вирішив розділити руські землі на 2 князівства: в Києві сидітиме Ярослав і правитиме у правобережних і білоруських князівствах, а Мстислав посів у ЧерніговіЛітопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. —591 с..
Саме при Мстиславі розпочалась велика розбудова Чернігова. Дитинець було розширено на схід і захід, його площа складала 10,5 гаЧернігівщина: Енциклопедичний довідник. За ред. А. В. Кудрицького — К., Українська Радянська Енциклопедія, 1990. — С. 228, будувались нові тереми, почалась розбудова княжого двору. Саме при Мстиславі розпочалось будівництво одного з найдавніших мурованих храмів Київської Руси — Спаського собору. Після смерті Мстислава у 1036 році він був в ньому і похований. За літописними згадками, на момент смерті князя у соборі були збудовані лише стіни без даху (висота стін тоді була такою, що стоячи на коні можна було рукою дістати до верху).
Після смерті Ярослава його сини знову почали боротьбу за владу. Чернігів дістався князю Святославу Ярославичу, він і започаткував династію чернігівської гілки Рюриковичів. Святослав правив у Чернігові понад два десятиріччя, з 1054 до 1076 р., а останні три роки був одночасно князем київським. Під час його правління на кордонах Русі з'явились нові кочовики — половці. У 1068 р. у битві на р. Альті вони розбили об'єднане військо руських князів і почали спустошувати руські землі. В листопаді на Чернігів рушила 12-тисячна орда хана Шарукана. Святослав мав під рукою лише 3 тисячі воїнів, але вийшов назустріч, до річки Снов. Чернігівці кинулись в атаку, розгромили половців, а хана взяли в полон. Це була перша в історії перемога русичів над новим небезпечним степовим сусідом.
1078 року за володіння Черніговом спалахнула війна між чернігівським князем Всеволодом Ярославичем та претендентом на чернігівський стіл Олегом Святославичем. 25 серпня після поразки Всеволода у битві на Сожиці, мешканці Чернігова зрадили його і прийняли своїм правителем переможця Олега. У вересні Всеволод із сином Володимиром Мономахом, у союзі з братом, київським князем Ізяславом Ярославичем, успішно штурмував місто й випалив посад. 3 жовтня Ярославичі розбили Олега в битві на Ніжатиній нивіКотляр М. Ф. Нежатина нива, битва 1078 // Енциклопедія історії України: у 10 т. — Київ, 2010. — Т. 7. — С. 356.. Ізяслав загинув у бою, внаслідок чого Всеволод став новим київським князем, а Чернігів дістався його синові — Володимиру. Олега Святославича було заслано до Візантії на острів Родос.
Володимир Мономах правив в Чернігові шістнадцять років (1078—1094). Він розбудовував Чернігів — спорудив на Дитинці один із храмів і кам'яний терем, від яких збереглися лише фундаменти; обладнав дорогу до Києва. Проте права Володимира на місто і Сіверську землю не визнавали діти Святослава Ярославича. 1094 року Олег Святославич повернувся з Візантії й разом з братами рушив на Чернігів. Святославичі взяли його в облогу. Справа закінчилась угодою, за якою Володимир Мономах покинув Чернігів. Згодом права Святославичів на чернігівський престол було підтверджено на Любецькому з'їзді.
ХІ століття Після досягнутих угод чернігівським князем став Давид Святославич. За його правління в місті велось велике будівництво, зокрема, споруджено Борисоглібський собор (1123 р.).
Найуспішнішим серед чернігівських князів ХІІ ст. став Святослав Всеволодович, який з 1164 р. правив у Чернігові, а у 1176—1194 рр. у Києві, але не забував про рідне місто. Він спорудив у Чернігові Михайлівську церкву і Благовіщенський собор, які, на жаль, не збереглися до нашого часу.
Святослав Всеволодович користувався надзвичайним авторитетом не лише серед руських князів, але й серед іноземних володарів. Він став одним з персонажів знаменитого «Слова о полку Ігоревім». Цікаво, що головний герой «Слова» — Ігор Святославич — наприкінці життя теж був чернігівським князем. Кілька представників чернігівської династії були визнані святими. Один з них, Микола Святоша, прославився тим, що відмовився від князівських почестей, став ченцем Києво-Печерського монастиря, і неодноразово мирив своїх родичів-князів під час численних конфліктів між ними.
Розквіт (XII—XIII ст.) Давній Чернігів займав площу у 200 га. і стояв біля старого русла р. Стрижень. Центром місту був дитинець (15-16 га) — укріплений район в якому проживав князь і його наближені, тут знаходились кам'яні будівлі (церкви і будинок князя), терема і головна площа. Дитинець був обнесений рівчаком і стіною, і мав три в'їзди — Водні, Київські і Погорілі ворота.
Навколо дитинця був утворений окольний град, Тротьяк і Передграддя (близько 60 га), окольний град був забудований дерев'яними зрубними однокамерними теремами, обнесений стіною і простягався до сучасної Красної площі. Тут проживало торгово-ремісниче населення.
В низині, на південний захід від дитинця, розташовувався Поділ, заселений звичайним людом. Найбідніше населення міста проживало у напівземлянках.
Щодо чисельності населення є припущення, що на початок XIII ст. в місті проживало понад 20 тисяч осіб. За цим показником Чернігів був одним із найбільших міст не лише Русі, але й тогочасної Європи.
Основою економічного життя міста було ремесло. В Чернігові працювали ремісники різних спеціальностей. На початку XIII ст. в Чернігові нараховувалось не менше трьох десятків майстерень з виготовлення цегли різних форматів. Велика ковальська майстерня знаходилась на місці нині занедбаного будинку на розі вул. Ремісничої і просп. Перемоги.
Під час археологічних досліджень були виявлені столярські, склодувні, косторізні, ювелірні майстерні.Бідне населення міста займалось землеробством, що підтверджується численними знахідками плугів, кос, наральників. Містяни також розводили тварин.
Центром торгівлі в Чернігові був «городський торг» — територія сучасних Красної площі і скверу ім. Богдана Хмельницького. Знайдені тут чернігівські гривні, а також арабські і візантійські монети, західноєвропейські ювелірні витвори свідчать про широкі зовнішні торгові зв'язки.