Підліткова література — література, написана для підлітків з урахуванням їхнього когнітивного, фізичного, емоційного та мовного розвитку. До підліткової літератури також часто зараховують літературу, яка була написана для дорослих, але ввійшла в коло підліткового читання. Головним героєм підліткової літератури зазвичай є підліток, а теми та сюжети відображають його досвід, інтереси, проблеми та погляд на світ. Важливою ознакою підліткової літератури є голос наратора або персонажів, що відображає внутрішній світ та мову підлітка.
Підліткова література охоплює цілий спектр жанрів та піджанрів, серед яких — реалістична проза, психологічна проза, фантастика, фентезі, готичний роман, графічний роман, роман у віршах, історичний роман, пригодницький детектив, романізована казка, любовний роман, роман-щоденник, технотрилери, кіберпанк тощо.
Визначення підліткового віку
Виділяти підлітків в окрему вікову групу почали, як стверджує французький історик Філіп АрьєсАрьес Ф. Ребёнок и семейная жизнь при Старом порядке. Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 1999., у ХІХ столітті. Ще раніше, у попередні віки, в європейській культурі поступово почав збільшуватися проміжок між настанням статевої зрілості та початком самостійного життя, вступом у шлюб. Цьому періодові стали притаманні свої риси. У ХІХ столітті формуванню уявлення про підлітковий вік як окремий етап сприяли зміни в системі освіти: дітей почали розподіляти по класах за віком, також відбулося чітке розмежування початкової, середньої та вищої освіти.
1904 року у праці «Юність» () американський психолог та педагог Стенлі Холл (Granville Stanley Hall) уперше в англомовній літературі розробляє теорію підліткового віку () як окремого етапу. За словами Холла, цьому етапові притаманні риси, які він назвав «шторм і стрес» (storm and stress): конфлікти з батьками, переміни настрою та ризикована поведінка. У подальших дослідженнях 2 половини ХХ століття науковцям вдалося розвінчати міф про те, що ці риси є визначальними для підліткового вікуМ. Кле. Психология подростка. Психосексуальное развитие. — Москва: Педагогика, 1991..
Відтак теорію підліткового та юнацького віку розвивали такі дослідники, як Ерік Еріксон, Жан Піаже, Лоренц Кольберг та інші. За визначенням Е. Еріксона підлітковим (adolescence) вважається вік з 14 до 18 років.
Згідно з термінологією Фонду народонаселення ООН, підлітками вважаються особи у віці 14-19 років
Читацькі смаки молодших і старших підлітків дуже різняться. В англомовній літературі книжки для підлітків зазвичай поділяють на підкатегорії: відповідниками є терміни «підліткова проза» та «юнацька проза» або ж «книжки для молодших підлітків» та «книжки для старших підлітків».
Поява та розвиток підліткової літератури в Європі та США
Література, яка зображала протагоніста-підлітка, з'явилася задовго до виокремлення підліткової літератури як окремого феномену. Наприклад, головним героєм іспанської крутійської повісті (пікарески) «Життя Ласарільйо з Тормеса» (1554 рік) є хлопець-підліток, що переживає ряд випробувань. Героям трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта» (1594—1594 рр.) 16 і 13 років відповідно. Утім, такі твори не виділялися в окрему групу «підліткових», вони були адресовані дорослим читачам. Це стосувалося й таких знакових текстів, як «Над прірвою в житі» (1951) Девіда Селінджера та «Володар мух» (1954) Вільяма Голдінга, що мали величезний вплив на розвиток власне підліткової літератури.
Однією з перших почала виділяти підлітків як окрему групу британська письменниця та літературний критик Сара Тріммер (1741—1810). У періодичному виданні The Guardian of Education вона ввела поняття «книжки для дітей» (до 14 років) та «книжки для підлітків» (14-21 рік). У ХІХ столітті виходять друком твори, орієнтовані на дорослих читачів, які згодом увійдуть у коло підліткового читання: The Swiss Family Robinson (1812) Йоганна Девіда Вісса, «Веверлі» (1814) та «Айвенго» (1819) Вальтера Скотта, «Олівер Твіст» (1838) Чарльза Діккенса, «Граф Монте-Крісто» (1844) Олександра Дюма, «Діти капітана Гранта» (1867) Жуля Верна, «Маленькі жінки» (1868) Луїзи Мей Олкотт (утім, присвячені юним племінницям), «Острів скарбів» (1881—1882) Роберта Луїса Стівенсона, «Пригоди Гекльберрі Фінна» (1884) Марка Твена та інші.
Адресувати тексти юним читачам письменники почали задовго до появи терміна «підліткова література». На початку та в першій половині ХХ століття було написано такі тексти, як «Енн із Зелених Дахів» (1908) Люсі Мод Монтгомері, «Таємний сад» (1909) Френсіс Бернетт, «Еміль і детективи» (1929), «Витівки близнюків» (1949) Еріха Кестнера та ін.
Виокремленню феномену підліткової літератури передувало формування підліткової культури. З 1922 року такі американські журнали, як «Scholastic», започаткували колонки, присвячені підлітковим інтересам, зокрема побаченням та танцям. 1941 року вперше було вжито слово «тинейджер». Популярності це слово набуло з 1956 року завдяки пісні Ґейл Сторм (Gale Storm) «Молитва тинейджера» (Teenage prayer).
1956 року Американська асоціація бібліотек почала активно вживати термін «юнак» (young adult), позначаючи, зокрема, і окрему категорію відвідувачів бібліотек. Поступово в літературі формується потреба текстів, орієнтованих саме на підліткову аудиторію, що відображатимуть інтереси, досвід та реалії цієї вікової групи. 1951 р. в «Англійському журналі» (The English Journal) надруковано есей «Роман для юнацтва» (The Novel for the Adolescence) Д. Л. Бартон (D. L. Burton), в якому звучить заклик: література для підлітків має відображати споріднений та близький їм досвід, а також апелювати до їхніх інтересів.
В США першими книжками, написаними спеціально для підлітків, вважаються «Суперник» (The Contender) Р. Ліпсайта (R. Lipsyte) та «Аутсайдери» (The Outsiders) С. Е. Хінтон (S. E. Hinton) (обидві — 1967 рік). 1970—1980 роки називають золотим віком підліткової літератури в англомовних країнах. Увагу авторів реалістичної підліткової прози починають привертати складні теми: смерть батьків, убивства, зґвалтування, самогубство тощо. Дослідники починають говорити про «ультрареалізм» або ж «гіперреалізм» як один із напрямів реалістичної прози для підлітків. З кінця 1960-х і до початку 2000-х досить активно вживається термін «проблемна проза», «проблемний роман» на позначення соціально чи психологічно гострої підліткової прози. Паралельно досить активно публікуються історії про щоденне життя та любовні романи для підлітків. У 1990-2000-х діапазон складних тем у підлітковій прозі стає ще різноманітнішим: піднімаються питання алкоголю, статевого життя, вживання наркотиків, ранньої вагітності, ідентичності та ін. 1997 року виходить друком роман Джоан Ролінґ «Гаррі Поттер і філософський камінь» — перша книжки із семи про пригоди юного чарівника. Шалений успіх усієї серії в цілому світі стає поштовхом до ще більшого розквіту ринку підліткової літератури в країнах Заходу. Відтак велику популярність здобувають серії «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз, «Сутінки» Стефені Маєр та подібні. Нерідко підліткові книжки стають кросоверами — їх читають не лише підлітки, а й дорослі, що стає приводом для численних дискусій у ЗМІ на теми «здитиніння» дорослих читачів, феномену кідалтів.
У книжці «Підліткова література: від романтики до реалізму» (Young Adult Literature: From Romance to Realism) дослідник Майкл Карт (Michael Cart) зазначає, що підліткова література здобула незалежність та остаточно відокремилася від дорослої чи дитячої літератури в середині 90-х років ХХ століття. В США розвиток підліткової літератури стимулюється, зокрема, літературними преміями, найвідомішою з яких є Премія імені Майкла Л. Прінтза (The Michael L. Printz Award). Вперше медаль було вручено 2000 року Лорі Холс Андерсон (L. H. Anderson) за роман «Говори» (Speak), про психологічну травму в результаті насильства. Медаль щорічно вручається авторові, чия книжка вважається найбільшим внеском до підліткової літератури США. Американська Медаль Джона Ньюбері та британська Медаль Карнегі присуджуються як дитячим, так і підлітковим виданням.
Зародження української дитячої та підліткової літератури
Друга половина ХІХ століття — це період зародження української дитячої літератури як відносно масового явища. Про виокремлення літератури підліткової та юнацької як окремого феномену ще не йдеться. Зазвичай під поняттям «діти» письменники та педагоги цього часу розуміють аудиторію власне дітей та молодших підлітків.
Українська дитяча література епохи позитивізму має свою специфіку. Дослідник Сергій Іванюк зазначає: «Дуже часто це була бідна Харитя, на якій особливо болісно й трагічно відбивалася соціальна несправедливість суспільства […] Дитина виявлялася носієм дитячої долі — найстрашнішої і найбіднішої навіть порівняно зі страшною й бідною долею цілого народу. Ця доля була гострим і безкомпромісним мірилом моральності суспільства, засобом його повного засудження. Якщо в західноєвропейських літературах діккенсівські Олівери „без родини“ після страшних пригод і безнадійних пасток, зрештою, знаходили родину й щастя, то український і російський позитивізм не залишав їм оптимістичного фіналу — східноєвропейська ментальність авторів своїх гутаперчевих дітей підземелля вбивала»Сергій Іванюк. Концепція юного героя в українській літературі для дітей//Іноземна філологія 119'2007.
У другій половині ХІХ — на початку ХХ століття для дітей пишуть такі автори, як Марко Вовчок, Левко Боровиковський, Ганна Барвінок, Іван Франко, Олена Пчілка (повість «Товаришки» увійшла в коло підліткового читання), Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Степан Васильченко, Володимир Самійленко, Олександр Олесь, Уляна Кравченко, Леонід Глібов, Іван Нечуй-Левицький, Архип Тесленко, Леся Українка, Володимир Винниченко, Олекса Стороженко, Василь Щурат, Катря Гриневичева та ін. Серед жанрів домінують поезія, літературна казка та реалістична проза. Важливим чинником розвитку дитячої літератури стають букварі та читанки для українських шкіл.
Про потребу адресувати школярам книжки відповідно до рівня їхнього розвитку та потреби розвивати емпатію та пише ще Пантелеймон Куліш 1862 року: «Для детей въ школахъ чересчуръ дельныхъ кнігъ, покаместъ не нужно. Имъ нужно такія книги, которыя бы могли быть для нихъ совершенно понятны, къ которымъ было бы сочувствіе у детей и у родителей, при чтеніи техъ книгъ детьми дома и которыя бы могли служить средствомъ нравственно-религіознаго развитія дитяти» (Черниговский листок, № 27).
«Молодь» як окрему читацьку групу зі своїми особливостями українські письменники, редактори та видавці чітко вирізняють з кінця ХІХ століття. В Україні починають виходити друком періодичні видання та серії книжок, адресовані цій аудиторії. З 1890 до 1914 року у Львові публікується двотижневик для дітей і молоді «Дзвінок», заснований педагогом Володимиром Шухевичем. У ньому друкується більшість українських письменників того часу, що пишуть для юного читача (І.Франко, Леся Українка, І.Нечуй-Левицький та інші). Також у «Дзвінку» виходять друком переклади «Подорожі Гулівера» Д. Свіфта, «Казки 1001 ночі», Р. Кіплінґа, Марка Твена та багатьох інших зарубіжних письменників. У 1901—1902 рр. у Чернівцях виходить друком бібліотека «Молодої України» за ред. В. Сімовича з творами для студентської молоді. Борис і Марія Грінченки засновують при видавництві «Вік» бібліотеку «Молодість», в якій виходять друком «Пригоди Тома Сойєра» і «Пригоди Гека Фіна» М. Твена, «Серце» Амічіса та інші твори для юних читачів.
Українська підліткова література ХХ століття
Одним із перших адресував свої історичні повісті та оповідання юнацтву Адріан Кащенко (1858—1921). Серед його творів: «Борці за правду» (1913) — історичний роман про Івана Богуна, історичні повісті «Славні побратими» (1913), «Зруйноване гніздо», (1914) та «Під Корсунем» (1914), збірки оповідань та ін. Героїка Запорозької Січі мала, на його думку, сприяти формуванню в молоді української ідентифікації. 1932 року, через 11 років після смерті письменника, його ім'я та твори було піддано забороні радянською владою.