Аккадська література (вавилонська, ассирійська, ассиро-вавилонська, вавилоно-ассирійська) – це стародавня література, написана аккадською мовою (ассирійським та вавилонським діалектами) у Месопотамії (Ассирія і Вавилонія) у період від середньої бронзової доби до залізної доби (орієнтовно від 23 до 6 століття до н. е.)Silvestro Fiore. Voices from the Clay: The Development of Assyro-Babylonian Literature. – U. of Oklahoma Press, 1965..
Аккадська література виходить з шумерської літературної традиції і також складається передовсім із міфологічних оповідей, культової поезії, історичних і правових текстів, наукових праць, листів та інших традиційних для того часу форм.
Збереглося близько півтори тисячі аккадських текстів, половина з яких у фрагментарному вигляді. Найбільш поширеними (за кількістю текстів, які збереглися) були: провіщення, лексичні списки, ритуальні заклинання, лікувальні замовляння, історичний та міфологічний епос, байки та приказкиA. Leo Oppenheim. Ancient Mesopotamia: Portrait of a Dead Civilization. — University Of Chicago Press, 1977. — pp. 16–17..
Мова
Аккадська мова належить до семітських мов, тоді як шумерська вважається повністю ізольованою, оскільки через давність неможливо переконливо встановити її належність до жодної з відомих мовних родин.
Існувало два діалекти аккадської – вавилонський (у Вавилонії) та ассирійській (в Ассирії). До аккадської літератури часто зараховують і пізню месопотамську літературу арамейською мовою, яка теж була семітською.
Ситуація вивчення
Аккадська література дає багатий матеріал для дослідження еволюції стародавніх літератур, однак є багато складнощів у її вивченні. Текстів збереглося дуже багато, але більшість із них у фрагментарному вигляді. Немає єдиного реєстру чи бази даних аккадських текстів (як ETCSL для шумерської літератури), а критичні видання здійснюються різними науковими центрами і видавництвами, без якихось головних серій. Відповідно, досить ускладнена систематизація і відсутні масштабні дослідження історії аккадської літератури, які б враховували увесь наявний корпус текстів.
Тим не менше, існує низка статей і книг, які дають загальний огляд цієї літератури: монографія С. Фіоре (1965)Fiore., стаття В. Афанасьєвої (1982)Афанасьева В. К. Аккадская (вавилоно-ассирийская) литература // История всемирной литературы: В 8 томах. – М.: Наука, 1983—1994. – Т. 1. – 1983. – С. 100-117., збірники за редакцією Дж. Сассона (1984)Jack M. Sasson, ed. Studies in Literature from the Ancient Near East, Dedicated to Samuel Noah Kramer (1984)., І. Цві Абуш (1990)I. Tzvi Abusch et al., eds. Lingering over Words. Studies in Ancient Near Eastern Literature in Honor of William L. Moran (1990)., В. Галло (2009)W. Hallo. The world's oldest literature: studies in Sumerian belles-lettres. — Brill, 2009. та інші.
Релігія
Власне семітські культи у Межиріччі не були знайдені, тож всі аккадські боги були або шумерського походження, або здавна ототожнювалися з шумерськими. Однак це не значить, що семіти беззаперечно прийняли шумерські вірування. Могло просто відбутися злиття пантеонів, адже семітські народи називали своїх богів звичайними словами. Так, ім’я Бел (західносемітський Ваал), яким називали Енліля, а пізніше і Мардука, означає «пан», а ім’я «Іштар» означає просто «богиня», і воно часто вживалося стосовно інших богинь, не тільки Інанни.
Історичний розвиток
Найдавніші пам’ятки на аккадській мові датуються серединою 3 тисячоліття до н.е. – це були ділові документи.
Аккадська література як така виникла під час правління аккадської династії близько 2330-2200 до н.е. І хоча Аккадська імперія швидко втратила могутність і стала умовною і крихкою, однак мова нових правителів успішно поширилася. Аккадська література виникла у придворних та храмових колах нової династії.
Утім, від цього найдавнішого періоду майже нічого не збереглося. Після падіння Аккадської імперії й особливо під час Третьої династії Ура (бл. 2100-2000 до н.е.) шумерська література не лише переживала відродження, а й сягнула піку свого розвитку. Аккадська ж перебувала у тіні.
Лише після нової хвилі семітського впливу (вторгнення амореїв), та після створення міцної політичної структури амореєм Хаммурапі у Вавилоні (бл. 1792-1750 до н.е.), семіти отримали другу нагоду створити власну літературу. Незабаром шумерська зникла як жива мова й у Месопотамії продовжували звучати лише семітські діалекти. Аккадська література розвивалася дуже швидко, тоді як шумерська звелася, імовірно, до рівня «шкільної латини» у європейському середньовіччіAkkadian Literature: An Overview // Civilizations of the Ancient Near East, 1995..
Витіснення шумерської літератури відбувалося плавно, і мова не йшла про радикальну заміну її аккадською, оскільки семітське населення здавна було важливою складовою Месопотапії і злиття обох народів відбувалося поступово.
Таким чином, повноцінно аккадська література почала розвиватися лише у старовавилонський період, близько XVII століття до н.е. Після цього її розвиток уже не переривався, однак після 1500-тих до Р.Х. вона розділилася за двома ворогуючими царствами – Ассирією на півночі та Вавилонією на півдні.
У середині першого тисячоліття до н.е. аккадська мова, у свою чергу, була витіснена у вжитку арамейською. Звідтоді аккадська, як колись шумерська, стала мовою вчених та освічених людей, які вже не володіли нею достатньо, аби створювати оригінальну літературу. Вони лише переписували і коментували стародавні тексти.
Особливості аккадської літератури
Аккадська і шумерська
Головною особливістю аккадської літератури є її складний і тісний зв’язок із шумерською. Непросто визначити, які явища були запозичені з шумерської, а що було оригінальним. Загалом же аккадська література є своєрідним продовженням розвитку шумерської.
Література аккадців усе ще була тісно пов’язана з усною творчістю, але меншою мірою, ніж шумерська.
Сюжети обох літератур дуже схожі, однак часто вавилонські твори на ту ж тему значно коротші, ніж аналогічні шумерські, а сказано у них ніби значно більше, й емоційно вони створюють значно сильніше враження.
Аккадці уважніше ставилися до композиції художніх творів, яка у них більш гармонійна і досконала. Композиція свідомо підпорядковувалася темі та ідеї твору, чого не було у шумерів. Образи були більш індивідуалізованими, для характеристики персонажів вживалося більше тропів.
З розвитком релігійних та етичних доктрин кожен аккадський твір набув певного ідеологічного забарвлення. Так, у епосі про Гільгамеша лейтмотивом стає гірка думка: безсмертя належить богам і людям не досягнути його. Одночасно з офіційною жрецькою ідеологією покірності богам і правителям, виникають і бунтарські або песимістичні погляди. При цьому оригінальним є те, що аккадці визнавали право на існування цих обох світоглядів і нерідко вводили їх в один твір.
Таким чином, якщо шумерська література відобразила у першу чергу становлення літератури, процес пристосування традиційних усних форм до письма, то аккадська література закріпила цей процес і пішла далі. Вона стала більш вільно ставити і вирішувати складні задачі у сфері ідеології та у сфері вдосконалення літературної форми.
Канон і авторство
У вавилонських писарів, як і у шумерських, імовірно існував канонічний список творів, однак він склався відносно пізно, у 15-13 столітті до н.е. (Каситський період). Таке пізнє формування пояснюється тим, що тривалий час і релігійне життя, і школа, опиралися на шумерську мову, і лише у цей період вони переходять на аккадську, хоча частина богослужбових текстів все одно продовжується писатися шумерською.
Збереглася низка подібних каталогів. Від шумерських їх відрізняє те, що у деяких списках починають вказуватися автори, хоч часто і легендарні чи фантастичні.
В аккадській літературі загалом авторство відіграє значно важливішу роль, ніж у шумерській. У багатьох текстах вказується ім’я автора, а іноді навіть і родове ім’я (аналог прізвища), нерідко вказується ким автор був, яка його професія і звідки він родом. «Епос про Гільгамеша», наприклад, приписується урукському заклинателю Сін-леке-унінні. Часто авторство приписувалося предкам представників тієї чи іншої писарської школи, до якої належав справжній автор тексту, але іноді автор вказувався вірно.
Становище у суспільстві
Більшість аккадських текстів, які збереглися, були записані клинописом за допомогою металевого стилосу на глиняних табличках. Вважається, що використовувався і папірус, однак ці пам’ятки не збереглися.
У більшості міст та у храмах існували бібліотеки, де зберігалися тексти, що свідчить про відносну поширеність літератури у тогочасному суспільстві. Жінки вчилися писати і читати так само, як і чоловіки. У семітський період навчання включало вивчення мертвої на той час шумерської мови, а також непросту і численну складову абетку. Існувало багато граматик та словників, як перекладних, так і тлумачних. Усі численні клинописні знаки, які позначали склади, були класифіковані та отримали назви, їхні списки теж збереглися.
У Вавилоні освіта була доступна широким верствам, однак в Ассирії вона обмежувалася лише вищим класом. Під час другого ассирійського царства, коли Ніневія стала центром торгівлі, до поширених мов додалася арамейська (мова комерції та дипломатії) – її стали вивчати в ассирійських школах.
Розвинені вавилонські системи письма і науки спричинили значний вплив на літературну творчість.
Вавилонська та ассирійська
Хоча значна частина клинописних літературних текстів потрапила до нас саме з ассирійських палаців (зокрема, із бібліотеки Ашурбаніпала, VII століття до н.е.), однак майже усі аккадські пам’ятки, що збереглися, належать вавилонській літературі, створені вавилонськими авторами і, за дуже невеликими виключеннями, написані на вавилонському діалекті аккадської.
Ассирійська література як така нам майже не відома, якщо не рахувати кількох гімнів Асархаддона та Ашурбаніпала. Єдиними по-справжньому самобутніми пам’ятками клинописної ассирійської літератури є царські написи, та й вони, за виключенням анналів царів 9 століття до н.е., написані на вавилонському літературному діалекті, лише з деякими місцевими ассирійськими особливостями.
Зв’язки з іншими давніми літературами
Під час династії Селевкідів виникли зв’язки між вавилонською та грецькою культурами, збереглися таблички з шумерськими та ассирійськими словами у транскрипції грецькими літерами.
Існували також контакти з давньоєгипетською культурою.
Оригінальна, похідна і перекладна література
Переклади аккадської літератури на шумерську мову траплялися рідко і лише у пізній період. За приклад можна назвати «Поему про повернення Мардука у Вавилон» (бл. 1100) або «Пролог» до «Астрологічного трактату». Тож за походженням аккадську літературу можна розділити на три частини: аккадська література, що активно розвивала шумерські прототипи; аккадська література, яка продовжувала неактуальні шумерські прототипи і поступово зникла; оригінальна аккадська літератураДив. докладніше про це: Д. Кузьменко. Аккадська література // Δημήτρός γραφεύς. — 6 грудня 2015..
Проза і поезія, стиль
Поезія використовувалася для таких жанрів як міфи, епос, гімни та пісні, як релігійні, так і народні. Частина вченої літератури теж писалася віршовано. Проза використовувалася в історичних оповідях, наукових працях, технологічних трактатах.
Мова поезії була окремим діалектом, дуже архаїчним і штучним, який використовував своєрідну граматику і особливу лексику, і вочевидь ніколи не звучав у живій мові. Мова прози була ближчою до розмовної мови, вона часто відбивала характерні фразеологізми свого часу.
Поезія будувалася за алітераційним принципом та за наголосами, хоч зрідка траплялося і римування. У ранній поезії повторювалися складні принципи шумерської поезії (паралелізми, повтори, епітети-формули), однак згодом їхня роль зменшилася.
Загалом же відсутність лінгвістичної спадкоємності ускладнює сучасне сприйняття аккадської поезії, оскільки її вишуканість і краса лишається недоступною для нас, а образи і метафори здаються холодними і чужими.