Volvo Trucks () — міжнародний виробник вантажівок зі штаб-квартирою у м. Гетеборг, власником якого є Volvo Group. Станом на 2016 є другим у світі за обсягами виробництва міжнародним виробником і постачальником комерційних транспортних засобів. Основна продукція — вантажівки середньої і великої вантажності категорій N2 та N3, шасі, високопотужні дизельні двигуни та складові частини до них.
Холдинг Volvo Group також володіє торговельними марками «Volvo», «Renault», «Mack» та «UD» (Nissan Diesel).
У 2017 році китайська компанія Geely придбала 14% акцій Volvo Trucks.
Основні історичні віхи Фактично історія компанії Volvo Truck Corporation розпочалася влітку 1927-го року, від моменту виготовлення першої вантажівки на шасі першого відкритого легкового автомобіля «Volvo ÖV 4». Вантажівки отримали позначення «LV» від назви «вантажівка» шведською ().
Формальною датою заснування компанії Volvo Truck Corporation вважається 19 лютого 1928, коли перша вантажівка серії «LV Series-1» із заводським номером «2» вийшла із заводу, і цього ж дня була продана першому клієнтові. Автомобіль оснащувався 4-циліндровим 2,0-літровим бензиновим двигуном потужністю 28 к. с. Автомобілі цієї серії складали на тому ж заводі та на тих же виробничих лініях, що і легкові Volvo ÖV 4. Завдячуючи успішному поєднанню «ціна-якість», вантажівки мали великий успіх і вже до літа було продано близько 500 авто. . — Volvo Trucks History. — Retrieved: 2012-01-09
Автомобілі першої серії мали суттєвий недолік для умов тогочасного шведського бездоріжжя. У сільській місцевості практично усі дороги були прокладені парокінними возами чи бричками й зазвичай були двома достатньо глибокими «коліями», що протоптані кінськими копитами й розбиті дерев'яними колесами. Вантажні автомобілі, виготовлені на базі легкових Volvo ÖV 4, мали завузьку для таких доріг колію. У автомобілях 2-ї і наступних серій цей недолік було враховано, що значно підняло популярність вантажівок у сільських місцевостях.
Великою популярністю у замовників користувалися шасі. Попри високу якість заводських кабін, які виготовляв для Volvo сторонній виробник, замовники надавали перевагу шасі і «будували» на ньому все, що бажали — від простих сидінь до критих чи повністю закритих кабін. Популярністю також користувалися шасі і у виробників невеликих автобусів, які монтували на ньому дерев'яний автобусний салон, обшитий металевими листами. Найбільш успішною моделлю серій «LV» 20-х років була Volvo LV63 (1929).
Ще від 1927 компанія співпрацювала із виробником двигунів Pentaverken, який розробляв та виготовляв поршневі двигуни внутрішнього згоряння різного призначення, у тому числі, і для автомобілів Volvo, і який вже у 1935 став власністю Volvo, змінивши назву на Volvo Penta, не припиняючи виробництво човнових двигунів та двигунів іншого призначення.
Модифікація, вдосконалення, розроблення та освоєння нових моделей і модифікацій автомобілів 30-х років пов'язані із збільшенням вантажності автомобілів та підвищенням їх прохідності на засніжених дорогах, що потребувало застосування більш потужних і економічних двигунів. Компанія ухвалила рішення застосовувати двигуни Гессельмана, починаючи з 1933. Такий двигун був «всеядним» і працював на бензині та дизельному паливі і міг застосовувати більш дешеві палива — гас, мазут, соляру. Двигуни важко було запустити, особливо, у холодну пору року, однак, досвідчені водії легко справлялися із цією проблемою.
Зважаючи на загрозу вторгнення збройних сил гітлерівської Німеччини, компанія у 1937-му розпочала розроблення та виробництво транспортних засобів військового призначення. До них належать позашляховики TVA та TVB із незалежною підвіскою усіх коліс з колісною формулою 6 × 4.
Під час Другої світової війни компанія пристосувала двигуни своїх вантажівок до роботи на деревному газі, оснастивши автомобілі транспортними газогенераторами.
У 1946 році на моделях серії «LV» було застосовано дизельні двигуни. Першою була модель LV29 C/V з дизельним двигуном із впорскуванням у передкамеру. У 1956 році на моделях серій «L36» та «L37» було застосовано дизельні двигуни із безпосереднім впорскуванням.
На початку 1969-го був «Volvo Truck division» виокремився як окремий підрозділ компанії Volvo, що можна вважати «юридичною датою» створення нинішньої компанії «Volvo Truck Corporation».
В 1974 було закладено складальний завод вантажівок та автобусів у м. Ірвін, обл. Північний Ейршир, що поблизу Глазго, Шотландія.
У 1981 компанія придбала активи американської компанії White Motor Company, яка на той час стала неплатоспроможною, і налагодила виробництво вантажівок із кабіною, розташованою над двигуном () для канадського ринку. Придбані виробничі потужності та співпраця із GMC з просування продукції Volvo на північноамериканський ринок у подальшому стали фундаментом для заснування «Volvo Trucks North America».
В результаті реорганізації 1982-го була остаточно сформована структура дочірніх компаній, таких як Volvo Car Corporation, Volvo Trucks Corporation, AB Volvo Bus Corporation, Volvo Penta та інших, що може вважатися юридичною датою створення сучасної «Volvo Trucks Corporation».
У 2001 компанія купує «Renault Véhicules Industriels» разом із практично усіма компаніями, що їй належали (включаючи і Mack Trucks), і вже в 2002-му змінює її назву на Renault Trucks. У цьому ж році компанія Mack Trucks була перейменована на «Volvo Powertrain».
В 2006 компанія придбала 13 % акцій японського автовиробника вантажівок «UD Trucks», що на той час входила до «Renault-Nissan Alliance» (Колишньої «Nissan Diesel», що раніше була підрозділом Nissan Motor Co Ltd) і стала головним її акціонером, а в 2007-му — повним власником .
Основні виробники та їх розташування
У Швеції Volvo Truck Corporation. Штаб-квартира розташована у м. Гетеборг. Заводи у: м. Гетеборг (район Туві); м. Умео, лен Вестерботтен м. Чепінг, лен Вестманланд (складові трансмісій для Volvo Powertrain) м. Ліндесберг, лен Еребру (мости Meritor)
За межами Швеції Volvo Road Machinery (військові причепи, мобільні компресори). Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Моксвіль, штат Північна Кароліна Volvo Road Machinery (причепи). Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Шіппенсбурґ, штат Пенсільванія Volvo Trucks North America. Штаб-квартира розташована у м. Дублін, штат Вірджинія. Заводи у: м. Дублін, штат Вірджинія; м. Ґрінсборо, штат Північна Кароліна; м. Хейґестаун, штат Меріленд (проектування та виробництво двигунів, трансмісій, систем відбирання потужності тощо)
Volvo do Brasil Veiculos Ltda. Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Куритиба, штат Парана Volvo Equipamentos de Construcao (колісні трактори). Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Куритиба, штат Парана
Volvo Southern Africa. Штаб-квартира розташована у м. Преторія. Основні виробничі потужності у: м. Дурбан, провінція Наталь; м. Джермістон, провінція Ґаутенг
M/s Volvo India Private Limited. Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Бенґалуру, штат Карнатака
Volvo Malaysia Sdn Bhd (вантажівки). Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Шах-Алам, провінція Селангор
Volvo Truck & Bus Ltd (автобуси та вантажівки). Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Ірвін, обл. Північний Ейршир, Шотландія
Volvo Road Machinery (причепи). Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Трапп
ZAO Volvo Vostok. Штаб-квартира розташована у м. Москва. Основні виробничі потужності у м. Калуга
Volvo Europa NV. Штаб-квартира та основні виробничі потужності розташовані у м. Гент, провінція Східна Фландрія
Основна продукція
Історичний огляд моделей
1920-ті LV4, Серія тип 1 (1928—1929) LV4, Серія тип 2 (1928—1930) LV60 (1929—1932) 1930-ті LV66 (1931—1936) LV71 (1932—1935) LV76 (1934—1940) LV81 (1935—1940) LV180/190 «Långnos» (Довгий ніс) LV100 «Spetsnosen» (Гострий ніс) LV120/140/ «Rundnosen» (Собаче рило) TVA та TVB 1940-ві LV290 «Långnos» (Довгий ніс) LV110/120 «Spetsnosen» (Гострий ніс) LV150/220 «Rundnosen» (Собаче рило) LV240 «Rundnosen» (Собаче рило) TVC
1950-ті L340 (1950—1956) L360/370 «Brage» (Браґі) L365/375 «Starke» (Сильний) L475 «Raske» (Свіфт) L4751 «Raske Tiptop» (COE) L385/485 «Viking» (Вікінг) L3314 «Laplander» (Лапландець) L420 «Snabbe» (Швидкий) L430 «Trygge» (Безпечний) L395/495 «Titan» (Титан) 1960-ті F82 «Snabbe» (Швидкий) F83 «Trygge» (Безпечний) L360/370 «Brage» (Браґі) N84 (1965—1978) F84/85/86 «Raske Tiptop» (COE) F88/G88 (1965—1977) N86 «Viking» (Вікінг) N88 «Titan» (Титан) 1970-ті C303/304/306 F82S/83S «Snabbe» (Швидкий) F89/G89 (1965—1977) F4/F6 (1975—1986) F6S/F7 (1978—1986) F10/F12/F16 Globetrotter N7/N10/N12
1980-ті CH230 FL4/FL6 (1985—1995) FL7/FL10/FL12 (1985—1998) FLC (1997—2006) FE6/FE7 (Volvo Trucks North America) F10/F12/F16 (1987—1993) FS10 NL10/NL12 (1989—1999) N12 1990-ті FS7 FH12/FH16 (1993—2005) FL6 Hybrid (1995—2010) FE42/FE64 (Volvo Trucks North America) FL12 (1996—2006) FM7/FM10/FM12 (1998—2001) VN/VT (Volvo Trucks North America) 2000-ні FM9/FM11/FM12 VT (Volvo Trucks North America) FE Hybrid (Volvo Trucks North America) FL6 (2000-) FMX (2010-)
Серія FH
Наприкінці 1993-го було розпочато виробництво сімейства вантажівок серії «FH» категорії N3 із новими 12-літровим та, згодом, і 16-літровим двигунами. У позначенні моделі букви мають такі значення: F — із розташуванням кабіни перед двигуном (); H — із високим розташуванням входу в кабіну (). Наступні після позначення цифри означають об'єм двигуна в літрах: FH12 та FH16 із, відповідно, 12-літровими та 16-літровими двигунами різних модифікацій. В залежності від версії двигунів моделі поділяють на такі модифікації: FH12 : FH12 340 FH12 380 FH12 420 FH12 460 FH16 : FH16 540 FH16 600 FH16 610 FH16 660 FH16 680 FH16 700 FH16 750 Кожна з модифікацій вантажівок FH12 поділяється на п'ять вагових груп: 18,2—21,0 т (4x2); 26,1—29,0 т (6x2); 26,5—35,0 т (6x4); 32,0—36,0 т (8x2) та 33,0—42,0 т (8x4).
З 1994-го на вантажівках серії FH було запроваджено встановлення транспортної інформаційної системи Dynafleet, яка дає змогу її користувачеві переглядати значення ряду параметрів в режимі реального часу, у тому числі координат поточного місцезнаходження транспортного засобу, включаючи географічні довготу та широту, висоту над рівнем моря, положення на карті місцевості, поточні значення показників споживання палива, забруднення повітря, тривалості роботи водіїв, інтервалів технічного обслуговування тощо.
Починаючи із 1998-го, вантажівки серії FH розпочали збирати і в Бразилії. Двигуни D12C для бразильських FH та NH також почали виробляти у Бразилії, для чого спеціально був споруджений завод двигунів. Окрім цього, було організоване виробництво кабін для моделей цих серій.
У 2005 було запроваджено новий модифікований 13-літровий двигун D13A. Останні модифікації вантажівок FH оснащують двигунами D13C та D13K, які задовольняють вимоги щодо обмеження шкідливих і токсичних викидів на рівні «Євро-5» та «Євро-6». Залежно від двигунів розрізняють такі основні модифікації: FH420; FH460; FH500 та FH540.
Серія FL
У 1985-му було розпочато виробництво сімейства низькорамних вантажівок серії «FL». У позначенні моделі букви мають такі значення: F — з розташуванням кабіни перед двигуном (); L — з низьким розташуванням рівня кабіни ().
Сімейство вантажівок FL категорій N2 та N3 з повною масою від 7,5 до 26 тонн поділяються на чотири основних групи: 7,5—12 т, 12—15 т, 16—19 т та 26 т. Кожна із груп також поділяється на ряд підгруп за типорозміром шасі і рам в залежності від призначення. Для шасі, призначених для монтування спеціальних кузовів (сміттєвозів, самоскидів тощо) та для застосування у внутрішніх міських перевезеннях, передбачено встановлення передніх мостів із можливістю повороту керованих коліс на кут до 52°.