Каплиця Сенют, також гробівець Сенют (Підпис на малюнку Наполеона ОрдиTazbir J. Pseudoarianskie zbory i grobowce. Przyczynek do dziejow mistyfikacji historycznych // Przeglad Historyczny. — № 2. — 1992. — S. 229. Przyjaciel Ludu; czyli tygodnik potrzebnych i pozytecznych wiadomosci . — Leszno, 1844. — № 12 (21 wrzesnia). — S. 89. , каплиця Сенют — будівля релігійної архітектури, єдина частково вціліла пам'ятка села Тихомель Білогірського району Хмельницької області в Україні. На малюнку Наполеона Орди датується 1628 роком. Традиційно датується першою чвертю XVII століття.
Розташована на території посаду ранньосередньовічного городища XI–XIII столітьМихальчишин І. Р. Інвентаризація пам'яток та об'єктів археології у Хмельницькій області // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. — Випуск 8. — Київ, 2013. — С. 249. на високому березі річки Горинь над історичною Королівською дорогою — відрізком головної транспортної артерії Європи, що з'єднувала столиці королівств у XV–XVII століттяхЧобіт Д. Давні шляхи Пліснеська та його округи // Четверті «Ольжині читання». Пліснеськ. 16 травня 2009 року. — Львів, 2010 — С. 46.. Зем'янин Авраам Сенюта, який однак був кальвіністом, а не аріянином, вважається фундатором будівництва. Призначення каплиці під усипальницю Сенют ґрунтується на усному місцевому переданні, що набуло поширення завдяки авторам XIX століттяBaliński M., Lipinski T. Starożytna Polska. — T. II. — Część 2. — Warszawa, 1845. — S. 931. .
Атрибуція пам'ятки як аріанського гробівця представників родини Сенют не викликала заперечення в авторитетного польського дослідника Реформації Януша Тазбіра, хоча детально він на цьому питанні не зупиняєтьсяTazbir J. Pseudoariańskie zbory i grobowce. Przyczynek do dziejów mistyfikacji historycznych // Przegląd Historyczny. — № 2. — 1992. — S. 229—230. .
Історія
Збудована, очевидно, коштом представника давнього волинського боярського роду Сенют, великих панів Кременеччини. Як стверджує генеалогічна легенда, родовий герб від «руських володимирських князів» отримав предок родини — якийсь СеньЯковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття: Волинь і Центральна Україна. — Київ, 2008. — С. 158, 207, 223—224..
Серед волинських зем'ян, які протеґували аріанам, Чапличів Шпановських, Гойських, Сенюти відігравали помітну роль. Станом на 1629 рік Сенюти були серед найбільших землевласників колишнього панського прошарку й володіли на Волині 1543 димами. Тихомль, як Миклаші та Вовчківці, були вислужені Сенютами ще в XV столітті. Поблизькі Ляхівці, Жемелинці, Ольшаниця, Войнигів, Жижниківці та Кошелівці, походили зі спадщини Калениковичів, освоєної Сенютами протягом XVI — першої половини XVII століттяСобчук В. Боротьба Сенют за спадщину Калениковичів (з історії поземельних відносин на Волині в першій і другій третинах XVI ст.) // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2010. — Вип. 9. — С. 158; Його ж: Від коріння до корони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV — першої половини XVII ст. — Кременець, 2014. — С. 339—360..
Традиційно для тодішньої волинської молоді свого положення сини Федора Сенюти — Авраам та Павло Криштоф, відбули освітню мандрівку до Західної Європи, протягом 1603–1605 років здобули освіту в ГайдельберзькомуTazbir J. Sieniuta Paweł Krzysztof h. własnego (1589—1640) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa—Kraków, 1996. — T. XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 196—197. та Лейденському університеті. Згодом Павло Криштоф продовжив студії у Римі, а пізніше в Альтдорфі. Прихильність до аріанства для братів Сенют не була чимось дивним, з дитинства вони виховувалися матір'ю Катериною Фірлеївною (дочкою люблінського воєводи Миколая ФірлеяTazbir J. Sieniuta Abraham h. własnego (1587–1632) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Instytut historii im. Tadeusza Manteuffla, 1996. — T. XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 195. ) в дусі вчення Жана КальвінаСв. А. Сендульский. Материалы для историко-статистического описания православных церквей волынской епархии. Село Тихомль (Острожского уезда) // «Волынские епархиальные ведомости: часть неофициальная». — № 5. — 1870. — 1 марта. — С. 165. . Інакше вважає сучасна дослідниця Мажена Лідке. Вона пише, що батько Авраама і Павла Криштофа Федір Сенюта з третьої чверті XVI століття сповідував кальвінізм; посилаючись на біограми Януша Тазбіра у виданні «Польський біографічний словник» (), що Катерина Фірлеївна дотримувалася аріанства. Авраам, як і батько, належав до кальвіністів, навіть був покровителем збору у РуднійLiedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — 2002. — № 18. — S. 45. на ЛюблінщиніTazbir J. Sieniuta Abraham h. własnego (1587–1632) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Instytut historii im. Tadeusza Manteuffla, 1996. — T. XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 195. . Син Авраама Петро Сенюта (1616–1648), як і стрий, належав до визнавців аріанства, на якому він зостановився після повернення із закордонної освітньої мандрівки. Саме Петро успадкував як батьківські, так і стриєві маєтності. У 1636 році він поїхав вчитися до Лейдена. Через два роки Петро відвідав Оксфорд та Кембридж в Англії та зустрівся з Гуґо Гроцієм у Франції. Повертаючись додому в 1640 році, він одружився з Ядвігою Виламівною (пом. 1674), кальвіністкою. Батько і брат Ядвіги були кальвіністами, але її мати, Анна Ціковська та молодша сестра, Ґризельда Виламівна (у шлюбі з аріанином Стефаном Немиричем), були переконаними аріанами.
Протестантські династії Волині зміцнювали стосунки шляхом шлюбних зв'язків. Авраам Сенюта одружився з удовою троцького каштелянаNiesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 716. Юрія Радзивила Зофією із ЗборовськихLulewicz H. Radziwiłł Jerzy h. Trąby (1578—1613) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 235. — кальвіністкою, що перейшла до табору аріанД-р. Сенютович-Бережний В. Ляхівці над Горинем та їх дідичі // Літопис Волині. — Р. III. — 1956. — Ч. 3. — Вінніпеґ. — С. 15—27..
Під покровительством Павла Криштофа Сенюти, від 1617 року чоловіка сестри Юрія Немирича Катерини Немирич, неподалік Тихомля, у центрі володінь Сенют — Ляховецькому замку, у 1608 роціWilliams George H. Protestants in the Ukraine during the Period of the Polish-Lithuanian Commonwealth // Harvard Ukrainian Studies. — Vol. II. — № 2. — June 1978. — P. 190. або другому десятилітті XVII століття, заснована протестантська школа середнього рівня, співпроповідником в якій став Петро Сенюта. Після Гощі та Киселина Ляхівці стають третім за потужністю аріанським центром Волині. В час найбільшого розквіту аріанства, що припав на першу половину XVII століття, на Волині зосереджувалися ледь не третина усіх аріанських громад Речі Посполитої, чисельно вони переважали навіть католиків, а за своїм значенням, якби не королівська баніція 1658 року, з Волинню міг позмагатися лише СемигородMerczyng H. Zbory i senatorowie protestanccy w dawnej Rzeczypospolitej. — Warszawa, 1905. — S. 12. . В сусідніх маєтностях, Корниці та Коритному, Павло Криштоф збудував для молитовних потреб аріан «великі кам'яні храми з трьома високими вежами»Bem K. The Sieniuta Family // Dictionary of Unitarian & Universalist Biography. . Зауважимо, що ще 1581 року в селі Хорошеві, володінні Сенют, шляхтич Валентин Негалевський здійснив переклад Євангелія на тогочасну українську мовуЧепіга І. П. Негалевського Євангеліє // Українська літературна енциклопедія. — Т. 3. — Київ, 1995.. Авраам Сенюта заснував у Тихомлі аріанський збір. Протягом 1641–1643 років проповідником тут був Ян Ціховський (ЦяховськийSzczotka S. Ciachowski Jan, minister ariański // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV. — S. 14. ). Крім аріан в Тихомлі діяла громада євангелістів, в якій до 1649 року проповідував Єжи Летус Весельський, віце-старшина () люблінськийKossowski A. Zarys dziejów protestantyzmu na Wołyniu w XVI—XVII w. // «Rocznik Wołyński». — T. III. — Równe, 1934. — S. 254. Krasiński W. Zarys dziejów powstania i upadku reformacji w Polsce. — T. II. — Cz. 2. — Warszawa, 1905. — S. 201. .
2 червня 1616 року Авраам Сенюта ( 1632) отримав у короля Зиґмунта III локаційний привілей та маґдебурзьке право для новоосадженого на місці колишнього ранньосередньовічного однойменного міста Тихомль, що згодом перетворилося на село. Проте навіть отримання маґдебургії не завадило — й Тихомль з 1631 року знову значиться як селоЗаяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI — першій половині XVII століття. — Львів, 2003. — С. 28, 86, 88, 160..
Відомо, що Павло Криштоф Сенюта заповідав урочисто поховати його за аріанським звичаєм (хоча пізніше був поголос, що на смертному ложі він прийняв католицизм)Tazbir J. Sieniuta Paweł Krzysztof h. własnego (1589—1640)… — S. 197. і запросити братів по вірі на церемонію похоронуЛевицкий О. Социнианство в Польше и Югозападной Руси // Киевская старина. — Т. ІІ. — Май, 1882. — С. 213. .
Основний обсяг наших знань про каплицю сформували автори середини XIX — початку XX століття, кожного з яких більшою чи меншою мірою можна зарахувати в один з двох таборів: «польський» чи «російський». Очевидно не всі вони мали можливість побувати на місці, тому користувалися копіюванням тверджень з дописів попередників, таким чином пролонгуюючи певні стереотипні уявлення щодо об'єкта розгляду. Немає жодних підстав вважати, що бодай один із авторів послуговувався документальними джерелами щодо історії пам'ятки.
Згідно з місцевим переказом, що його подає Юзеф Кшивіцький у виданні «Географічний словник Королівства Польського» , як і автор 1863 рокуF. N. (Fortunat Nowicki) Wołyń i jego mieszkańcy w r. 1863: krótkie opisanie gubernii Wołyńskiej pod względem geograficznym i statystycznym. — Drezno, 1870. — S. 26. , під час буремних подій Хмельниччини останки Сенют були видобуті з крипти й скинені з гори до річки Горинь. На думку Юзефа Кшивіцького, каплиця, можливо, становила частину ансамблю аріанського збору — S. 690—691. .
З 1681 року ляховецький ключ, зокрема й Тихомль, переходять у власність польських шляхтичів (згодом князів) Яблоновських. Під ту пору в Тихомлі спостерігалися «потужні вали над ямпільським ставом, на горі, де свого часу був замок, нині поросле густим лісом замчисько. […] муровані льохи, де стояв двір, ще придатні до використання, тільки потребують накриття». Сама резиденція господарів у вигляді невеликої дерев'яної хати розташовувалася в самому селіBetlej A. Sibi, Deo, Posteritati. Jabłonowscy a sztuka w XVIII wieku. — Kraków, 2010. — S. 63, 221—222. .
1844 року про каплицю з'явилася перша публікація в пресі. Якийсь В. М. звертався до читачів часопису «Przyjaciel Ludu» з проханням надсилати до видання інформацію про інші подібні споруди на території колишньої Речі Посполитої. «Дотепер, — пише В. М., — у каплиці можна побачити чотири гаки закріплені в стіні<…>». На його думку, колись на них була підвішена труна одного з СенютW. M. Grób Sieniutów // Przyjaciel Ludu. — № 12. — 21 wrzesnia 1844 roku. — S. 1. .
Дещо більше світла на походження і стан пам'ятки пролив волинський краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький:
Антоній Роле, змальовуючи «Безпритензійну» тихомльську резиденцію Олександра Яна Яблоновського, залишив також короткий опис аріанської каплиці: