Азербайджа́нський легіо́н () — одна з іноземних військових частин Вермахту, створена у грудні 1941 під назвою «Кавказько-магометанський легіон» або «Мусульманський кавказький легіон» () та реорганізована 1942 року у два окремі легіони: Північно-Кавказький та Азербайджанський.Christopher J Ailsby. Hitler's Renegades: Foreign Nationals in the Service of the Third Reich. Potomac Books; New Ed edition, published in 2004, page 123 Складався здебільшого з азербайджанських добровольців — колишніх військовополонених, хоча в його складі були і добровольці з інших сусідніх з Азербайджаном народів. Легіон входив до числа східних батальйонів. Використаний для формування 162-ї туркестанської піхотної дивізії Вермахту в 1943. Пізніше деякі з цих азербайджанців приєдналися до азербайджанських добровольчих формувань Ваффен-СС.
Багато азербайджанців вступили сюди в надії визволити свою вітчизну з-під радянської влади. Один азербайджанський солдат, потрапивши у полон, сказав німцям, що він анти-більшовик і лише шукав нагоди визволити свою батьківщину.Dallin, Alexander(1981) German Rule in Russia, 1941-1945: A Study of Occupation Policies, p. 540
Передісторія
Гучні початкові перемоги операції «Барбаросса» наповнили табори для військовополонених німецької армії сотнями тисяч неросійських солдатів-бранців. Всі вони були голодні, багато хто помирав від голоду. Тільки за вісім місяців 1941-1942 років загарбницькі німецькі війська голодом, холодом і самочинними стратами знищили приблизно 2 800 000 радянських військовополонених. Умови в таборах для полонених були жахливі. «Там не було бараків або постійного житла. Табори були просто відкритими ділянками, обгородженими колючим дротом. Ув'язненим доводилося лежати на сонці, згодом — у грязюці, а взимку — за температури до мінус 30 градусів за Цельсієм — опинятися перед лицем загрози замерзнути до смерті.»The German Army and Genocide, by Hamburg Institute for Social Research p. 142”
Іноземні зачатки Ваффен-СС були оповиті великою таємницею через страх перед Гітлером, який був категорично проти будь-якої форми участі радянських громадян у війні проти Росії. Але потреби армії на Східному фронті спонукали німецьких командирів приймати послуги добровольців у боротьбі з Радянською владою навіть усупереч чітким наказам Верховного Головнокомандування.Russian Volunteers in the German Wehrmacht in World War II by Lt. Gen Wladyslaw Anders and Antonio Munoz”
Десятки тисяч із них були мусульманами, при цьому більшість із них походили з Радянського Союзу. У грудні 1941 року надсекретний меморандум зобов'язав ОКВ створити два мусульманські підрозділи: Туркестанський легіон, який би складали такі мусульманські добровольці з Середньої Азії, як туркмени, узбеки, казахи, киргизи, каракалпаки і таджики, та Кавказько-магометанський легіон, до якого б увійшли добровольці з числа мусульман Кавказу — азербайджанці, чеченці, інгуші, лезгини, інші дагестанці.The Soviet war against ‘Fifth Columnists’ Jeffrey Burds Vol 42(2), 267–314. ISSN 0022–0094. ”
Німецьке загравання з радянськими мусульманами було частиною гітлерівських схем привернення Туреччини на свій бік і оволодіння нафтовими родовищами на Середньому Сході і в Баку. Найбільш численними з радянських мусульман, які служили німцям, були туркестанці. Перші добровольці-туркестанці були об'єднані в один батальйон 444-ї охоронної дивізії в листопаді 1941 року і стали допоміжним підрозділом для підмоги німцям у боротьбі з місцевими партизанами. Командиром 444-го батальйону було призначено майора Андреаса Маєр-Мадера. Перед Другою світовою війною австрієць Маєр-Мадер служив у штабі Китайської Національно-Революційної Армії Чан Кай-ші.The Devil's Shadow. Stuart Pearson”
За даними газети «Аргументи і факти», 40 000 громадян Азербайджану воювали за Третій Райх, тоді як 700 000 азербайджанців були мобілізовані в армію Радянського Союзу. Hitler ordusunda 40 min azərbaycanlı olub
450-й Туркестанський батальйон
450-й батальйон виник у місті Легіоново, що у Польщі, і провів більшу частину літа, патрулюючи комунікації і залізничні мережі між Харковом і Сталінградом. У ньому настільки впала дисципліна, що Маєр-Мадера у 1943 році відсторонили від командування 450-им батальйоном.
У листопаді 1943 року Маєр-Мадер зустрівся з Гіммлером, щоб запропонувати свої послуги з допомоги у створенні тюркської частини СС і командуванні нею. Гіммлер схвалив розгорнутий план, а потім перевів Маєр-Мадера на службу у Ваффен СС та підвищив до звання оберштурмбанфюрера СС (підполковника). 14 грудня відбулася зустріч у Берліні у присутності Великого муфтія Єрусалиму Мухаммеда Аміна аль-Хусейні. Великий муфтій затвердив план з утворення тюрко-мусульманської дивізії СС і згодився на своє «духовне керівництво» з метою впливу на мусульманських добровольців.Dr.K.G.Klietmann, Die Waffen-SS – eine Dokumentation Verlag Der Freiwillige GmbH Osnabrück, 1965, S. 381-382, dort als Turk-Btl.480 bezeichnet, s.a. Neulen, S. 332
Східномусульманський полк СС З листопада 1943 по січень 1944 року відбулася низка зустрічей Меєр-Мадера з мусульманськими добровольцями. В результаті цих зустрічей 4 січня 1944 року було прийнято рішення сформувати Східномусульманський полк СС (). На тій самій зустрічі було вирішено розпустити такі батальйони Вермахту, які будуть служити основою для нового формування: 450-й, 480-й, 782-й, 786-й, 790-й, 791-й і 1/94-й туркестанські батальйони, 818-й азербайджанський і 831-й волзькотатарський. На той час чимало добровольців дезертирували, а 818-й у 1943 році перейшов на бік польського і українського рухів опору.Ismayil Akber: Die Azerbaydzhanische Legionare Im kampf Oleg Romanko: Muslim legions of the Second World War
Крім того, в той самий час Маєр-Мадер кілька разів відвідав табори військовополонених і закликав добровольців вступати в новий мусульманський легіон СС. Новобранцями були азербайджанці, киргизи, узбеки і таджики. Під кінець січня 1944 року він спромігся набрати три тисячі добровольців, яких було зосереджено у Понятові. Щоб покращити комплектування полку кадрами, туди було переведено десятки німецьких офіцерів і унтер-офіцерів. Тим не менш, це був дуже повільний процес, здебільшого через відсутність обладнання, в тому числі форменого одягу і навіть взуття. Тим-то у жовтні 1944, який Гіммлер визначив як крайній строк для розгортання дивізій, у полку було всього чотири тисячі осіб, організованих у три батальйони. Підрозділ було створено у Травниках (Польща), після чого їх перевели у Білорусь для подальшого вишколу. Оберштурмбанфюрера СС Андреаса Маєр-Мадера було призначено його першим командиром.Klietmann, S. 382, dort Aufstellung im Sommer 1944 Munoz, S.164, 165.
Цей підрозділ потерпав від недисциплінованості і низького морального духу, особливо після того, як Маєр-Мадер загинув 28 березня 1944 під час перестрілки з партизанами в Юратишках. Ситуація стала ще гіршою, коли новий командир гауптштурмфюрер-СС (капітан) Білліг стратив 78 бійців за непокору. Цей випадок розлютив Гіммлера, і Білліга було звільнено.Klietmann, S. 382, Neulen, S.332, Munoz, S. 164 Der Osttürkische Waffen-Verband der SS Roland Pfeiffer – MIHAG – DI У травні 1944 року 550 чоловік (поволзьких татар, азербайджанців, киргизів, узбеків і таджиків) зі Східномусульманського полку СС перейшли у підпорядкування бригади СС «Дірлевангер».Rolf Michaelis Die SS-Sturmbrigade „Dirlewanger“. Vom Warschauer Aufstand bis zum Kessel von Halbe. Band II. 1. Auflage. Verlag Rolf Michaelis, 2003, ISBN 3-930849-32-1
Варшава
29 січня 1944 Гайнц Райнефарт () призначається начальником СС і поліції райхсгау Вартеланд. На цій посаді він відповідав за організовані репресії проти поляків та представників інших національностей, позбавлених Німеччиною всіх прав. Після того, як спалахнуло Варшавське повстання, Райнефарту було наказано організувати військовий підрозділ із 16-ї роти поліції та інших дрібніших підрозділів безпеки і рушити на Варшаву. Прибувши на місце, його сили було включено в корпусну групу «Фон дем Бах» генерала Еріха фон дем Бах-Целевсі, якому Гіммлер наказав придушити повстання. З 5 серпня 1944 група Райнефарта взяла участь у бойових діях у варшавському районі Воля. Через кілька днів солдати, підлеглі йому і Оскару Дірлевангеру, стратили близько 40 000 мирних жителів Варшави, що ввійшло в історію під назвою Вольська різанина. Розстріли у Волі здебільшого скоїли бійці бойової групи Райнефарта, що атакували утримуваний повстанцями район із заходу.
Важко визначити, яким конкретним підрозділам належить нести відповідальність, але основні завдання з «зачистки» було доручено ударній групі Дірлевангера у такому складі: два гренадерські батальйони (1-й і 2-й) з бригади СС «Дірлевангер», 1-ша і 2-га роти 1-го/111-го Азербайджанського польового батальйону (командир — капітан Вернер Шаренберг), Східномусульманський полк СС (без 3-го батальйону), 2-й батальйон «Бергман» (без 7-ї роти) на чолі з лейтенантом Мертельсманом, операційна група жандармерії Вальтера (дві роти жандармерії), зенітна батарея 80-го полку, рота штурмових САУ особливого призначення 218 (8 одиниць Brummbär) капітана Кельмана, частина 4-ї кулеметної роти 1-го/111-го Азербайджанського польового батальйону, 1-й взвод 654-го саперного батальйону, один вогнеметний підрозділ KRONE (8 вогнеметів 41).
Відсутність точної документації не дозволяє точно визначити, які частини з переліченого вище залучалися до вбивств у Волі. Також можливо, що деякі підрозділи іншої штурмової групи, які діяли в районі Воля (штурмова група Река) брали активну участь у тих подіях, оскільки вона також складалася з поліції/жандармерії та частин спеціального призначення (Варшавська рота поліції капітана Кірхгубеля, вартова рота поліції капітана Ферземана, взвод кулеметної роти СС Рентгена з Познані, а також гренадери СС зі школи СС Трескау і азербайджанська 7-ма рота 2-го батальйону «Бергман»).Rolf Michaelis Die SS-Sturmbrigade „Dirlewanger“. Vom Warschauer Aufstand bis zum Kessel von Halbe. Band II. 1. Auflage, 2003, ISBN 3-930849-32-1 http://www.powstanie-warszawskie-1944.ac.pl/niemcy%20_w_powstaniu_warszaws2.htm http://www.powstanie-warszawskie-1944.ac.pl/cv_reinefarth.htm www.poloniatoday.com/uprising5.htm - 20k - www.powstanie-warszawskie-1944.ac.pl/niemcy%20_w_powstaniu_warszaws2.htm - 74k
Східнотюркські з'єднання Ваффен-СС 20 жовтня 1944 залишок полку СС було переведено з України у Словаччину і перейменовано на «Східнотюркські з'єднання Ваффен-СС» та реорганізовано у 3 батальйони, організовані за етнічною ознакою: 1 група Ваффен-СС «Туркестан» 1 група Ваффен-СС «Азербайджан» (2 851 вояків: архіви Герхарда фон Менде) 1 група Ваффен-СС «Ідель-Урал»
Кожен батальйон складався б зі штабу, однієї штабної роти і п'ятьох піхотних рот. Східномусульманський полк СС влився у Східнотюркські з'єднання Ваффен-СС і вважався розпущеним. У грудні 1944 року групу Ваффен-СС «Азербайджан» (командир В-Остуф Керрар Алескерлі) було передано Кавказькому з'єднанню Ваффен-СС. Розформована татарська гірська бригада Ваффен-СС мала замінити азербайджанських солдатів; Командир — штандартенфюрер СС Харун-аль-Рашид-Бей (Вільгельм Гінтерзац () — колишній австрійський офіцер, який навернувся в ісламMazower, Mark (2008) Hitler's Empire, pg 465).
Реорганізація пройшла в січні 1945 року таким чином:
група Ваффен-СС «Туркестан» група Ваффен-СС «Крим» група Ваффен-СС «Ідель-Урал»