Олекса́ндра Микола́ївна Ра́дченко ( 1896, Охтирка, Сумська область — 1965, Вовчанськ, Харківська область) — українська вчителька, політв'язень радянського режиму. З 1926 по 1945 роки вела щоденник, у якому описувала події Голодомору. 7 липня 1945 року слідчий НКВС підписав арешт Олександри за її щоденники, які стали головним доказом «антирадянської пропаганди та агітації». Повернулася з таборів у 1955, реабілітована 23 липня 1991, частина щоденників опубліковано у 2007 році .

Щоденник У 1930-ті роки працювала учителькою на Харківщині. За службовим становищем мала харчовий пайок, що дало змогу їй і її дітям врятуватися від голоду. В цей час веде в щоденнику записи, що стосуються Голодомору 1932–1933 років..

Біографія З 1926 року по 1936 працювала учителькою. З 1937 по 1939 рік працювала на метеорологічній станції.

У 1940 році переїхала з родиною до Буковини. У 1941 році Буковину окупували румунські війська, які у той момент були союзникам німецьких військ. Олександру разом з її чоловіком Василем арештували і відправили до табору. Там вони перебували кілька місяців, аж поки колеги Василя не допомогли їх звільнити. Після звільнення чоловік продовжив і далі працювати лісником.

Спочатку сподівалася, що нова влада «звільнить від комуністів», тому зв'язалася із німецьким журналістом. Він обіцяв видати щоденники про Голодомор. Проте щоденники так і не видали, а Олександра Миколаївна з часом зрозуміла, що нова влада не ліпша за радянську.

У 1941–1942 роки веде щоденник вже про злочини іншої, німецької, злочинної влади. У 1943 році її 17-річну дочку Еліду забрали на примусові роботи до Німеччини. А в 1944 році чоловіка як «пособника фашистів» забрали у радянський штраф-бат. У 1945 році дочка і чоловік повернулися додому. Але Олександру Миколаївну заарештували за щоденники, виявлені під час обшуку. Було вилучено 7 зошитів-щоденників. Потім три з них було знищено КДБ.

Дочка Еліда розповідала про ті події:

Мама щоденників ніколи не ховала. Добралися до скриньки, де лежали щоденники. Я п'ять-шість загальних зошитів, які лежали на столі, встигла закинути під подушку. Після арешту мами ми почали їх читати, а там стільки жахів було написано про Голодомор, що ми вирішили, що всю сім'ю розстріляють, тому ми спалили їх… Але і тих, що знайшли виявилося досить, щоб засудити вчительку. Слідство велося протягом півроку. Олександра відразу призналася, що щоденники вела саме вона. Але слідчий примушував її визнати, що вона вела їх з метою дискредитації Радянського Союзу. Слідство тривало пів року, і 14 грудня 1945 року в місті Проскурів (нинішній Хмельницький) її звинуватили в "контрреволюційній діяльності" та за «контрреволюційні щоденники» згідно ст.54-10, частина 2 Кримінального Кодексу УССР їй було винесено вирок— 10 років Гулагу. На суді відмовилася від всіх показань, які дала під тиском і заявила: Мета моїх записів — присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930–1933 роках український народ переживав страхіття… Під час перебування в ув'язненні боролася за своє звільнення і писала протести, але безрезультатно. Ув"язнення відбувала в таборі в Норильську, і була звільнена 30 липня 1955 року. Вона повернулася додому у Вовчанський район Харківської області у серпні 1955 року із підірваним таборами здоров'ям. Олександра Радченко прожила на волі ще 10 років і відійшла у вічність у 1965 році. Похована у м.Вовчанськ.

Реабілітація 23 липня 1991 року була реабілітована.

Публікація щоденників Під час слідства було спалено 3 щоденника. Після розвалу Радянського Союзу щоденники передали СБУ.

У 2001 році донька Еліда почула по радіо, що можна ознайомитися із щоденниками матері.

Лише у 2007 році частина щоденників була опублікована в книзі «Розсекречена пам'ять».Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД, Державна архівна служба України, с. 539

Див. також Анна Франк Савичева Тетяна Миколаївна

Примітки

Посилання

ОЛЕКСАНДРА РАДЧЕНКО — РЕПРЕСОВАНА ЗА ПАМ'ЯТЬ