Ганс Йост (; 8.7.1890 — 23.11.1978 — німецький прозаїк, драматург, поет, президент Палати письменників Рейху () (1935–1945), групенфюрер СС (1942), автор афоризму «Коли я чую про культуру… я знімаю із запобіжника свій браунінг» ().

Життєпис Народився в сім'ї вчителя початкової школи. Виріс в Ошаці і Лейпцигу. У дитинстві хотів стати місіонером. У 17 років працював санітаром в католицькій психіатричній клініці Bethel, згодом прославилася своїм опором Програмі умертвіння Т-4. У 1910 році, отримавши атестат зрілості в Лейпцигу, почав вивчати медицину, філософію, а пізніше історію мистецтв.

У 1914 році пішов в армію добровольцем. У 1918 році оселився в районі Альмансхаузен в Бергу, земля Баварія.

Ранні твори Його ранні твори зазнали впливу експресіонізму. Приклади — Der Anfang («Початок») (1917) і Der König («Король») (1920). Надалі він звернувся до натуралістичної філософії в таких п'єсах, як Wechsler und Händler («Міняла і торговець») (1923) і Thomas Paine («Томас Пейн») (1927). Різке неприйняття буржуазної дійсності відбилося у п'єсі Йоста «Молода людина. Екстатичний сценарій»(1916). Її герой вигукує: «Яка несамовита насолода — приходити в екстаз від бажання смерті!».

Пізніше в книгах письменник засуджував капіталістичне суспільство, що ганяється за наживою, і пролетарський колективізм, як чуже німецькому робітникові явище. Нариси «Знання та свідомість» (1924). Так він ішов до «німецького напрямку в поезії» і до націонал-соціалістичного світогляду.

«Ваал», перша п'єса Бертольта Брехта, була написана як відповідь на п'єсу Йоста Der Einsame («Самотній»), драматизацію біографії драматурга — антисеміта Граббе. У 1928 Йост очолив відділ поезії в заснованому Розенбергом «Бойовому союзі за німецьку культуру» (Kampfbund für deutsche Kultur), метою якого проголошувалася боротьба з «єврейським впливом» в німецькій культурі. У 1932 він вступив в НСДАП, пояснивши свою згоду з Гітлером у творі «Standpunkt und Fortschritt» («Точка нерухомості і прогрес»), виданому в 1933.

Фраза У 1933 році, незабаром після приходу нацистів до влади, Йост написав п'єсу «Шлагетер», приурочену до дня народження Гітлера з присвятою «Адольфу Гітлеру з любов'ю і непохитною вірністю» (Für Adolf Hitler in liebender Verehrung und unwandelbarer Treue). П'єса вихваляла подвиг Альберта Лео Шлагетера, розстріляного в 1923 році за те, що пускав під укіс французькі потяги в період французької окупації Рура, і став одним з головних «мучеників» в нацистському мартирологу.

Фраза, що стала знаменитою, в оригіналі звучить як «Коли я чую слово „культура“ … я знімаю із запобіжника свій браунінг!» («Wenn ich Kultur höre … entsichere ich meinen Browning») (три крапки в тексті) і вимовляється бойовим товаришем Шлагетера, Фрідріхом Тіманном. Під час підготовки до іспитів вони починають обговорювати, чи варто витрачати час на навчання, коли країна не вільна. Тіманн заявляє, що воліє битися Hans Johst's Nazi Drama Schlageter. Translated with an introduction by Ford B. Parkes-Perret. Akademischer Verlag Hans-Dieter Heinz, Stuttgart, 1984. .

Фразу у вигляді «Коли я чую слово „культура“, моя рука тягнеться до пістолета» часто приписують різним людям. Історик Девід Старкі (David Starkey) в грудні 2007 помилково приписав її Геббельсу. Є певна іронія в тому, що в тому ж інтерв'ю він назвав Королеву Британії неосвіченою.

Посади в нацистській Німеччині У 1933 році Герінг призначив Йоста перший драматургом і художнім керівником Прусського державного театру. Потім він став главою Академії німецької поезії, Прусським державним радником і президентом Палати літератури Рейху, змінивши Г. Блунка в 1935 році. Йост також очолив літературну секцію Прусської академії мистецтв замість Генріха Манна. Разом з Геббельсом письменник використовував унікальну можливість формувати мистецтво, особливо театр, в напрямку націонал-соціалістичної ідеології для того, щоб «врятувати Німеччину від закінченого матеріалізму сучасного світу». Він отримував численні нагороди та відзнаки, зокрема — Велику премію НСДАП за мистецтво, Медаль Гете.

У 1935 році Йост став президентом Спілки письменників Рейху (Reichsschrifttumskammer) та Німецької Академії Поезії (Deutsche Akademie für Dichtung), впливових літературних організацій. У тому ж році останні з відомих письменників-євреїв, як наприклад Мартін Бубер, були вигнані зі Спілки Письменників. У той же час членство в цих організаціях було дозволено тільки тим письменникам і поетам, які були явно пронацистськими або, принаймні, їх творчість схвалено нацистами як не «дегенеративна». Йост отримав і багато інших важливих посад в номенклатурі Третього рейху, і у вересні 1944 року був згаданий у списку Gottbegnadeten як один з найважливіших діячів мистецтва в рейху. Ганс Йост брав участь у військових передачах націонал-соціалістів, поширюючи свої матеріали, написав гімн німецьких поселенців на окупованих східних територіях. Будучи членом НСДАП, группенфюрером СС і особистим другом Гіммлера, Йост за свідченням неупередженого Готфріда Бенна залишився «порядною людиною».

Після війни У травні 1945 року Йост був інтернований, а в 1947 постав перед судом в рамках програми денацифікації. У 1949 році Кримінальна палата Мюнхена віднесла його до категорії «попутників» (група 4), оштрафувавши на 500 марок. Кілька тижнів потому апеляційний суд перекваліфікував Йоста в «головного винуватця» (група 1) і відправив його після в трудовий табір. У 1951 р Йост був перекваліфікований на «активіста» (група 2), і нарешті, в 1952 році, після трьох з половиною років у в'язниці, він був звільнений. Судові витрати були покладені на скарбницю.

У 1955 Йост видав свою останню книгу «Gesegnete Vergänglichkeit» («Благословенна тлінність»). Існуюча в гранках ще в 1944 році, книга була скорочена, пронацистські пасажі були відредаговані, і «Благословенна тлінність» була представлена ​​публіці як пізніший «аполітичний» твір. Книга не набула популярності, а ті деякі критики, які звернули увагу на її вихід, відгукнулися нищівною критикою.

Нагороди Почесний хрест ветерана війни Шеврон старого бійця Хрест Воєнних заслуг 1-го класу без мечів Хрест Воєнних заслуг 2-го класу без мечів Золотий партійний знак НСДАП Медаль «За вислугу років в НСДАП» у бронзі (10 років) Кільце «Мертва голова» Почесна шпага рейхсфюрера СС

В 1937 році Йост номінувався на Німецьку національну премію за мистецтво і науку, але її так і неотримав. Його кандидатуру висунув Генріх Гіммлер.

Посилання Біографія на сайті polunbi.de Культура Німеччини 1933-45 років

Примітки