Uriah Heep (транслітерації — Юрая Гіп, Урія Гіп, Юрай Хіп; ) — англійський рок-гурт, утворений в Лондоні у грудні 1969 року. Uriah Heep були частиною рок-сцени початку 1970-х, і їх називають піонерами жанрів хард-рок, хеві-метал і прогресив-рок. Гурт продав понад 40 мільйонів альбомів по всьому світу з понад 4 мільйонами продажів у США. Найвідомішими піснями гурту є "Lady in Black", "July Morning", "Gypsy", "Easy Livin'", "The Wizard", "Sweet Lorraine", "Stealin'".
Uriah Heep випустили двадцять чотири студійні альбоми з оригінальним матеріалом, двадцять концертних альбомів і сорок одну збірку. Дванадцять студійних альбомів гурту потрапили до чарту Великобританії (Return to Fantasy посів № 7 у 1975 році), а п’ятнадцять — до Billboard 200 (Demons and Wizards був найуспішнішим і посів 23 місце у 1972 році). Наприкінці 1970-х років група мала величезний успіх у Німеччині, де сингл "Lady in Black" став великим хітом.
Історія
Заснування і перші альбоми (1967-1971) Витоки гурту сягають корінням у 1967 рік, коли 19-річний гітарист Мік Бокс створив у Брентвуді гурт під назвою Hogwash, який почав грати в місцевих клубах і пабах. Коли вокаліст залишив групу, барабанщик Роджер Пенлінгтон запропонував замінити його на свого двоюрідного брата Девіда Гарріка. Бокс і Гаррік створили партнерство для написання пісень і вирішили залишити свою повсякденну роботу, задля того, щоб займатись музикою професійно. Вони створили новий гурт під назвою Spice. Девід Гаррік змінив прізвище на Байрон. Пізніше до гурту приєднались барабанщик Алекс Нейпір і басист Пол Ньютон із The Gods. Таким чином початковий склад гурту було укомплектовано.
Spice не грали кавери і, за словами Бокса, завжди прагнули «робити щось оригінальне». Гурт виступав у різних пабах та клубах, в одному з яких їх помітив продюсер Джеррі Брон. Він став менеджером гурту та підписав контракт з новоствореним лейблом Vertigo Records. В цей же час гурт змінив назву на Uriah Heep, на честь персонажа роману Чарльза Діккенса «Девід Коперфілд», оскільки у 1970 році відзначався столітній ювілей з дня смерті письменника. Незважаючи на те, що назву Uriah Heep було обрано в грудні 1969 року, група продовжувала виступати як Spice, поки в лютому 1970 року до них не приєднався Кен Генслі у ролі клавішника та гітариста.
Дебютний альбом гурту вийшов у 1970 році і отримав назву …Very 'Eavy …Very 'Umble (випущений як Uriah Heep у Сполучених Штатах). В інтерв’ю 1989 року Мік Бокс згадував: «Найсмішніше те, що ми записали альбом в Hanwell Community Centre, а Deep Purple репетирували в кімнаті по сусідству з нами. Ви можете собі уявити, який галас там стояв». Взимку 1970 року, на три чверті запису альбому, барабанщика Алекса Нейпіра замінив Найджел Олссон, якого Байрону порекомендував Елтон Джон. Дебют не здобув популярності серед рок-критиків (особливо в США, де рецензент Rolling Stone Мелісса Міллс пообіцяла покінчити життя самогубством, «якщо ця група впорається»).
Коли Найджел Олссон повернувся до групи Елтона Джона навесні 1970 року, його місце зайняв Кейт Бейкер. Другий альбом гурту, Salisbury, що вийшов у лютому 1971, з його 16-хвилинною заголовною композицією за участю оркестру продемонстрував тяжіння гурту до прогресивного року. Один із треків альбому, "Lady in Black", описаний Дональдом Гуаріско як «...стильно аранжована мелодія, яка перетворюється з акустичної в народному стилі на пульсуючу рокерську, сповнену примарних гармоній і хрустких гітарних рифів». Ця пісня стала хітом у Німеччині після перевидання 1977 року.
У грудні 1970 року Кіт Бейкер покинув групу і його замінив Ієн Кларк. З ним Uriah Heep гастролювали по Німеччині наприкінці грудня 1970 року – січні 1971 року та здійснила своє перше турне по США навесні 1971 року, виступаючи на підтримку Three Dog Night і Steppenwolf.
На той час угода Джеррі Брона з Vertigo закінчилася, тому він заснував власний лейбл Bronze Records, на який перейшли Uriah Heep. Третій альбом гурту Look at Yourself був випущений у жовтні 1971 року і ознаменував об'єднання розрізнених ідей, які були характерною рисою Salisbury та представив єдине звучання та напрямок. «Це був момент, коли група справді знайшла солідний музичний напрям», — сказав пізніше Брон. Композицію "July Morning" часто називають найкращою і найпоказовішою піснею з альбому. "Я вважаю, що "July Morning" є одним із найкращих прикладів того, як гурт розвивався в той момент. Він привніс багато динаміки, багато світла й тіні в наше звучання", - сказав Кен Хенслі. Альбом досяг 39 позиції у Великобританії.
Успіх (1972–1976) У листопаді 1971 року з гурту пішов перший басист Пол Ньютон, і його на короткий час замінив Марк Кларк. У тому ж місяці Ієна Кларка змінив Лі Керслейк. Новозеландець Гері Тейн, тодішній учасник гурту Кіфа Гартлі, приєднався до Uriah Heep як постійний член у лютому 1972 року в середині чергового американського туру, замінивши Марка Кларка, який був виснажений і наближався до нервового зриву. «Гері просто мав свій стиль, це було неймовірно, тому що кожен басист у світі, якого я коли-небудь знав, завжди любив його стиль із тими мелодійними басовими партіями», — пізніше сказав Бокс. Так сформувався «класичний» склад Uriah Heep і, за словами біографа гурту К. Блоуза, «все просто стало на свої місця».
Результатом роботи нового складу став альбом Demons and Wizards, який у червні 1972 року посів 20 місце у Великій Британії та 23 місце у США. З альбому було випущено два сингли: "The Wizard" і "Easy Livin'", другий посів 39-е місце в чарті Billboard Hot 100. Через шість місяців, у листопаді 1972 року, вийшов п'ятий студійний альбом Uriah Heep The Magician's Birthday (№ 28 у Великій Британії, № 31 у США), з "Sweet Lorraine", випущеним як сингл в США. «Uriah Heep раніше мав імідж, тепер у них є особистість», — писав Melody Maker у 1973 році.
Після завершення чергового японського туру гурт (через податкові проблеми) вирушив у Францію для запису нового альбому. Саме там був створений Sweet Freedom (№ 18 у Великобританії, № 33 у США), який вийшов у вересні 1973 року. Треком "Stealin'" було випущено як сингл. Наступний альбом Wonderworld (червень 1974), записаний у мюнхенській Musicland Studios у січні, розчарував як фанатів, так і учасників гурту. «Запис за кордоном порушив звичайний метод роботи гурту, і це мало великий негативний вплив на групу. Наше спілкування погіршилось, ми сперечалися через такі речі, як гонорари», — сказав Генслі. Бокс згадував тижні, проведені в студії, як «драматичні»: «Девід був п'яний більшу частину часу, Кенні переживав емоційну кризу, і я постійно намагався їм допомогти, тому мені теж було важко». У Гері Тейна були ще серйозніші проблеми. За словами біографа гурту Блоуза, «напружений гастрольний графік, який ускладнювався сильною залежністю басиста від наркотиків (притаманною йому ще до приєднання до гурту), брав своє, хоча ситуація стала видимою лише під час гастролей», коли басист отримав серйозний удар електричним струмом під час концерту у Далласі 15 вересня 1974 року. Після цього решту туру по США було скасовано, а концерти у Великобританії перенесено на жовтень. Незабаром після виходу з лікарні Тейн у Sounds відкрито звинуватив менеджера Джеррі Брона в тому, що він перетворив Uriah Heep на звичайну «фінансову справу», і був звільнений через два місяці після останнього концерту групи в 1974 році. Через рік, 8 грудня 1975 року, Гері Тейн був знайдений мертвим у своєму будинку після передозування героїном.
Джон Веттон, екс-учасник Family і King Crimson, приєднався до гурту в березні 1975 року в ролі басиста. З ним був записаний Return to Fantasy, що вийшов у червні 1975 року. Альбом піднявся до № 7 у чарті Великобританії. «Це було полегшенням мати когось солідного та надійного, і він також мав купу ідей», — згадував Бокс. Наступний «річний світовий тур» був затьмарений новим нещасним випадком, коли гітарист Мік Бокс впав зі сцени в Луїсвіллі, 2 серпня 1975 року, зламавши променеву кістку правої руки. 26 березня 1976 року в Сент-Полі з Джоном Веттоном теж стався прикрий випадок, коли його (як і його попередника Тейна) вдарило струмом на сцені.
Альбом High and Mighty вийшов у червні 1976 року. Питання виробництва тут стало предметом головних суперечок. Оскільки Брон почав займатись немузичними проектами (зокрема, послугами авіатаксі), гурт вирішив продюсувати альбом самостійно. Пізніше менеджер наполягав, що результат був найгіршим альбомом Heep, тоді як Генслі звинуватив менеджера в навмисному ігноруванні інтересів групи. Презентація альбому, однак, пройшла у розкішній манері: журналістів і бізнесменів відправляли літаками на вершину швейцарської гори для прийому. Але подібні дії не відповідали якості живих виступів гурту, які ставали все більш хаотичними через непослідовність Байрона на сцені. Генслі згадував: «Він завжди напивався після шоу, але це ніколи не доходило до того, щоб поставити під загрозу саме шоу. Проблеми почалися, коли шоу почало відходити на другий план». «Це трагедія, але Девід був одним із тих класичних людей, які не можуть впоратись з проблемами самотужки, і він шукав розраду в пляшці», — прокоментував Брон. У липні 1976 року, після останнього шоу іспанського туру, Байрон був звільнений. Незабаром басист Джон Веттон оголосив, що йде з гурту. Пізніше Генслі пояснив: «Коли він приєднався, ми думали, що зможемо замінити чудового басиста (Тейна) іншим чудовим бас-гітаристом, але ми проігнорували особистісний фактор, який є вирішальним. Це було як пересадка нового шматка шкіри, але це просто не спрацювало — організм його відкинув».
Після відходу Девіда Байрона (1977–1981)
Uriah Heep найняли на роль басиста Тревора Болдера, а після прослуховуваннь запросили Джона Лоутона на посаду вокаліста. З новими складом у лютому 1977 року був випущений альбом Firefly. Після цього група гастролювала по США на підтримку Kiss. Пізніше Пол Стенлі згадував: «Вони були неймовірно професійними та настільки послідовними, що їхні найгірші концерти були чудовими, а найкращі — неймовірними».
Наступний альбом отримав назву Innocent Victim і був випущений у листопаді 1977 року. Сингл "Free Me" став міжнародним хітом. У Німеччині альбом розійшовся тиражем понад мільйон копій і став найуспішнішим для Uriah Heep, що збіглося з успіхом перевиданої "Lady in Black". Деякий час протягом цього періоду три сингли Uriah Heep одночасно знаходились у німецькому Топ-20, це були "Wise Man" (з Firefly), "Lady in Black" і "Free Me".
Наприкінці 1978 року вийшов Fallen Angel, який вийшов «занадто попсовим» на думку Міка Бокса (але все ж «занадто ексцентричним, щоб відповідати стилю AOR», згідно з Allmusic). Тим часом відносна стабільність періоду Лоутона закінчувалась і це було пов’язано з тим, що Кен Генслі заробляв набагато більше, ніж його колеги. «Все, що він писав, йому доводилося використовувати… І якщо ти наполягаєш на використанні всього, то в результаті отримуєш неякісні альбоми», — висловлював незадоволення Бокс. Однак найбільше напруження було у стосунках між Генслі та Лоутоном. Врешті останній покинув гурт.
На місце Лоутона був запрошений Джон Сломан, молодий співак, який, до того ж, грав на клавішних і гітарі.. Але майже відразу після цього Лі Керслейк пішов через сварку з Броном, якого барабанщик звинуватив у прихильності до матеріалів Генслі. Кілька треків наступного альбому довелося перезаписати з новим барабанщиком Крісом Слейдом. Платівка Conquest була випущена в лютому 1980 року (в усьому світі, за винятком Сполучених Штатів, де вона так і не вийшла), але, за словами Бокса, «це був важкий альбом для запису». Гурт вирушив у досить успішний тур з нагоди 10-ї річниці разом із Girlschool як підтримки, але Генслі був дуже незадоволений, перш за все Сломаном.