Сер Річард Френсіс Бертон (; ; , Торкі, Сполучене Королівство — , Трієст, Австро-Угорщина) — британський дослідник, географ, перекладач, письменник, солдат, сходознавець, картограф, етнолог, шпигун, мовознавець, поет, фехтувальник і дипломат. Відомий своїми подорожами та дослідженнями в Азії, Африці й Америці, а також своїм винятковим знанням мов і культур. За деякими даними, він говорив 29 європейськими, азійськими та африканськими мовамиLovell, с. xvii..
До найвідоміших досягнень Бертона належать його подорож до на той час забороненої для європейців Мекки, повний переклад збірки казок «Тисяча й одна ніч», публікація «Камасутри» англійською мовою, подорож із Джоном Геннінгом Спіком, під час якої вони стали першими європейцями, що побували на Великих озерах Африки у пошуках витоків Нілу.
Твори та листи Бертона широко критикували колоніальну політику Британської імперії, що істотно шкодило його кар'єрі. Був плідним автором. Написав безліч книжок і наукових статей, зокрема на теми поведінки людини, подорожей, соколиного полювання, фехтування, сексуальної практики та етнографії. Характерною особливістю його книжок є щедрість на примітки й доповнення, що містять цікаві спостереження й інформацію.
Бертон був капітаном армії Ост-Індійської компанії. Після служби в Індії та Кримської війни став членом Королівського географічного товариства, за ініціативи якого досліджує східне узбережжя Африки. Став першовідкривачем озера Танганьїка. У старшому віці служив як британський консул у Фернандо-По, Сантусі, Дамаску та Трієсті. У 1886 році удостоєний лицарського званняHistoric Figures: Sir Richard Burton . BBC..
Біографія Ранні роки (1821–1841) Бертон народився у Торкі, графство Девон, о 21:30 19 березня 1821 року; у своїй автобіографії він помилково стверджував, що народився у сімейному будинку Баргем-Гаус в Елстрі, ГартфордширLovell, p. 1.Wright (1906), vol. 1, p. 37 .. Його охрестили 2 вересня 1821 у Церкві Елстрі в Боремвуді, Гартфордшир. Батько, підполковник 36-ого полку Джозеф Неттервіль Бертон, був британським офіцером ірландського походження. Мати Річарда, Марта Бейкер, була дочкою і спадкоємицею багатого англійського сквайра, Річарда Бейкера (1762–1824). У Бертона були молодша сестра Марія Елізабет Кетрін Бертон (вийшла заміж за генерал-лейтенанта сера ) і брат Едвард Джозеф Неттервілль Бертон, які народилися у 1823 та 1824 роках відповідноWright (1906), V. 1, p. 38 ..
Сім'я Бертона під час його дитинства багато подорожувала. У 1825 році вони переїхали в Тур, що у Франції. Початкову освіту Бертон отримував від різних наставників, що наймалися його батьками. У 1829 році він почав навчатися у підготовчій школі на у Ричмонді, графство Суррей, під керівництвом Чарльза ДелафоссаWright (1906), V. 1, p. 52 .. Протягом наступних кількох років його сім'я знаходилась у постійних переїздах між Англією, Францією та Італією. Бертон виявив талант до вивчення мов і швидко вивчив французьку, італійську, неаполітанську та латину, а також кілька діалектів.
19 листопада 1840 року Бертон вступив у Триніті-коледж Оксфорду. Перш, ніж отримати кімнату в коледжі, протягом короткого часу він жив у будинку доктора . Тут він зустрів Джона Генрі Ньюмена, старостою якого був доктор Ґрінгілл. Попри власний інтелект і здібності Бертон не ладив зі своїми вчителями й однолітками. Під час першого семестру викликав іншого студента на дуель через насміхання над його вусами. Бертон і далі задовольняв свою любов до мов вивченням арабської; також він займається соколиним полюванням і фехтуванням. У 1842 році він відвідав стипль-чез, чим порушив правила коледжу, а потім наважився заявити керівництву університету, що студентам коледжу має бути дозволено відвідувати подібні заходи. Бертон сподівався на — виключення з можливістю поновлення, покарання, яке отримали менш зухвалі студенти, що теж відвідували стипль-чез — його натомість вигнали з Триніті-коледжу назавждиWright (1906), vol. 1, p. 81 ..
Служба в армії (1842–1853)
За словами Бертона він «не годився ні для чого іншого, окрім як для ролі мішені за шість пенсів на день»Falconry in the Valley of the Indus, Richard F. Burton (John Van Voorst 1852) p. 93.. Бертон записався у війська Ост-Індійської компанії та 18 червня 1842 вирушив до Бомбея. Він сподівався потрапити на першу англо-афганську війну, проте конфлікт був вичерпаний ще до його прибуття до Індії. Річард був направлений у 18-й тубільний піхотний полк Бомбей (базувався у штаті Гуджарат) під командування генерала . В Індії став вільно розмовляти такими мовами: гіндустані, гуджараті, пенджабі, сіндхі, сараікі та маратхі, а також перською та арабською. Його дослідження індуїстської культури просунулися до такого рівня, що «мій учитель індуїзму офіційно дозволив мені носити джанеу (шнур брахмана)»Бертон (1893), Т. 1, с. 123., хоча правдивість цього була поставлена під сумнів, оскільки, зазвичай цей обряд вимагає довготривалого навчання та виконання цілого ряду ритуалів. Інтерес Бертона (й активна участь) до культур і релігій Індії вважався досить своєрідним, тому деякі з його товаришів по службі дали йому кличку «Білий Негр». Бертон мав багато дивних вподобань. В армії він утримував чималий звіринець приручених мавп у надії вивчити їхню мовуLovell, p. 58.. Також за свою буйну вдачу, жорстокість в бою та пристрасть до дуелей він отримав прізвисько «Ruffian Dick». Стверджували, що жодна інша людина тієї епохи не схрестила шпаги з такою кількістю супротивників, як БертонWright (1906), V. 1, P. 119–120 ..
Перші відкриття та проникнення у Мекку (1851–1853)
Керуючись своєю любов'ю до пригод, Бертон отримав дозвіл Королівського географічного товариства на дослідження території й отримав дозвіл від ради директорів Ост-Індійської компанії на те, щоб залишити армію. Сім років у Індії ознайомили Бертона зі звичаями та поведінкою мусульман, що підготувало його до хаджу (паломництво в Мекку, в його випадку, у Медіну). Подорож відбулася у 1853 році й одразу зробила Бертона відомим. Він планував її ще під час подорожей серед мусульман Сінда і, навчаючись та практикуючись, ретельно готувався до пригоди (щоб зменшити ризик бути виявленим, навіть зробив собі обрізання).
Звичайно, Бертон був не першим європейцем немусульманином, який здійснив хадж ( зробив це в 1503 році), проте на той час його паломництво стало найвідомішим і найкраще задокументованим. Похід Бертона в Мекку був вельми небезпечним. На його караван нападали розбійники (звичне явище в той час). Паломництво дало йому право отримати звання хаджі та носити зелену чалмуSelected Papers on Anthropology, Travel, and Exploration by Richard Burton, edited by Norman M. Penzer (London, A. M. Philpot 1924) p. 30..
Після повернення до британської армії Бертон вирішив скласти іспит на арабського лінгвіста. Екзаменатором був , який недолюблював Бертона. Через те, що професор добре знав арабську, Плейфейр попросив Баджера бути спостерігачем на іспиті. Знаючи, що Бертон може бути мстивим, і бажаючи уникнути ворожнечі в разі невдачі Бертона, Баджер відмовився. Плейфейр провів тести. Попри успішне життя Бертона як араба, Плейфейр запевнив комісію, що той проваливсяLovell, P. 156–157..
Ранні дослідження (1854–1855) Після повернення до Каїра з Мекки Бертон вирушив до Індії, щоб повернутися у свій полк. У березні 1854 року він був переведений до політвідділу Ост-Індійської компанії та вирушив до Адена на Аравійському півострові, щоб підготуватися до нової експедиції за підтримки Королівського географічного товариства, щоб дослідити Сомалі всередині та за її межами, де Бертон сподівався виявити великі озера, про які чув від арабських мандрівників. Саме в Адені у вересні того ж року він уперше зустрів лейтенанта Джона Геннінга Спіка, який супроводжуватиме його у найвідоміших відкриттях. Бертон взявся за першу частину мандрівки самотужки. Він здійснив експедицію у Харер (сучасна Ефіопія), куди до цього не ступала нога жодного європейця.
Цей етап експедиції тривав з 29 жовтня 1854 по 9 лютого 1855 року, хоча більшу частину часу проведено у порту Сайла, де Бертон, замаскувавшись під арабського торговця, чекав повідомлення, що дорога до Харера безпечна. Бертон не тільки провів десять днів у Харері, але й був представлений еміру. Подорож назад була ускладнена відсутністю припасів, і Бертон писав, що він помер би від спраги, якби не побачив пустельних птахів і здогадався, що вони повинні водитись поряд із джерелом води.
Після цієї подорожі Бертон підготував наступну в супроводі лейтенантів Спіка, Герне та Вільяма Строяна й групи африканців, що виконували роль носіїв. Однак перш ніж експедиція отаборилася біля Бербери, її було атаковано групою сомалійців. Офіцери оцінили кількість нападників у 200 чоловік. Під час бою Строяна було вбито, а Спіка було взято в полон і поранено в одинадцяти місцях, проте йому вдалося втекти. Бертона було поранено списом, який розрізав йому щоку. Ця рана залишила глибокий шрам, який можна легко помітити на портретах і фотографіяхIn last of a series of dispatches from Mogadishu, Daniel Howden reports on the artists fighting to keep a tradition alive , The Independent, dated Thursday, 2 December 2010.. Провал цієї експедиції був жорстко сприйнятий владою і, як наслідок, було розпочате дворічне розслідування, яке мало на меті з'ясувати ступінь провини Бертона. Попри зняття звинувачень, все це зашкодило кар'єрі Річарда. Напад на експедицію він описав у (1856 рік).
У 1855 році Бертон повернувся в армію і вирушив до Криму в надії взяти участь у бойових діях у Кримській війніБертон (1893), Т. 1, с. 236.Dictionary of National Biography, 1885-1900 , с. 352. Він служив у штабі іррегулярного корпусу башибузуків під командуванням генерала Бітсона на ДарданеллахEncyclopædia Britannica , с. 865. Корпус був розформований після «заколоту», в ході якого вони відмовилися виконувати наказиБертон (1893), Т. 1, С. 225–248.. У звіті подальшого розслідування було згадано й ім'я Бертона.
Дослідження Великих Африканських озер (1856–1860)
У 1856 році Королівське географічне товариство профінансувало ще одну експедицію, в якій Бертон вирушив з Занзібару на дослідження Великих озер, що були описані арабськими торговцями та работорговцями. Його місія полягала у вивченні племен цього району і з'ясуванні експортного потенціалу регіону. Були надії, що експедиція призведе до відкриття джерела ріки Ніл, хоч це й не було головною метою.
Перед від'їздом до Африки Бертон таємно заручився з Ізабель Арунделл. Її сім'я, особливо її мати, була проти шлюбу з Бертоном, який не був ні католиком, ні заможним, хоча з часом їх стосунки покращилисьБертон (1893), Т. 1, C. 257–297..
Джон Геннінг Спік знову супроводжував Бертона; 27 червня 1857 року вони вирушили зі східного узбережжя Африки в західному напрямку в пошуках озера чи озер. Їм допомагали араби, які жили та торгували в регіоні. Вони рухались звичними караванними шляхами, наймаючи професійних носіїв і гідів, які здійснювали подібні походи протягом багатьох років. З самого початку подорож стикнулася з такою проблемою як ненадійність носіїв: крадіжки обладнань і матеріалів, дезертирство членів експедиції.
Під час подорожі обоє чоловіків страждали від різних тропічних хвороб. Спік на деякий час осліп та оглух на одне вухо (через інфекцію, занесеною спробами видалити жука). Певний період Бертон не міг ходити, тому його несли носії.