Єги́петський еяле́т (, Eyalet-i Mısır, «Єгипетський край») — еялет (край) Османської імперії у 1517–1867 роках. Охоплював територію сучасного Північного Єгипту, а також незначні частини Йорданії, Палестини і Саудівської Аравії; з 1-ї половини XIX століття — контролював землі Сирії та Судану. Адміністративний центр — Каїр. Створений після османського завоювання мамлюцького Єгипту внаслідок османсько-мамлюцької війни 1516—1517 років. Користувався широким самоврядуванням порівняно з іншими еялетами через традиційно сильний мамлюцький вплив у регіоні. Поділявся на 13 областей, відмінних від звичних османських санджаків (хоругов).
З середини XVII ст. вплив паши послаблюється. Вагу набувають Великий і Малий дивани, а також мамлюцькі роди Касимійя і Фікарійя (Факарія), що постійно воювали між собою. 1711 року утворюється мамлюцький бейлікат, де беї мамлюків з 1725 року поступово перебрали владу в еялеті, прийнявши титул шейх аль-балад (голова держави). З 1744 року останній став повністю контролювати Єгипет. Це зрештою призвело до оголошення незалежності у 1769 році. 1773 року османський султан шляхом інтриг зміг повернути номінальний контроль, але 1791 року мамлюки остаточно затвердилися в еялеті.
Після вторгнення Наполеона у Єгипет перебував під французькою окупацією протягом 1798—1801 років. Керувався бейлербеями і пашами, яких призначав султан. 1805 року паша Мухаммед Алі проголосив себе спадковим єгипетським хедивом (господарем) й заснував власну династію, що не було визнано Османами. Його нащадки продовжували використовувати цей титул. Після першої османсько-єгипетської війни 1831—1833 років еялет здобув контроль над Сирією, Палестиною й Аданою, але втратив їх після другої війни 1839-1841. 8 червня 1867 року Стамбул скасував Єгипетський еялет і офіційно визнав Єгипетський хедиват, автономну країну, що номінально, де-юре залишалися у складі імперії до 5 листопада 1914 року.
Назва
Єгипетський еялет Османський Єгипет () Єгипетськие бейлербейство Єгипетське пашство Держава Мухаммеда Алі
Адміністративний поділ Поділявся на 13 областей, відмінних від звичних османських санджаків (хоругов): Область Мінуфійя Область Кальюб Область Гарбійя Область Мансура Область Шаркійя Область Бухайра Область Гіза Область Фаюм Область Атфіх Область Ушмунайн Область Манфалут Область аль-Бахнаса Область Джірджа.
Управителі 1604: Мактул Хаджи Ібрагім-паша … 1727—1729: Абу Бакр-паша … 1735—1739: Абу Бакр-паша (вдруге) … 1805—1848: Мухаммед Алі, паша, хедив. 1848: Ібрагім-паша, хедив. 1848—1854: Аббас I, паша, хедив. 1854—1863: Мухаммад Саїд-паша, хедив. 1863—1867: Ізмаїл Паша , хедив.
Примітки
Джерела Іналджик, Г. Османська імперія: класична доба 1300–1600 / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАН України. — Київ: Критика, 1998. — 286 с.