Simca (Сімка, Société Industrielle de Mécanique et Carrosserie Automobile) — з 1934 року французький виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Нантерр. У 1964 році компанію купує фірма Chrysler. У 1980 році компанія припинила виробництво автомобілів.
Енріко Теодоро Пігоцці Енріко Теодоро Пігоцці народився в Турині (Італія) в 1898 році. Коли хлопчикові було 14 років, його батько помер, і Енріко довелося увійти в бізнес свого покійного батька, який мав транспортну фірму, що використовувала тяглових тварин. Коли почалася Перша світова війна і Енріко досяг призовного віку, його призвали у військово-повітряні сили Італії, де він збагнув премудрості конструкції авіамоторів. Після закінчення війни він повернувся в рідне місто і продав бізнес батька, щоб вкласти гроші в дилерську мережу, яка стала продавати в П'ємонті американські та британські мотоцикли. Незабаром Енріко почав займатися імпортом вугілля з німецького Саарланду в Італію, а в 1924 році став займатися металобрухтом у Франції. Він скуповував старі машини, судна та інший брухт і привозив його в П'ємонт. Головним клієнтом сталеливарних заводів, які скуповували цей брухт, був Джованні Аньєллі, голова фірми FIAT. Аньєллі шукав у той час довірену особу, яка представляла б інтереси італійської фірми у Франції, і Пігоцці здався йому саме тією людиною, якій можна було цю справу довірити.
У 1926 році в Сюрені засновується фірма Société Anonyme Français des Automobiles FIAT (SAFAF), яка починає продавати FIAT у Франції, у 1928 році посилилися митні регламенти Франції, і навіть доволі дешеві авто FIAT перейшли до іншої цінової категорії, що відбилося на збуті машин. Тоді підприємливий Пігоцці запропонував дозбирувати з італійських вузлів автомобілі, тим самим обходячи оподаткування. У підсумку з 1928 по 1934 рік йому вдалося зібрати й реалізувати близько 29 000 автомобілів, які продавалися під маркою Fiat-France. Проте французи були занадто патріотично налаштовані й надавали переваги місцевим численним маркам. Пігоцці вирішує заснувати компанію, автомобілі якої несли б французький логотип та вузли, але технічно були б клонами італійських FIAT.
Заснування компанії. Початок виробництва автомобілів
Наприкінці жовтня 1934 року італійцеві вдається купити повністю обладнаний завод збанкрутілої фірми Donnet-Zédel, який розташовувався в Нантеррі, і на початку листопада заснувати фірму Société Industrielle de Mécanique et Carrosserie Automobile (SIMCA). Перші машини були марки SIMCA-FIAT, це були моделі 6CV і 11CV — клони FIAT 508 Balilla і FIAT 518 Ardita. Мотор і коробка передач машини виготовлялися в Парижі, мости — в Сент-Етьєні, а кузови надходили з Леваллуа-Перре. Обидві машини мали гідравлічний привід гальм і 4-ступінчасті повністю синхронізовані коробки передач, перша модель мала 1 л двигун (24 к.с.), а друга — 1.9 л мотор.
У січні 1936 року приставка FIAT зникла з назви машини, у цей же час журналістам представляють нову модель SIMCA Cinq (3CV). Нова машина була розроблена італійським інженером Данте Джакозою, який відповідав за технічну начинку, і Родольфо Шеффером — дизайнером автомобільних кузовів. Під капотом машини переховувався 570-кубовий мотор потужністю 13 к.с., який, незважаючи на малий об'єм, мав повноцінні 4 циліндри, трансмісія машини мала 4 ступені, гальма були з гідроприводом, а передня підвіска — незалежною. Однак через страйки, які проходили у Франції в 1936 році, просунуту в технічному плані машину вдалося запустити у виробництво тільки в червні 1936 року, а ще в березні 1936 року машину почали випускати і в Італії під назвою FIAT 500 Topolino, тож легендарне «італійське мишеня» було вперше представлене під французькою назвою. Машина пропонувалася в трьох варіантах: Standart, De Luxe і Grand Luxe; перша не мала запаски, підніжок і бамперів, однак цей варіант припинили випускати вже в серпні 1936 року.
У 1937 році FIAT представив нову модель — 508C Millicento з 1.1 л 38-сильним мотором, незабаром цю ж машину починають випускати під назвою Simca Huit 6CV, яку пропонували з цілою гамою кузовів, починаючи від відкритого родстера і закінчуючи чотиридверним седаном, причому машину можна було замовити і з ексклюзивним кузовом від якої-небудь фірми, наприклад, Deho. Модель Cinq отримує і вантажний варіант — Fourgonnette в/п у 250 кг, який активно стали закуповувати поштові підприємства Франції. У цей же час припиняється випуск колишньої моделі 6CV. Модель Cinq з обтічним кузовом, побудована В'ялем і Аленом, бере участь у різних марафонах на економічність і виграє більшість із змагань, показавши рекордну середню витрату в 3.1 л бензину на сотню кілометрів. Пігоцці виставляє рекордсмена по економічності на 24-годинний марафон у Ле-Мані, і машина приходить до фінішу останньою. Але В'яль і Ален були єдині з класу до 750 кубів, хто доходить до фінішу, тому золота медаль дістається єдиному екіпажу, який стояв у цей момент на подіумі. Однак це була не єдина золота медаль, яка дісталася екіпажу, що виступав на Simca, класом вище аналогічну позицію зайняли Верне та Ларжо, що виступали на старому 6CV в класі до 1.1 л; машин, що фінішували, було набагато більше, в тому числі Ford, Adler, MG і Chenard & Walcker. Тим самим молодша модель фірми довела не тільки свою економічність, але й надійність, і це не могло не позначитися на попиті, який був дуже і дуже непоганим.
У 1938 році припиняється виробництво моделі 11CV, а модель Huit отримує додатковий асортимент кузовів. У 1938 році Дебіль і Лапшен, які виступали на автомобілі, підготовленому технічно Амедей Гордіні, з алюмінієвим кузовом від фірми Deho, займають у класі 1.1 л друге місце, слідом за Singer Nine Le Mans. Мотор 1.1 л машини був розігнаний до 60 к.с., а в загальному заліку цей екіпаж прийшов дев'ятим, третє місце було також за Simca Huit, але на машині з іншим кузовом. У класі до 750 кубів золото і срібло було також за екіпажами, що виступали на Simca.
У 1939 році модель Huit бере участь в Монте-Карло, але залишається без кубка, зате сам Гордіні разом зі Скароні відвозять додому золотий кубок за перемогу у своєму класі, срібло було теж за аналогічною машиною, а третє місце дістається екіпажу на Morgan. За традицією останніми в загальному заліку, але єдиними в своєму класі, приходять 570-кубові Cinq. Крім Ле-Мана старша модель здобуває перемоги в змаганнях Реймса, Боль д'Ор і в ралі Париж-Ніцца. До серпня продажі машин становили близько 2000 примірників на місяць, однак після того, як Німеччина окупувала Польщу і Франція оголосила Німеччині війну, почався спад продажів, і до червня 1940 року, коли німці окупували Францію, фірма збувала по 750 машин щомісяця, основна маса яких поставлялася французькій армії як розвідувальні. Після того, як у Франції правити бал стали німці, Пігоцці продовжив виробництво автомобілів, але асоціація Générale Française Automobile ставить головним інженером фірми Жана Альбера Грегуара.
Simca продовжує виробляти автомобілі протягом всієї війни, в 1941 році навіть з'явилися нові версії кузовів для Huit, наприклад, дерев'яний кузов універсал — Canadienne. Упродовж 1943 року не було вироблено жодної легкової машини, проте завод не простоював, з його конвеєра сходила військова продукція. У 1944 році було побудовано 23 моделі Cinq і 180 — Huit. Ще в 1942 році фірма увійшла до складу групи Groupe Francaise Automobile, якою керував барон Петьє, що прибрав до рук фірми Delahaye і Delage, йому вдалося здобути підтримку з боку міністра промисловості на перезавантаження Simca, але взамін він повинен був почати виробляти новий автомобіль, розроблений Грегуаром ще в 1941 році і представлений публіці в 1945 році.
Однак Пігоцці, який до того часу офранцузив своє ім'я до Анрі Теодор, робить усе, щоб повернути собі вою фірму і щоб не допустити потрапляння на конвеєр алюмінієвого автомобіля. У підсумку це йому вдається, а прототип Грегуара знаходить друге життя на потужностях фірми Panhard et Levassor. Тим часом у 1946 році з'являються нові кузови для існуючих довоєнних моделей, які поміняли свої назви з прописних слів на цифри, тепер Cinq — це Simca 5, а Huit — Simca 8, ці слова і означали ці цифри французькою мовою. Наприкінці 1947 року замість 5 починають випускати 6, це була машина, побудована на базі 5, але у якої змінився дизайн передньої частини, а головне — підняли потужність мотора до 16 к.с., тепер машина могла розвивати швидкість до 95 км/год, що на 10 км/год більше попередника. Нова машина була також представлена у двох версіях — купе і фургон. Ця машина стала першою ластівкою самостійного прийняття рішень французьким відділенням FIAT, оскільки практично такий же дизайн передка перекочує на Fiat 500C тільки через два роки.
У цей же період відновлює свою діяльність і Амадей Гордіні, який розробляє нові гоночні автомобілі на вузлах автомобілів Simca. У 1947 році він будує гоночний одномісний автомобіль Simca-Gordini T15, який при об'ємі двигуна 1.1 л розвивав 65 к.с. і максимальну швидкість в 175 км/год. Ця машина займає з першого по третє місце в перегонах Coupe des Petites Cylindrees, які проходили в Реймсі. А через рік подібна машина отримує перемогу в Боль Д'Ор і 24-годинному марафоні в Спа (в своєму класі).
У 1949 році модель 8 отримує новий салон, кузов піддається незначним оновленням, типу більшого заднього вікна, трохи іншої форми крил, також з'являється новий варіант 8 Sport з 1.2 л двигуном, підготовленим Gordini, який розвивав 50 к.с., завдяки чому машина могла розвивати 136 км/год, і кузовом, спроектований Фаріною. Автомобіль міг мати як відкритий, так і закритий кузов типу купе (з початку 1950 року), які поставлялися фірмою Facel-Métallon, але на шасі цієї машини можна було замовити і кузови, що виготовлялися фірмою Figoni et Falaschi. Відкрита машина дебютує на Альпійських ралі, де прийде першою в своєму класі. Мотор такого ж об'єму отримують і прості версії моделі 8, але потужність моделі 8 7CV дорівнювала 42 к.с., що разом з 4-ступінчастою КПП давало максимальну швидкість в 115 км/год, саме така машина виграла в Монте-Карло 1950 року.
Гордіні в 1949 році доводить об'єм свого боліда до 1.4 л, а потужність — до 91 к.с., Скарон на такій машині займає в 1949 році третє місце на Гран-прі в Марселі, після чого була ще низка призових місць, але кульмінацією стала перемога Трентіньяна на Гра-прі в Альбе в 1951 році, після чого Гордіні і Пігоцці розірвали відносини, оскільки Гордіні прагнув у Формулу 1, чого не бажав робити Пігоцці, в підсумку Гордіні заснував власну компанію, яка надалі прославилася своєю співпрацею з фірмою Renault, що тепер робить спортивні версії своїх машин, використовуючи славне гоночне ім'я Gordini. В 1949 році машини Simca брали участь за традицією і в Ле-Мані, де в класі до 1.1 л золото і срібло знову дісталося цій марці, але в 1950 році фірма зазнала великого фіаско, машини, підготовлені Гордіні, яких виставили 10 штук, не дійшли до фінішу, всі зійшли через поломки мотора, така ж нісенітниця сталася в 1951 році, так що, можливо, і цей факт дав тріщину у відносинах Гордіні і Пігоцці.
У 1951 році досить сильна фірма Simca купує фірми Unic і Someca, перша на той час займалася тільки виробництвом вантажівок, а друга робила трактори. Ще в 1947 році Пігоцці відвідав США, де ознайомився з виробництвом автомобілів на заводах General Motors, від побаченого він був в шоці, наскільки була кустарна і відстала Європа в плані виробництва автомобілів, після прибуття додому він замовляє нове обладнання в США і дає зелене світло проекту над новою машиною, яку повинна фірма розробити самостійно від FIAT. У квітні 1951 року була продемонстрована машина, яку 100% розробили зусиллями конструкторів фірми Simca — Aronde.