Леоні́д Миха́йлович Зако́вський (справжнє ім'я Ге́нріх Ерне́стович Шту́біс , нар. *1894, садиба Рудбаржі, Курляндська губ. — 29.08.1938, полігон «Комунарка», Москва) — діяч ВЧК—ОГПУ—НКВС, комісар державної безпеки 1 рангу.

Один з організаторів ГУЛАГу, один з ініціаторів Справи Ленінградського товариства глухонімих та інших злочинів совєцької влади.

Життєпис

Ранні роки Народився 1894 р. в Рудбаржській волості Газенпотського повіту Курляндської губернії в бідній родині лісника (нині Скрундський край, Латвія). Латиш. Закінчив 2 класи Лібавского міського училища, звідки був виключений за участь в першотравневій демонстрації. Працював в мідно-жерстяних майстернях Ансона в Лієпаї, з 1912 року плавав юнгою і кочегаром на пароплаві «Курськ» Російського східно-азійського товариства на лінії Лібава (Лієпая)-Нью-Йорк. 1914 року вступив до РСДРП.

Був заарештований російською поліцією 27 лютого 1913 р. разом з братом Фріцем Штубісом, через 3 дні звільнений під гласний нагляд поліції. Знову заарештований 6 листопада 1913 р., спочатку його тримали в Лібавській, а з 29 листопада 1913 р. в Мітавській в'язниці. У постанові начальника Курляндського губернського жандармського управління Російської імперії від 1 грудня 1913 р. зазначено, що Штубіс (Заковський) політично ненадійний і належить до Лібавської групи анархістів.

Революційні роки Винним той себе не визнав, за рішенням Особливої Наради МВС 3 січня 1914 р. висланий на три роки під гласний нагляд поліції в Олонецьку губернію. З травня 1914 р. по січень 1917 р. у засланні, згодом звільнився.

Згодом приховував приналежність до анархістів і приписував собі середню освіту, якої не мав.

З січня 1917 р. жив в Петрограді, ухилявся від мобілізації. Активний учасник революції та перевороту 1917 року. Після липневих подій перейшов на нелегальне становище.

Примкнув до Центру об'єднаних латиських груп РСДРП(б) Північного р-ну Петрограду, робітник-металіст у кустарних майстернях, робітник на заводі «Скороход», член червоної гвардії Василеострівського району, брав участь у боях під Гатчиною. У жовтні 1917 р. із загоном матросів брав участь у захопленні міської телефонної станції і був, таким чином, одним з 9 латишів, участь яких у жовтневому перевороті документально підтверджена.

Кар'єра в ВЧК-ОГПУ З 1 січня 1918 р. на службі в ВЧК. У березні 1918 р. особливоуповноважений президії ВЧК на Західному, Південному і Східному фронтах. Очолював загони спецпризначення, що придушували повстання в Астрахані, Саратові, Казані та в інших містах.

Згодом начальник Особливого відділу Каспійсько-Кавказького фронту, начальник відділення особливого відділу Московської ЧК.

У 1923 розробив разом з Бармінським та Івановим операцію "Ятір (Сеть)", в результаті якої було заарештовано перебіжчиків з Бесарабії.

1921—1925 — голова Подільського та Одеського губернських відділів ДПУ, уповноважений ДПУ України по Молдові. Причетний до вбивств і пограбувань перебіжчиків, присвоєння контрабанди, що в підсумку призвело до конфлікту з політичним керівництвом окупованої Росією України (УНР). Притягнутий до відповідальності, але серйозного покарання уникнув і переведений з підвищенням на Сибір.

В Сибіру 6 лютого 1926 р. — повноважний представник ОГПУ по Сибіру і начальник Особливого відділу Сибірського військового округу. 1928 року під час поїздки Сталіна до Сибіру забезпечував його безпеку. Організатор колективізації в Сибіру. По лінії ОДПУ керував заходами з розкуркулення в Сибіру і придушенням в Сибірському краї 1930 року. Навесні 1931 р. запропонував ПП ОДПУ по Західно-Сибірському краю провести висилку 40 тис. селянських господарств. Пропозицію Заковського затвердили. Пізніше ПП розробило конкретні заходи по здійсненню депортації. В ході весняно-літньої висилки в 1931 року в спецпоселення комендатур прибуло близько 45 тис. сімей. В ході іншої масової депортації 1933 року на спецпоселення було відправлено майже 30 тис. сімей.Політбюро і селянство: висилка, спецпоселення.1930-1940. , 2006. Кн. 2. С. 1042.

Один з ініціаторів створення ГУЛАГу.

З 1928 р. був головою «трійки» ПП ОДПУ по Сібірському краю, створеної для позасудового розгляду справ. Тільки з 21 листопада 1929 р. по 21 січня 1930 р. «трійкою» було розглянуто 156 справ, за якими було засуджено 898 осіб, в тому числі 347 — до розстрілу.

Протягом 1930-го трійка ОДПУ Західного Сибіру засудила 16,553 чол., в тому числі 4,762 — до розстрілу (28,8 %), відправлено до таборів було 8 576 осіб (51,8 %), на заслання — 1,456 (8,8 %), вислано — 1759 осіб (10,6 %). Заковський особисто підписував розпорядження працівникам комендатури про розстріл засуджених.

З 10 квітня 1932 р. — повноважний представник ОДПУ в БРСР і начальник Особливого відділу Білоруського військового округу. З 15 липня 1934 р. — нарком внутрішніх справ Білоруської РСР. Сфабрикував велике діло «контрреволюційної повстанської та шпигунсько-диверсійної організації „Білоруський національний центр“».

Великий терор в Ленінграді і Москві

За керівництва Ягоди в грудні 1934 р. став начальником Ленінградського управління НКВС. Керував розслідуванням вбивства Кірова. У Ленінграді разом з Ждановим розгорнув масовий терор. З 28 лютого по 27 березня 1935 року за його керівництва проведена операція з виселення «колишніх людей», під час якої «вилучено з Ленінграда і засуджено Особливою нарадою НКВС — 11,702 особи» (колишніх дворян, фабрикантів, поміщиків, офіцерів, священиків).

Цей період відзначений входженням до складу особливої "трійки", створеної за наказом НКВС СРСР від 30.07.1937 № 00447 і активною участю в сталінських репресіях. Заковський особисто брав участь в допитах, тортурах і розстрілах. Виступаючи 10 червня 1937 р. на Ленінградській обласній конференції ВКП (б), сказав: «Ми повинні ворога знищити до кінця. І ми його знищимо».

12 грудня 1937 р. обраний депутатом Ради Союзу Верховної Ради СРСР 1-го скликання від Ленінградської області.

19 січня 1938 р. призначений заступником наркома внутрішніх справ (НКВС) і начальником Московського управління НКВС. Московське управління він очолював тільки два місяці, але саме на цей час припадає пік репресій в Москві, в тому числі і проти латишів. Саме в ці місяці (з 20 лютого по 28 березня) здійснювалися наймасовіші розстріли на Бутовському полігоні.

Засуджений на прізвище Постель, колишній начальник Третього відділення УНКВС по Москві і Московській області, показував: «заарештовували і розстрілювали цілими сім'ями, в числі яких ішли зовсім неписьменні жінки, неповнолітні і навіть вагітні та всіх, як шпигунів, підводили під розстріл … тільки тому, що вони — „націонали…“. План, вигаданий Заковським, був 1000—1200 „націоналів“ на місяць». Постеля заарештували на початку 1939-го і засудили до 15 років таборів.

Один з організаторів Третього Московського процесу.

Останні роки У березні 1938 р. знятий з поста начальника Московського управління НКВС і призначений начальником тресту Камлісосплав НКВС. У квітні 1938 р. знятий і з цієї посади, звільнений з НКВС, виключений з членства ВКП(б), заарештований 19 квітня 1938 р. за звинуваченням у «створенні латиської контрреволюційної організації в НКВС, а також шпигунстві на користь Німеччини, Польщі, Англії». Розстріляний 29 серпня 1938 року.

Після смерті Сталіна реабілітований не був.

Нагороди Орден Леніна (25.06.1937) два ордена Червоного Прапора (1922, 20.12.1932) Орден Червоної Зірки (14.02.1936) Ювілейна медаль «XX років Робітничо-Селянської Червоної Армії» (22.02.38) «Почесний працівник ВЧК-ГПУ (V)» (№ 14) «Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)» (26.05.1933)

В органах ВЧК—ОГПУ—НКВС 12.17-03.18 — розвідник, начальник розвідки і комендант ВЧК; 03.18-1918 — уповноважений президії ВЧК на Західному, Південному та Східному фронтах; 1918-01.19 — нач. Особливого відділу (ОВ) Каспійсько-Кавказького фронту; 02.19-12.19 — нач. інформаційного () відділення ОВ МЧК; 01.20-1921 — нач. ОВ Одеської губ. ЧК; член колегії Одеської губ. ЧК; нач. секретно-оперативної частини Одеської губ. ЧК; 03.21-03.23 — голова Подільської губ. ЧК; нач. Подільського губ. від. ГПУ; 06.03.23-01.08.25 — нач. Одеського губ. від. ГПУ; 27.11.24-04.25 — уповн. ГПУ УРСР по Молдавській АРСР; 01.08.25-27.10.25 — нач. Одеського окр. від. ГПУ; 06.02.26-16.08.30 — повпред ОГПУ по Сибірському краю; нач. ОВ Сибірського ВО; 01.08.30-10.04.32 — повпред ОГПУ по Західно-Сибірському краю; 10.04.32-10.07.34 — повпред ОГПУ по БРСР — голова ГПУ БРСР; 11.05.32-10.12.34 — нач. ОВ ОГПУ-НКВД БВО; 15.07.34-10.12.34 — нарком внутр. справ БРСР; 10.12.34-20.01.38 — нач. УНКВС Ленінградської обл.; 12.34-17.11.35 — нач. ОВ ГУГБ НКВС ЛВО; 20.01.38-28.03.38 — нач. УНКВС Московської обл.; 29.01.38-16.04.38 — заст. наркома внутр. справ СРСР (Єжова); 28.03.38-20.04.38 — нач. Упр. ОВ НКВС СРСР; 20.04.38-30.04.38 — нач. будівництва Куйбишевського гідровузла НКВС СРСР; 30.04.38 — арешт; засуджений ВКВС СРСР 29.08.38 за ст. 58-6, 58-8, 58-11 КК РРФСР до ВМН. Розстріляний.

Див. також Великий терор Справа Ленінградського товариства глухонімих

Примітки

Посилання Заковський на сайті «protivpytok.org» Заковський на сайті «Меморіал» Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А. ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – С. 475 – 476. Бажан О., Золотарьов В. Улюбленець "залізного Фелікса" (сторінки біографії комісара державної безпеки 1-го рангу Л.М. Заковського). // Південний Захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. - Вип. 7. - Одеса: Друкарський дім, 2009.с. 148 – 163; Вип.8. - Одеса: Друкарський дім, 2009.с. 62 – 75;