Ї, ї — тринадцята літера української абетки. За конфігурацією трохи видозмінена кирилична і. Цю літеру називають як іменник середнього роду: «велике Ї», «мале ї». У писемностях на основі латинського алфавіту таких мов, як африкаанс, валлійська, галісійська, каталонська, нідерландська, південносаамська, французька й, спорадично, англійська та турецька, вживають майже ідентичну графічно літеру Ï, ï — i з тремою (наприклад, ( або ; ; , ; , ).
Позначає йотовані голосні звуки (йі) та (йи), трапляється на початку слів, після голосних, знака м'якшення й апострофа.
Історія
Створена за зразком кириличної літери і, яка поряд з літерою и у давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук [i]. У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) ї вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
У сучасному значенні літеру вперше вжито 1874–1875 у «Записках Південно-Західного відділення» Російського географічного товариства у Києві. Згодом її вжив Євген Желехівський у своєму Українсько-німецькому словнику (1885–86).
В українській (особливо західній орфографії, наприклад у желехівці) кінця XIX — початку XX століття літера ї використовувалася також для позначення «сильно пом'якшеного» [і] після м'яких зубних приголосних д, т, з, ц, с, л, н, часто позначаючи в цих місцях звук [і], що розвинувся з ятя (хліб, дід, нині, цілий). Використовування літер ї і і для передачі етимологічних [ě]/[e] і [o] відповідно уможливлювало розрізняти слова, що в сучасному написанні стали омографами : дїл (< *dělъ, родовий відмінок множини від діло) проти діл (< dolъ, «долина»), тїк (< *teklъ, минулий час від текти) проти тік (< *tokъ, «тік») Але оскільки на сході Україні відмінність між цим звуком і «звичайним» [і] зменшилася, вже Грінченко у своєму Словарі української мови відмовився від такого вжитку літери ї, і це вплинуло на зникнення цієї відмінності й на заході України. Таку відмову зафіксував Український правопис 1921 року.
Використовування
У сучасній українській мові літерою ї позначають сполучення звуків й+і та й+и, вживають на початку, в середині та в кінці слів: їсти, поїзд, солов'їний, свої, Україна.
Походження звукосполучення В українській мові сполучення ji (літера ї) може мати різне походження. Від праслов'янського *ě («ятя»): їхати, їзда, доброї, у міжгір'ї. Від *ě, що замінив раніший *i (свої, мої). Від «нового ятя», якщо він з'явився на місці йотованого «е»: їжак, Київ, моїм Від праслов'янського *ja: їсти, їжа. У східнослов'янських мовах *ja дав *ě (ядро?) (), а в південнослов'янських — *ja (). Слід зауважити, що в староцерковнослов'янській мові звуки *ě і *ja були настільки близькі за артикуляцією, що в глаголиці їх позначали тим самим знаком. Від праслов'янського *ji, зазвичай на стиках морфем: строїти, стоїть (). У староцерковнослов'янській і давньоруській писемностях йотований характер [i] не передавався, бо той був дуже близьким за артикуляцією до нейотованого (). На стиках морфем у пізнішому словотворі: Україна ( + *in; край + ина) У запозиченнях — якщо оригінальний і стоїть після голосних (наївний, маїс), а також після м'якого знака або апострофа (Ільїн, Медельїн)
Інше використання Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «тринадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-ї.
Літера Ї в інших кириличних абетках У староцерковнослов'янській і давньоруській абетках Ї виступає поряд із І під назвою «іжеї».
Наприкінці XVIII століття Досітей Обрадович запровадив літеру ї в сербській писемності на позначення звука [j] (що відповідає українській й). Однак, 1814 року Вук Караджич відмовився від цього нововведення й натомість запропонував літеру јMaretić, Tomislav. Gramatika i stilistika hrvatskoga ili srpskoga književnog jezika. 1899Karadžić, Vuk Stefanović. Pismenica serbskoga iezika, po govoru prostoga narod'a, 1814. 1818 року правопис Караджича зафіксував цю пропозицію.
Від найдавніших часів до початку XIX століття букву ї вживали в російській писемності. Прикладом може слугувати видане 1762 року «Подземное путешествіе Николая Клима» — російський переклад твору Людвіга Гольберга.
Таблиця кодів Кодування Регістр Десятковий код 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код Юнікод(монолітний) Мала 1111 0457 002127 00000100 01010111 Велика 1031 0407 002007 00000100 00000111 Юнікод(розклад) Мала 72745736 0456 0308 00425401410 00000100 0101011000000011 00001000 Велика 67502856 0406 0308 00401401410 00000100 0000011000000011 00001000 ISO 8859-5 Мала 247 F7 367 11110111 Велика 167 A7 247 10100111 KOI-8 Мала 167 A7 247 10100111 Велика 183 B7 267 10110111 Windows-1251 Мала 191 BF 277 10111111 Велика 175 AF 257 10101111
У HTML велику літеру Ї можна записати як & #1031; або & #x407;, а малу ї — як & #1111; або & #x457;. У кириличній не українській розкладці клавіатури символ Ї викликають затисненою клавішею Alt з набором Num-цифр 0175, символ ї — комбінацією Alt+0191.
Цікаві факти 21 лютого 2013 року, до Міжнародного дня рідної мови, в Рівному встановили знак на честь літери «Ї» і в її формі, виготовлений із дерев'яної основи і обтягнений лляною тканиною. Його висота становила 3,6 метра. На початку вересня 2022 року літера «Ї» стала символом спротиву в тимчасово захопленому російськими військами Маріуполі.У Маріуполі літера «Ї» стала символом спротиву — її малюють у різних куточках міста
Примітки
Джерела Ї //
Література Півторак Г. П. Ї // — С. 241.