Історія євреїв на польських землях налічує близько 800 років. Протягом цього часу були довгі періоди релігійної толерантності з боку держави та сприятливих обставин для польської єврейської спільноти, але було і майже цілковите винищення (Голокост), яке проводилось нацистською Німеччиною під час окупації.
Загальний опис
Перші невеликі групи євреїв почали оселятися в Польщі вже від XIII століття, а протягом подальшого часу їх кількість збільшувалася. Сюди переходили вигнані євреї з цілої Європи, зокрема з Німеччини (1346), Угорщини (1349—1526 і 1686—1740), Франції (1394), Австрії (1420), Іспанії (1492), Португалії (1497), Києва (1886), Москви (1891). Король Казимир III Великий вважається протектором євреїв у Польщі. У 1334 році він звільнив євреїв з-під юрисдикції магдебурзького права і відтоді єврейські общини почали підлягати юрисдикції королівських судів. Завдяки цьому рішенню Казимира Великого, яким оберігалася фізична безпека і майно євреїв, стало оазою безпеки юдеїв, вигнаних з цілої Європи. Від моменту виникнення Королівства Польського і далі — в Речі Посполитій, аж до військових лихоліть повстання Хмельницького і Шведського потопу в XVII столітті Польща була однією із найтолерантніших держав Європи. Як наслідок, вона стала домом для однієї з найбільших і найдинамічніших у розвитку єврейських спільнот. Невипадково тодішні люди називали сучасну їм Польщу раєм для євреїв ()це визначення походить від фрази, що звучала як «Польща була небом для шляхти, чистилищем для міщан, пеклом для хлопів і раєм для євреїв» і походила з початку XVII ст.: : Księga przysłów, przypowieści i wyrażeń przysłowiowych polskich. 1889—1894, s. 419. . За Станіславом Котом, ця фраза вперше з'явилася в пасквілі 1606 року анонімного автора під заголовком Paskwiliusze na królewskim weselu podrzucone. Автор цього тексту, можливо, міщанин або представник католицького духовенства, критикує привілеї шляхти і економічно пов'язаних із нею євреїв. Stanisław Kot: Polska rajem dla Żydów, piekłem dla chłopów, niebem dla szlachty. Warszawa: 1937., а краківський рабин із шістнадцятого століття Моше Ісерлес зазначав, що якби Господь не дав євреям Польщі, то доля Ізраїля була б насправді нестерпноюB. Weinryb: The Jews of Poland. A Social Economic History of the Jewish Community in Poland from 1100 to 1800, Philadelphia, The Jewish Publication Society of America, 1972, s. 166.. Проте коли польсько-литовська унія почала слабнути внаслідок воєн та релігійних конфліктів (між протестантами і католицькою контрреформацією, а також між православними та уніатами), стала занепадати і традиція польської толерантності. Як наслідок, від другої половини XVII століття ситуація євреїв у Польщі погіршилася.
Після Третього поділу Речі Посполитої у 1795 році євреї, які тут мешкали (так само, як і християни) стали підданими держав, до яких відійшла територія. Умови життя єврейської спільноти суттєво відрізнялися в залежності від держави. Особливо важко євреям було в Російській імперії, в якій посилювався антисемітизм, а для юдеїв було визначено обмежені зони для проживання. В XIX столітті відбулися суттєві зміни — посилилася міграція євреїв до великих міст, де повставав єврейський пролетаріат, а також еміграція за межі Європи. Стали виникати організовані рухи за культурну асиміляцію і релігійну реформу юдаїзму. У 1812 році в Пруссії, а у 1822 році — в Російській імперії євреям надано громадянські права. Виникали єврейські політичні групи — консервативні, соціалістичні та сіоністичні, частина єврейського пролетаріату підтримувала комунізм. Після отримання Польщею незалежності на її теренах проживали понад 3 мільйони євреїв — одна з найбільших діаспор на світі. Суттєвою проблемою було збільшення рівня антисемітизму.
Незабаром після вторгнення нацистів до Польщі окупанти розпочали організовану акцію винищення єврейського населення, відому під назвою Голокост. Внаслідок цього геноциду загинуло понад 90 % польських євреїв. Багато євреїв воювали як солдати та офіцери в лавах Війська Польського в кампанії 1939 року та в інших битвах, наприклад, при Монте-Кассіно. Їх ховали на загальних цвинтарях разом із польськими християнами і мусульманами.
Після війни значна частина зі 180—240 тисяч євреїв, що пережили Голокост, вирішила емігрувати з комуністичної Польщі до нововиниклої держави Ізраїль, до США чи Південної Америки. Більшість із тих, хто залишився, були вимушені виїхати наприкінці 1960-х внаслідок організованої компартією антисемітської кампанії (червень 1967, березень 1968). Після краху комунізму в Польщі у 1989 році становище євреїв нормалізувалося, а ті з них, хто мав громадянство Польщі до Другої світової, отримали можливість його повернення. Кількість євреїв у сучасній Польщі оцінюється у близько 8-12 тисяч осіб. Разом з тим, кількість людей, що мають єврейські корені, але не пов'язані з юдаїзмом чи єврейською культурою, може бути більшою в кілька разів.
Від перших років і до Золотого віку
966—1385
Перші євреї, які з'явилися на польських землях у X столітті, були мандрівними торговцями слов'янськими невільниками. Работорговці, яких називали раданітами, доставляли невільників до Західної Європи і арабських країн, а їх шлях проходив з Бухари через узбережжя Каспійського моря, Ітиль, Київ і Прагу, і далі через Сілезію, Німеччину та Францію на мусульманський Піренейський півострів. Один із раданітів, сефардійський купець із Тортоси Ібрагім ібн Якуб, у 966 році зробив перший історичний опис держави полян Мешка І.
Перші спогади про євреїв, що жили в Польщі, походять з XI століття. Рабин з Майнцу близько 1050—1070 років писав про євреїв у Перемишлі на Червенській землі, яких викрали невідомі нападники. Польська хроніка Аноніма Ґалла вказує, що Юдита Богемська, дружина Владислава I Германа, за власні гроші викупила з єврейської неволі багатьох християнAndrzej Żbikowki, Żydzi, Wrocław 1997, s. 17.. Літописець Козьма Празький писав про першу міграцію євреїв до Польщі та Угорщини з Чехії у 1098 році, яка була викликана переслідуваннями під час Першого хрестового походу. До них згодом приєдналися прихильники юдаїзму, вигнані з Київської Русі протягом 1113—1158 років. Частина з них була потомками хозарів, кочового племені тюркського походження, частина якого прийняла юдаїзм (так звані ).
У 1187 році, після низки погромів, пов'язаних із хрестовими походами, незначна кількість єврейських поселенців дісталась до Сілезії і заснувала там перші постійні єврейські поселення. Ці люди замешкали, зокрема, в Тиньцю Малому (1150), Болеславцю (1190) та в сучасній місцевості Вроцлава — Сокольніках (про що свідчить найстаріша збережена мацева на єврейському цвинтарі у Вроцлаві — надгробний камінь Давида, сина Сар Шалома, померлого 4 серпня 1203 року). У 1227 році в Битомі вперше з'явилися євреї-селяни, що займалися сільським господарством. Євреї, що спершу жили в Сілезії, мігрували до Великопольщі — заснували там село Жидово (1205) біля Гнезна, а також Жидово біля Каліша (1213), а в 1237 році — кагал у Плоцьку на Мазовії. Князь Великопольський Мешко III Старий здавав євреям в оренду митницю та монетний двір, про що свідчить серія брактеатів — дрібних монет, викарбуваних у 1181 році для Мєшка ІІІ, які було знайдено під Влоцлавком. На цих монетах є написи івритом, польською і кнаанською мовами, виконані гебрейською абеткою.
Вирішальні зміни для польських євреїв спричинила серія монгольських набігів, в результаті яких значна кількість польських територій була в середині XIII століття сплюндрована. Польські князі прагнули для відбудови знищених поселень залучати переселенців з-за кордону, переважно з німецьких земель. Новоприбулі почали жити в багатьох королівських містах, встановлюючи локацію за німецьким (магдебурзьким) правом. Значна кількість іммігрантів формували за німецьким зразком ремісничі цехи, до яких євреї входити не могли. Характерною рисою частини цих переселенців була нетолерантність щодо євреїв, яка у XII столітті була причиною погромів у Німеччині. Суспільні та організаційні зміни, що відбулися в королівських містах, були початком конфліктів між міщанами християнськими та єврейськими, які продовжувались і протягом наступних століть.
Євреї, яких намагались усунути від ремісничих професій, отримали протекцію з боку правителів — у 1264 році каліський князь Болеслав Побожний видав для євреїв, що проживали в його князівстві, Каліський статут, в якому гарантувались їх права. Болеслав забрав євреїв з-під міської юрисдикції і передав під юрисдикцію княжих судів, роблячи з них «слуг королівського скарбу» (), безпосередніх підданих князя. Каліський статут частково опирався на зразки подібних привілеїв для євреїв, які надавались у середині XIII століття в Австрії, Чехії та Угорщині. Ним підтверджувалась свобода торгівлі та фінансових питань, регулювались аспекти юрисдикції, покарань і присяг, які мусили складати євреї. Безпрецедентною в привілеях (на відміну від інших країн) була відсутність визначення максимальної ставки лихви — відсотку від грошей, які позичали євреї (вони, як нехристияни, мали виключне право позичати «під відсотки»).
У 1334 році король Казимир III Великий підтвердив, а у 1364 році поширив повноваження каліського статуту на все Королівство Польське. У 1368 році Казимир Великий надав статус жупника своєму банкірові-єврею . Казимир Великий взагалі був прихильний до євреїв і час його правління вважається періодом їх значного процвітання. За це він навіть отримав прізвисько Короля хлопів та євреївJasienica 2007, s. 346—350..
Коли поляки під час війни за галицько-волинську спадщину у 1349 році зайняли Львів і Перемишль, там вже були два єврейські кагали. Ймовірно, вони були утворені євреями, що походили зі сходу — з Києва. До кінця XIV століття до Австрії, Чехії, Угорщини і Польщі прийшла хвиля євреїв-вихідців з Англії (усіх 16511 звідти вигнано у 1290 році), Німеччини (де залишився єдиний кагал у Франкфурті-на-Майні), Чехії (єдиний кагал залишився в Празі) та Франції (в 1306-1372-1394 роках звідти було вигнано всіх євреїв). Причиною цього було поширення епідемії чуми, в якій у цих країнах звинувачували юдеїв.
Подібні інциденти відбувались також у Вроцлаві, звідки євреїв було вигнано у 1319 році під приводом голоду, а також у Кракові, де у 1339 році за збезчещення гостії живцем спалили 13 євреїв. Попри такі випадки кількість єврейських спільнот зростала, а вони (як і німці) заселяли вилюднілі після монгольських набігів польські міста. Спершу займалися головно торгівлею та ремісництвом, конкуруючи з німецькими і польськими міщанами, які почали організовуватись в цехи. Протягом наступних років євреїв було усунуто з ремісництва; вони були змушені зайнятись банківською справою та лихварством.
1385—1505
У 1388 році король Владислав II Ягайло поширив дію каліського статуту на все Велике князівство Литовське. В той час в Польщі почали відбуватись перші переслідування євреїв, спричинені, серед іншого, звинуваченнями в профанації гостії і використання крові християн з релігійною метою. Незважаючи на те, що подібні переслідування були на порядку денному в Західній Європі, польська влада не протидіяла звинуваченням проти євреїв, які часто відбувалися з ініціативи духовенства. До прикладу, в 1399 році .
У 1454 році король Казимир IV Ягеллончик під тиском шляхти запровадив Нешавські статути, в яких забрав у євреїв частину прав, які вони мали ранішеКороль відмінив усі привілеї щодо свобод, надані нами євреям, що мешкають в нашому королівстві, наступного ж дня після нашої коронації всупереч закону Божому і земним законам. Наступні королі теж проводили схожу, непослідовну політику щодо євреїв.
У 1495—1501 роках євреї були примушені емігрувати з Литви Великим князем литовським Олександром Ягеллончиком, що було елементом політичної гри за польський престол. Він же дозволив їм повернутися за умови обітниці надання тисячі озброєних кіннотників у разі війни.
1505—1572